Хірургічне лікування хворих на синдром стопи діабетика: вибір лікувальної тактики та об’єму хірургічного втручання

Отже, розроблена в клініці тактика хірургічного лікування хворих на ССД дала змогу зменшити зменшити кількість “високих” ампутацій при ішемічно-гангренозній формі синдрому з 52, 2% до 33, 3%, при змішаній – з 24, 1% до 9, 7%, при нейропатично-інфікованій формі синдрому – з 4, 3% до 0%; кількість повторних оперативних втручань при ішемічно-гангренозній формі синдрому – з 21, 7% до 11, 1%, при нейропатично-інфікованій – з 30, 4% до 4%, при змішаній – з 34, 5% до 14, 5%; тривалість стаціонарного лікування хворих – з 42, 00+3, 66 до 23, 00+2, 10 ліжкоднів.

 

 

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і практичне вирішення наукової задачі, що виявляється у покращенні результатів хірургічного лікування хворих на синдром стопи діабетика. Задача вирішена шляхом розробки та застосування диференційованої лікувальної тактики в залежності від форми та ступеня важкості синдрому, розробки об’єктивних критеріїв прогнозування загоєння та термінів аутодермальної пластики післяопераційних ран на основі проведених досліджень. Зроблено наступні висновки:

1. Хірургічне лікування хворих на синдром стопи діабетика необхідно проводити з урахуванням його форми та ступеня важкості некротично-запального процесу.

2. Хворим на синдром стопи діабетика будь-якої форми із ступенями ураження 3 та 4В доцільно виконувати відстрочені оперативні втручання після проведення передопераційної підготовки. Вона полягає в корекції рівня глікемії, адекватній антибіотикотерапії із використанням шляхів введення препаратів, які підвищують їх концентрацію в патологічному вогнищі, застосуванні місцевої гіпотермії. У пацієнтів із ступенем ураження 1, 2, 4А термін виконання оперативного втручання принципового значення немає.

3. У хворих з ішемічно-гангренозною або змішаною формами ураження стопи 4А ступеня дані шкірної електротермометрії та визначення інтенсивності теплового потоку можуть бути використані як прогностичні критерії загоєння рани. Значення шкірної температури в ділянці стопи > 31, 85+0, 06 0С та інтенсивності теплового потоку > 79, 8+0, 5 Вт/м2 є благоприємними прогностичними критеріями загоєння післяопераційної рани.

4. Готовність рани до аутодермальної пластики можна оцінити за допомогою об'єктивних даних про стан її тканин, результатів цитологічного дослідження, показників шкірної температури та інтенсивності теплового потоку. При значеннях шкірної температури > (32, 60+0, 13) 0С та інтенсивності теплового потоку > (81, 5+0, 7) Вт/м2, регенераторному типу цитограми – прогноз приживлення аутодермотрансплантату благоприємний.

5. Метод реовазографії дає змогу зробити висновок про доцільність призначення спазмолітиків з метою покращення периферичного кровотоку в хворих на синдром стопи діабетика. Хворі з реографічним індексом 0, 5-0, 4 та відносною недостатністю систолічного кровотоку більше 46% становлять групу підвищеного ризику розвитку некротично-запальних уражень стопи.

6. Застосування диференційованої лікувальної тактики при синдромі стопи діабетика в залежності від форми та ступеня важкості патологічного процесу, аутодермальної пластики ран дає змогу зменшити кількість “високих” ампутацій при ішемічно-гангренозній формі синдрому з 52, 2% до 33, 3%, при змішаній – з 24, 1% до 9, 7%, при нейропатично-інфікованій формі синдрому – з 4, 3% до 0%; кількість повторних оперативних втручань при ішемічно-гангренозній формі синдрому – з 21, 7% до 11, 1%, при нейропатично-інфікованій – з 30, 4% до 4%, при змішаній – з 34, 5% до 14, 5%; тривалість стаціонарного лікування хворих – з (42, 00+3, 66) до (23, 00+2, 10) ліжкоднів.

 

1. Для проведення адекватного лікування хворих на синдром стопи діабетика необхідним є визначення його форми та ступеня важкості некротично-запального процесу за допомогою клінічного обстеження та об’єктивних інструментальних методів діагностики.

2. Хворим із ступенем ураження 3 та 4В при будь-якій формі синдрому оперативні втручання слід виконувати у відстроченому порядку після передопераційної підготовки на протязі 24-72 годин. При ступенях ураження 1, 2, 4А термін виконання оперативного втручання принципового значення немає.

3. У випадку ішемічно-гангренозної або змішаної форм ураження стопи 4А ступеня з метою прогнозування загоєння рани доцільно використовувати дані шкірної електротермометрії та визначення інтенсивності теплового потоку в ділянці операції, що планується. Якщо значення шкірної температури на стопі < (31, 85+0, 06) 0С та інтенсивності теплового потоку < (79, 8+0, 5) Вт/м2, необхідно вирішувати питання про можливість оперативної корекції прохідності магістральних судин. При відсутності умов для її проведення, доцільно виконувати первинні “високі” ампутації.

4. При плануванні аутодермальної пластики рани необхідно враховувати об'єктивні дані про стан її тканин, цитологічну картину, показники шкірної температури та інтенсивності теплового потоку. Значення шкірної температури > (32, 60+0, 13) 0С та інтенсивності теплового потоку > (81, 5+0, 7) Вт/м2, регенераторний тип цитограми – благоприємні прогностичні критерії приживлення аутодермотрансплантату.

5. Дані реовазографії дають змогу зробити висновок про доцільність призначення міотропних спазмолітиків з метою покращення кровотоку хворим на синдром стопи діабетика. При гіпотонусі судин їх застосування приводить до ще більшого погіршення кровотоку за рахунок феномену обкрадання.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

 

1. Шідловський В. О., Мацюк Ю. О. Хірургічне лікування хворих на синдром ступні діабетика //Буковинський медичний віснік. -1999. -Т. 3, №3-4. -С. 108-110.

2. Мацюк Ю. О., Чонка І. І., Прокопчук А. І., Ладика Р. Б. Діагностичне значення вимірювання шкірної температури та густини теплового потоку у хворих на синдром ступні діабетика //