Характеристика та фізична реабілітація хворих остеохондрозом шийного відділу хребта

2. Вихідне положення лежачи на спині, мануальний терапевт стоїть збоку, однією рукою захоплює лобово-скроневу частину голови, ближню до себе. а другою рукою захоплює м'які тканини з протилежної сторони м'яких тканин шиї по задній поверхні і бічний, виконуючи зустрічні рухи рук реалізується прийом катання голови.

3. Прийом цуцик: вихідне положення лежачи на животі, мануальний терапевт стоїть збоку і захоплює м'які тканини по задній поверхні шиї між чотирма пальцями і підставою долоні (при цьому захопленні пальці не повинні стискуватися до підстав долоні), і відтягає м'які тканини нагору.

Масаж шиї. Шийна область відрізняється поверхневим розташуванням великих кровоносних судин і великою кількістю лімфатичних судин шийного лімфатичного сплетіння, що супроводжують яремні вени які і несуть лімфу в шийні підключичні вузли.

Масаж проводиться в положенні, сидячи і лежачи. Масажист при цьому розташовується чи позаду збоку від масажованого. Застосовують поглажування, розтирання області сосковидних відростків, кільцеве розтирання однієї і двома руками. Застосовують також розтирання:

1. Колоподібне – подушечками чотирьох пальців;

2. Колоподібне – фалангами зігнутих пальців.

Самомасаж шиї.

Перш ніж приступити до масажу, потрібно сісти чи встати. На передній частині шиї роблять тільки погладжування однієї чи поперемінно двома руками, від кутів щелеп – до місця прикріплення м'язів до ключиць.

Масаж задньої поверхні шиї починається з поглажування, що виконують однієї чи двома руками – щільно притиснуті до тіла долоні переміщаються від волосяного покриву вниз до плечового суглоба 6-7 разів і області трапецієподібних м'язів повертають внутрішньою частиною назовні (мал. № 1) Потім приступають до вижимання, що роблять від волосяного покриву до пахвової западини однією рукою 6-7 разів. На ділянку тіла енергійно надавлюють великим пальцем, переходячи на край долоні і повертаючи її нагору. Правою рукою масажують ліву частину і навпаки.

При розминанні краще застосовувати прийом «щипці». Руки розташовують перпендикулярно масованому м'язу. Подушечками всіх пальців розминають м'яз, зміщаючи убік мізинця. Кисть рухається від потиличної кістки до лопаток. Правою рукою масажують 4-5 разів ліву сторону шиї, потім роблять 4-5 підгладжувань і повторюють розминання. Те ж виконують іншою рукою.

Розтирання роблять круговими обертальними рухами чотирма пальцями обох рук від потиличної кісти (від ушей) до хребта, потім від волосяного покриву уздовж шийних хребців – до спини (мал. 1).

 

Мал. 1. Самомасаж шиї

 

Для масажу трапецієподібного м'яза (надпліччя) потрібно прийняти зручне положення, сісти біля столу, зігнути руки в лікті і покласти її на стіл. гранично нахилитися над нею, відвести руку, що масажує, за шию і покласти на трапецієподібний м'яз, підтримуючи за лікоть кистю іншої руки (мал. 1). При самомасажі трапецієподібного м'яза застосовувати поглаживание, вижимання, щипцевидне разминание убік мізинця.

 

 

Обов’язковою умовою комплексного лікування остеохондрозу хребта є його іммобілізація. Для іммобілізації шийного відділу хребта застосовують коміри типу Шанца з прошитої тканини і вати, або типові картонно-ватно-марлеві комірці, або спеціальні комірці, виготовлені на протезному заводі. У деяких випадках при патологічній рухливості доцільно використовувати гіпсові фіксуючі корсети.

Тривалість іммобілізації за допомогою корсетів залежить від того, чи купейний болючий синдром і чи усунута патологічна рухливість, що супроводжується патологічними проявами болю.

Так, при проведенні лікувальної гімнастики у випадках рухливості хребетних сегментів вона проводиться у ватно-марлевому комірці з картонною прокладкою. Це створює відносний спокій для шийного відділу хребетного стовпа, тим самим запобігається мікротравматизація уражених сегментів. Одночасно зменшується кількість патологічних імпульсів, що йдуть від шийного відділу хребетного стовпа до пояса верхніх кінцівок (за даними электроміографічних досліджень).

З метою фіксації сегментів кінцівки і тулубу у визначеному положенні, нерідко з одночасним збереженням можливості рухів у суглобах, запропоновано безліч ортопедичних апаратів.

Схематично ортопедичний апарат складається, як правило, з декількох емностей для сегментів кінцівок або тулуба – гільз зі шкіри або пластмаси. Гільзи з’єднані між собою подовжньо розташованими металевими шинками, що додають подовжню твердість апаратові. Шини на рівні суглобів мають шарніри, що уможливлює рух у суглобах. Рухливість у шарнірах ортопедичного апарата може бути вільна, обмежена (стосовно обсягів руху відповідного суглоба) і тимчасово фіксована спеціальним пристосуванням – замком.

Ортопедичні апарати підвищують функціональні можливості хворого, забезпечують або полегшують його самостійне пересування, перешкоджають розвиткові вторинних деформацій опорно-рухового апарата.

За своїм призначенням і властивостям ортопедичні апарати поділяються на фіксуючі, що розвантажують і коригуючі. Апарати, що мають шарніри, називаються функціональними.

При ураженнях шийного відділу хребта, у тому числі й остеохондрозом з виникненням патологічної рухливості між хребцями, можуть бути використані ортопедичні апарати типу жилета з головотримачем або тільки головотримач.

 

Мал. 2. Безкаркасний корсет з головотримачем.

1 – тазова гільза;

2 – головотримач;

3 – стійка.

 

Трохи відрізняється від описаного безкаркасний корсет з головотримачем, що складається з тазової гільзи, головотримача і підпружиної стійки (мал. 2). У такому корсеті можливі ситапні і фронтальні нахили