Характеристика та фізична реабілітація хворих остеохондрозом шийного відділу хребта

Різноманіття патологічних синдромів складає остеохондроз – хвороба розповсюджена і досить багатолика.

На цей час виявлено багато причин виникнення остеохондрозу, що дозволяє розробляти конкретні практичні рекомендації для лікування і профілактики цього захворювання.

За даними різних авторів (А. І. Осна, 1984, Біцерлюк, 1980, І. Р. Шмідт, 1992) остеохондроз у першу чергу вражає людей, що працюють у незручній статичній позі і страждають уродженими або придбаними захворюваннями кістково-м'язового апарату (незрощування дуг хребців, асиметрия суглобних відростків, відхилення від норми в кількості хребців. лордоз, кіфоз, сколіоз).

Тривале перебування в положенні сидячи або зігнувшись, підняття ваги перед собою, мікротравми суглобних поверхонь також сприяють розвиткові цього захворювання.

Інші автори (В. Є. Гречко, 1982, Г. І. Барашков, 1993, І. П. Антонов, 1989) вважають, що причиною його виникнення може бути спадкоємна схильність, вікові зміни, гостра і хронічна травма міжхребцевих дисків, порушення сегментарного кровообігу.

На думку Г. А. Горяної, 1991 і Р. І. Ракітіної, 1987 розвитку остеохондрозу сприяє обмеження рухової активності людини. Внаслідок зниження гравітаційного навантаження при гіподинамії з кісток вимивається кальцій, зменшується їхня маса і щільність, змінюється макро- і мікроструктура, знижується інтенсивність обмінних процесів кісткової і прилягаючої хрящової тканини.

Недостатні фізичні навантаження, що пригнічують активність м'язів, приводять до дегенеративно-дистрофічних змін хребетних сегментів, що є причиною порушення опорно-амортизаційної функції хребта. Розвитку захворювання сприяє уроджена або придбана у наслідок гіподинамії патологія м'язово-зв'язкового апарату, що обумовлює надмірну рухливість хребетних сегментів і зсув хребців.

Остеохондроз може розвиватися і від надмірних фізичних навантажень на хребет у людей, що займаються важкою фізичною працею, а також у спортсменів, прихильників атлетичної і спортивної гімнастики.

Клінічні прояви остеохондрозу можуть виявлятися раніш, ніж рентгенологічні. Шийні синдроми спостерігаються вже у віці до 40 років, а деякі з них, зокрема цервикалгія, синдроми хребетної артерії і переднього сходового м'яза ще раніш – до 30 років.

Шийний відділ має ряд особливостей, що відрізняють його від поперекового і вимагають спеціальних вказівок для лікування його захворювань.

На думку проф. А. І. Осни (1984) ці особливості полягають в наступному:

1. Шийний відділ хребта є найбільш мобільним, шия знаходиться майже в постійному русі, обслуговуючи не тільки опорно-рухову функцію голови, але й органів відчуттів (зору, слуху, нюху). Якщо вважати. що функція хребта складається з забезпечення станового навантаження і рухів, то на шиї головним навантажувальним фактором є велика рухливість. Обмеження цієї функції з лікувальною метою – це важлива, але важко здійсненна задача. Іммобілізація шиї представляє великі труднощі.

2. У шийному хребетному каналі утримується спинний мозок і його оболонки, і лише короткі відрізки корінців спинномозкових нервів. Враження шийного відділу хребта супроводжується в основному впливом на спинний мозок. На попереку ж хребетний канал складається переважно з корінців спинномозкових нервів (утворюючих кінський хвіст) і враження поперекового відділу хребта характеризується переважно впливом на корінці.

3. Грижі диска на шиї облямовуються крайовими кістковими розростаннями, утворюючи так званий диско-остеофітний вузол. На поперековому рівні грижа диска є в більшості випадків чисто хрящовим утворенням. Розсмоктування такої хрящової грижі веде звичайно до декомпресії здавленого корінця. На шиї ж розсмоктування хрящової частини, як правило, не приводить до декомпресії спинного мозку, кісткові елементи вузла залишаються і продовжують здійснювати здавлювання.

4. Ширина хребетного каналу на попереку не має настільки вирішального значення, як на шиї. Здавлювання нервово-судинних утворень майже не спостерігається при широкому каналі і є дуже значним у вузькому шийному хребетному каналі.

Крім того, шийний відділ хребта має значно більш багату іннервацію, у зв'язку з чим рефлекторні процеси значно ширше представлені при шийному остеохондрозі, ніж при поперековому. Нарешті, патологія шийного відділу хребта досить часто супроводжується впливами на хребетну артерію, що проходить через отвір у поперечних відростках шийних хребців і являє собою систему магістральних судин головного мозку.

Л. В. Боровик (1985) вважає, що клінічні прояви досить поліморфні, але в кожному конкретному спостереженні є перевага визначених симптомів і синдромів.

Синдроми остеохондрозу шийного відділу хребта:

1. Рефлекторні м'язово-тонічні і нейродистрофічні синдроми:

шийний «простріл» і цервикалгія, цервикокраниалгія (шийна мігрень), кардиальний синдром, синдром переднього сходового м'яза, плечолопатковий переартроз, плечокистьовий синдром, епіікондилез плеча.

2. Корінцеві синдроми; моно-, бі-, полірадикуларні.

3. Спинальні синдроми: компресії спинного мозку, гостре і хронічне порушення спинального кровообігу.

При шийному остеохондрозі хворі звичайно скаржаться на незручності болючого і не болючого характеру в області шиї, плечового поясу, голови, грудної клітини. Болі в області шиї, пліч, передньої грудної клітини частіше бувають ниючі, що іноді тягнуть, а в області голови – що давлять і стискують; вони можуть віддавати в область плечового пояса, голови, по хребті. Відчуття печіння шкірного покриву частіше спостерігається в області голови, шиї і вказує на подразнення симпатичних гангліїв нервового сплетіння хребетної артерії.

Часто хворі скаржаться на відчуття дискомфорту (скутості, тиску) в області шиї, надпліч, оніміння рук, запаморочення, шум, дзенькіт у вухах, голові, шиї, хрускіт або тріск при рухах у шийному відділі хребта, на тимчасове зниження гостроти слуху, зору, світлобоязнь, відчуття «завіси» перед очима.

З віком істотно змінюється характер скарг