Громадсько-політична та наукова діяльність Антона Петрушевича

Розглядаючи історію Галицько-Волинського князівства, А. Петрушевич не ставив перед собою завдання встановити її періодизацію. Виклад історичних подій історик доводив до кінця ХІІІ ст., коли помер галицький князь Лев, а на його місці став правити син Юрій. Слід відзначити, що він майже не приділяв уваги соціально-економічній історії Галицько-Волинського князівства.

Висвітлюючи минуле Галицько-Волинського князівства до кінця ХІІІ ст., дослідник користувався працями В. Соловйова, М. Татищева, М. Гарасевича, М. Зиморовича, А. Нарушевича та інших істориків. Джерельну базу його праць становили Іпатіївський, Лаврентіївський, Кенігсберзький та Густинський літописи, а також буртонський літопис, “Хроніки” Я. Длугоша, М. Стрийковського, А. Богухвала, Аноніма Гнезненського та інших середньовічних авторів. Він використовував матеріали листувань Данила Галицького й польських королів із римськими папами, грамоти князя Лева.

Певну наукову вартість становлять праці А. Петрушевича з історії козаччини. Йому належать короткі історичні розвідки про діяльність І. Підкови, П. Конашевича-Сагайдачного, П. Орлика, а також про Коліївщину. Вони носили ознайомлювальний характер для галичан, які цікавилися історією Правобережної та Лівобережної України в епоху пізнього середньовіччя.

Окрему сторінку в науковій роботі А. Петрушевича займали дослідження з історії церкви. Будучи ченцем і крилошанином митрополичої капітули та маючи доступ до монастирських бібліотек, А. Петрушевич опрацював архіви Унівського та Онуфріївського монастирів, склав каталог архіву Перемишльської капітули, був знайомий з матеріалами Афонського монастиря.

Він детально вивчив історію Галицької та Київської митрополій XIV-XVIII ст., і доводив, що польсько-литовські володарі намагалися знищити церковну незалежність України. Грунтовніше проаналізував А. Петрушевич умови Берестейської церковної унії 1596 року. Історик вважав, що нове зближення Риму з українською церквою відбулося завдяки папському легату, єзуїту Антоніо Поссевіно, а К. Острозький і руське духовенство шукали потребу в єднанні з західною церквою.

Цікаву розгорнуту наукову розвідку А. Петрушевич присвятив історії Холмського єпископату, яка була першою працею у Галичині з цього питання, що написана руською мовою. Він цікавився історією львівської Ставропігії. Його перу належить ряд опублікованих статей з історії Успенського Ставропігійського братства та його церкви, огляду мети, значення і засобів Ставропігійського інституту.

А. Петрушевич проявив особливий інтерес до вивчення давніх культових споруд Галичини. Оригінальним є спеціальне дослідження історика про церкву св. Пантелеймона, яка була єдиною культовою спорудою Стародавнього Галича, що збереглася з домонгольських часів.

Наукові досліди А. Петрушевич будував на основі вивчення всіх наявних опублікованих джерел, а також ним було опрацьовано велику кількість рукописів. Але треба зауважити, що дослідник недостатньо критично піддав аналізу використані документи, інколи вони носять хаотичний і нечіткий характер. За своїм змістом і наповненістю багато праць А. Петрушевича не є застарілими сьогодні, адже чимало його висновків прийняті сучасними істориками.

У четвертому розділі “Дослідження в галузі археографії, археології та спеціальних історичних дисциплін” з'ясовано вклад А. Петрушевича у розвиток джерелознавства, археології, історичної географії, топоніміки, літописознавства, палеографії, епіграфіки та інших наук.

У роботі проаналізована археографічна спадщина вченого, який опублікував найрізноманітніші джерела, присвячені історії братств, церковним відносинам, історії козаччини тощо. Найважливішою публікацією документів є збірка літописних записок під назвою “Сводная Галицко-Русская летопись”. Це плід багаторічної праці А. Петрушевича над історичними джерелами. Її хронологічні рамки охопили два століття (1600-1800), загальний обсяг трьох томів основного тексту та доповнень до них сягнув 3343 сторінки. Слід зауважити, що опублікований матеріал “Сводной Галицко-Русской летописи” є надзвичайно невпорядкований. Тому й важко його згрупувати з погляду проблематики.

“Сводная Галицко-Русская летопись” XVII-XVIII ст. – це тільки частина документальних матеріалів, що зібрав і видав А. Петрушевич. Він зібрав ще матеріали, які стосуються історії Галичини XIV-XVI ст. Вони зберігалися в “Музеї ім. о. А. Петрушевича” при бібліотеці “Народного Дому” і чекали на своє опрацювання та видання. Проте після його смерті була видана лише незначна частина неопублікованих рукописів. Не було опублікована і “Сводная Молдаво-Русская летопись”, яка є результатом наукових історико-археологічних досліджень у буковинських та молдавських православних монастирях.

Значний інтерес виявив А. Петрушевич до археології як науки, що почала зароджуватися в Україні у першій половині ХІХ ст. Особливо історика цікавив стародавній Галич. А. Петрушевич вів наукову полеміку з І. Шараневичем, помилково вважаючи, що давній стольний Галич знаходився на місці теперішнього міста Галича Івано-Франківської області.

У дисертації відзначено, що чималу увагу А. Петрушевич приділяв вивченню питань історичної географії. Його цікавила проблема розселення слов'ян на території Галичини і Волині. А. Петрушевич дійшов висновку, що Карпати були першим гніздом слов'янського народонаселення у Європі. Хоча у князівські часи (ІХ-ХІV ст.) на просторах Галичини помітний вплив мало румунське населення. А. Петрушевич також багато зусиль приклав на локалізацію княжих міст і містечок Галича, Львова, Звенигорода, Тустаня.

А. Петрушевич присвятив одну цікаву розвідку з історії картографії. Він детально переглядав “Мапу царств Галицького і Володимирського”, яка була складена у 70-х роках XVIII ст. Історик вважав цю карту найбільш давньою,