Характеристика та фізична реабілітація хворих остеохондрозом шийного відділу хребта

 

Вступ

1. Етиологія, патогенез, клінічні прояви, загальні принципи лікування остеохондрозу хребта

1.1 Етиологія, патогенез, клінічні прояви шийного остеохондрозу

1.2 Загальні принципи і методи лікування остеохондрозу шийного відділу хребта

1.3 Масаж

1.4 Іммобілізація при остеохондрозі шийного відділу хребетного стовпа

1.5 Дії по попередженню загострень остеохондрозу шийного відділу хребта

Узагальнення

Висновки

Список використаної літератури

 

В останні роки значно збільшилася кількість людей, хворих остеохондрозом – дегенеративно-дистрофічною поразкою хребетного стовпа, в основі якого лежить дегенерація міжхребетного диска з наступним залученням тіл суміжних хребців, міжхребетних суглобів і хребетного апарата. У кожнім відділі хребта остеохондроз має типову локалізацію й особливості.

Остеохондроз, як правило, виникає у віці 25-40 років, багато авторів відзначають тенденцію до збільшення кількості хворих, пояснюючи це зростанням інтенсивності виробництва, відзначають роль уроджених дефектів хребта (Н. И. Хвисюк, А. С. Чикунов, 1987).

Остеохондрозом хворіє 40-80% усіх жителів земної кулі. Ця хвороба вражає людей у соціально активному віці, триває довго, часом дуже тяжко, схильна до рецидивів. Слід зазначити, що жінки хворіють остеохондрозом частіше, ніж чоловіки, але у чоловіків потім виникають загострення, вони частіше оперуються й ідуть на пенсію по інвалідності. Це можна пояснити тим, що багато чоловіків зайняті важкою фізичною працею.

У структурі захворювань нервової системи остеохондроз займає одне з перших місць – 70-75% захворювань периферичної нервової системи зв'язані з остеохондрозом.

З кожним роком кількість захворілих збільшується, якщо 10-15 років тому остеохондроз вважався «привілеєм» старості, то тепер він усі частіше зустрічається в юнацькому віці і навіть дитячому віці.

Остеохондроз – складне системне захворювання, і боротьба з ним повинна бути комплексною й активною. У зв'язку з вищевикладеним проблема реабілітації цієї категорії хворих має не тільки медичне, але і соціальне значення і є дуже актуальною.

З огляду на актуальність проблеми реабілітації хворих остеохондрозом шийного відділу хребта в даній роботі були поставлені наступні завдання:

1. Вивчити причини виникнення і механізми розвитку остеохондрозу хребта.

2. Описати клінічні особливості перебігу остеохондрозу шийного відділу хребта.

3. Вивчити принципи лікування остеохондрозу хребта, описати найбільш ефективні засоби і методи лікування фізичної реабілітації хворих остеохондрозом шийного відділу хребта.

4. Визначити засоби профілактики остеохондрозу шийного відділу хребта.

5. Запропонувати раціональні комплекси лікувальної гімнастики, методики масажу.

 

 

 

 

Остеохондроз хребта – це дегенеративно-дистрофічне враження міжхребцевого диску, в основі якого лежить первісна дегенерація пульпозного ядра диска з наступним розвитком реактивних змін у тілах суміжних хребців, міжхребцевих суглобах і зв'язковому апараті. (Я. Ю. Юмашев, М. Е. Фурман, 1984).

За сучасними уявленнями, остеохондроз відноситься до групи поліетиологічних, але монопатогенетичних захворювань. Це хронічне системне враження сполучної (хрящової) тканини, що розвивається на тлі існуючої уродженої або придбаної функціональної (переважно метаболічної) її недостатності. Реалізація дії визначеного генотипу в фенотипі обумовлюється численними як внутрішніми, так і середовищними факторами (І. П. Антонов, 1980, 1983, 1989).

Виявлено, що зношуються переважно нижньошийні і нижньопоперекові сегменти внаслідок значних статичних і динамічних перевантажень цих відділів хребта (Р. А. Аристова, 1990).

Міжхребцеві диски відіграють велику роль у біомеханіці хребта. Вони виконують роль зв'язувань і своєрідних суглобів, а також є буферами, що пом'якшують струс хребта. Пульпозна частина хряща виконує роль «пружини», на якій знаходиться вищий хребець. При дистрофії диск втрачає вологу, ядро його висихає і розпадається на окремі сегменти, фіброзне кільце втрачає еластичність, розм'якшується і виснажується. У диску з'являються тріщини, розриви і щілини. При поширенні тріщини на всі шари кільця в просвіт хребетного каналу через неї випадають окремі сегменти секвестру ядра або ядро цілком. Випираюча ділянка диску васкуляризується, у ній спостерігається розростання фіброзної тканини. Утворюються крайові кісткові розростання – остеофіти, характерні для дистрофічних змін у міжхребцевих дисках, розвивається деформуючий артроз у вигляді розростань країв суглобних поверхонь спондилоартроз.

Остеофіти, що розташовуються у просвіті хребетного каналу, так само, як і грижі, можуть викликати симптоми здавлення спинного мозку і його корінців. Н. С. Косинська (1961) запропонувала розрізняти дві форми дистрофічних процесів: дегенеративно-дистрофічні стани і дегенеративно-дистрофічні враження. Ці дві форми можуть простежуватися і при остеохондрозі.

Перша форма: дистрофічні зміни розташовуються в центральній частині диска. Вони виникають порівняно рано, прогресують, руйнують диск, приводять його до дуже виражених змін і закінчуються його фібротизацією. Ця форма вражає практично всю популяцію і тому повинна розглядатися як закономірна, фізіологічна, вікова. Вона є субстратом остеохондрозу – старіння.

Друга форма: поширення дистрофічного процесу на периферійні, іннервовані шари фіброзного кільця, на прилеглі до дисків багато іннервовані повздовжні зв'язування хребта викликає виникнення різноманітних, болючих дикалгій (за А. І. Осна, 1963) місцевих, відбитих і рефлекторних симптомів, дуже різноманітних і багато представлених, що додають остеохондрозу характер захворювання. Вони були об'єднані Я. Ю. Попелянським (1983) у групу за назвою «рефлекторні синдроми остеохондрозу». Надалі руйнування фіброзного кільця насичуючими його тріщинами приводить у ряді випадків до порушення міжхребцевої фіксації і до виникнення