Громадсько-політична та наукова діяльність Антона Петрушевича

Цікаво, що першими представниками даного напрямку, які зайнялися розробкою цієї проблеми, були дослідники з Наддніпрянської України – І. Лінниченко та В. Антонович1. Їхні праці мали форму рецензій на наукові дослідження А. Петрушевича. Головним чином, вони зосередили увагу на аналізі найбільшої праці вченого – “Сводной Галицко-Русской летописи”. Праці цих науковців були видані на Наддніпрянській Україні у кінці ХІХ ст., але вони заклали підвалини до ґрунтовного вивчення громадсько-політичної та наукової діяльності вченого у Галичині на початку ХХ ст.

Першими галицькими істориками Галичини, які спробували критично підійти до аналізу наукових досліджень А. Петрушевича були М. Грушевський і С. Томашівський. Рецензія М. Грушевського на дві праці вченого про історію міста Львова і соборну церкву св. Богородиці в місті Галичі відзначається суцільною критикою методології викладу матеріалу. Український історик передусім підкреслив про важкий стиль написання праць А. Петрушевича, який “цитує силу-силенну праць з найріжнїйших сфер історичних і фільольоґічних наук, не раз заповнюючи по кілька сторін зряду виписками з якої небудь книжки, але при тім ся лїтература по части перестаріла, по части припадкова, що зраджує превеликі прогалини в відомостях автора”2.

Така негативна оцінка наукових дослідів А. Петрушевича з боку тогочасних українських істориків пов'язана не тільки зі стилем написання, формою викладу матеріалу, але й з політичними позиціями й переконаннями вченого. Адже він належав до “старорусинського” табору і писав “язичієм” сумішшю російської, української, церковно-слов'янської та польської мов.

У відповідь на ці критичні оцінки, зокрема рецензії М. Грушевського, свій відгук опублікував директор Народного Дому П. Свистун3. Розкривши спочатку зміст рецензії М. Грушевського, він висловив свої міркування щодо праць історика. На основі цікавого й оригінального матеріалу автором зроблено спробу об'єктивно дати характеристику наукової спадщини А. Петрушевича. Концепція П. Свистуна зводилася до того, що дослідницька робота А. Петрушевича полягала, головним чином, у збиранні матеріалу, бо він, задумавши висвітлити історичне минуле, не мав при цьому ніяких попередніх праць із того чи іншого питання. Внаслідок чого в наукових розвідках вченого часто дійсно нема структурно викладеного матеріалу. Однак не можна переконливо сказати, що у працях А. Петрушевича бракувало методологічної основи.

Чимале значення для утвердження наукового підходу до вивчення особи А. Петрушевича і його місця у суспільно-політичному житті краю мали праці Івана Франка. Він присвятив окрему статтю громадсько-політичній та науковій діяльності А. Петрушевича, яка була написана після святкування москвофілами 80-их роковин народження галицького історика4. Слід зауважити, що І. Франко у громадсько-політичній сфері діяльності вченого виділив два етапи. У молоді роки А. Петрушевич був захисником української мови, історії та культури. На цьому тлі виділяється його брошура “Slуw kilka napisanych w obronie ruskiej narodowoњci”. Та вже потім, як вважав І. Франко, вчений дійшов до діаметрально протилежних поглядів, ставши яскравим прихильником “москвофільського табору”.

А. Петрушевич зібрав величезну колекцію рукописних матеріалів, стародруків та рідкісних книг, які зберігались у бібліотеці та музеї Народного Дому. Дослідники І. Свенціцький, П. Свистун, О. Марков, А. Петров ще за його життя провели опис матеріалів. Ці публікації дослідників відзначаються практичною цінністю і є важливим джерелом у просуванні вивчення наукової проблеми дослідження.

Багатий спектр оцінок громадсько-політичної і наукової діяльності А. Петрушевича було висловлено після його смерті 1913 року. Історіографічною тенденцією цих заміток, які вийшли у формі некрологів, була спроба об'єктивно з'ясувати творчу спадщину вченого. Майже одностайною виявилася позиція дослідників народовського і русофільського (“москвофільського”) напрямків (І. Свенціцького, П. Свистуна), які позитивно оцінили наукову діяльність А. Петрушевича5.

Дослідження наукової спадщини А. Петрушевича на другому етапі (1920-1930 роки) велося як істориками-москвофілами, так і істориками, що представляли державницький напрям в українській історіографії. Історики москвофільського напряму (В. Ваврик, С. Бендасюк) розглядали громадську і наукову діяльність А. Петрушевича через призму його заслуг у роботі таких товариств: Ставропігійського інституту, Народного Дому, товариства ім. М. Качковського тощо. Високо оцінювали введення ним у діловодство Галичини “язичія”. Пропагувалася думка, що А. Петрушевич, орієнтуючись на Росію, підтримував панславістські ідеї. Ці висловлювання робилися на вузькій джерельній базі, обмеженими методологічними засобами.

Дослідники державницького напрямку української історіографії переважно цікавились науковою діяльністю А. Петрушевича. Багато українських науковців (К. Студинський, М. Тершаковець і ін.) користувались численними збірками і творами вченого для написання своїх праць. Вони шукали нові підходи до вивчення наукової спадщини А. Петрушевича, прагнули розширити джерельну базу дослідження. Однак ними не було підготовлено синтетичного дослідження про діяльність вченого. Праці науковців цього періоду (І. Свенцицький, М. Голубець) торкались лише окремих питань дослідницької роботи А. Петрушевича.

Третій етап (1945-1991 роки) характеризується тим, що радянська історіографія майже одностайно називала А. Петрушевича українським реакційним буржуазним істориком-москвофілом. Історики, котрі займалися середньовічним та новим періодами історії України, з ідеологічних причин не згадували імені А. Петрушевича. Позитивний виняток в історіографії цього часу складають праці І. Крип'якевича, які стали важливим етапом у переосмисленні наукової діяльності А. Петрушевича. Він відзначав, що А. Петрушевич увів в історіографію Галичини велику кількість невідомих до того часу джерел, зокрема збірку літописних записок ХVII-XVIII ст. під назвою “Сводная Галицко-Русская летопись”6.

Четвертий етап вивчення громадсько-політичної та наукової діяльності А. Петрушевича припадає на 1990-і роки. У цей період виходять окремі