Художній світ української імпресіоністичної повісті пореволюційного десятиліття

Структура і зміст роботи

Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (“Концепція героя як жанротворчий чинник української імпресіоністичної повісті 20-х років”, “Інтертекстуальне поле імпресіоністичної повісті: полеміка, тотожність і нетотожність художньої картини світу (Г. Михайличенко “Блакитний роман” і А. Головко “Червоний роман”; А. Головко “Можу” й “Остап Шаптала” В. Підмогильного та інші) та “Структурна організація текстів: плюралізм органічності, парадигма неоднозначності й спорідненості”), висновків і списку використаної літератури.

 

 

У “Вступі” характеризується стан вивчення досліджуваної проблеми, її актуальність, сформульовано мету і завдання дисертаційного дослідження, окреслено його методологічну основу, новизну і практичне значення.

У першому розділі “Концепція героя як жанротворчий чинник імпресіоністичної повісті 20-х років” розглядається внутрішній психодуховний світ людини, яка, опинившись на “межі епох”, прагне визначитись у цю складну добу суспільних потрясінь.

Революційні події, хаос у країні, невпевненість людей у завтрашньому дні, зневіра породили нову особистість, людину з розколотою, роздвоєною психікою. Саме така людина стає об’єктом імпресіоністичного твору пореволюційного десятиліття. Підвищену увагу до ідеї смислу буття в імпресіоністичній повісті 20-х років можна пояснити прагненням письменників показати реальну дійсність і людину як частину Всесвіту. Стандартний, звичайний образ, який панував у прозі ХІХ ст., втрачає свою роль, натомість на передній план “виходить людина стражденна, бунтівна (навіть агресивна), рефлектуюча, втомлена (аж до депресії) і под., тобто з цілісним внутрішнім життям, яка перебуває у трагічній суперечності із зовнішнім світом”.

У зображенні внутрішнього світу героя А. Головко, М. Івченко, М. Хвильовий, Г. Косинка, О. Турянський, В. Підмогильний, П. Панч, М. Ірчан, Ю. Яновський спираються на досвід своїх попередників (М. Коцюбинського, В. Стефаника, О. Кобилянської) та європейських імпресіоністів. Увага до внутрішнього світу простої людини, утвердження її невичерпної, самоцінної індивідуальної особистості є характерною ознакою імпресіоністичної стильової манери. Дослідження душі людини і в нормальному, і в екстремальному стані є однією з прикметних рис творів, написаних у стилі психологічного імпресіонізму.

Проблеми людини і світу, їхнього взаємозв’язку і відчуження, внутрішнього конфлікту і трагедії стають центральними в імпресіоніс-тичній повісті, поглиблюють уявлення про духовний, психічний світ особи, визначають характер творчих шукань митців. Домінуючим аспектом психіки героя є потік думок, асоціацій, вражень, спогадів, пов’язаний, насамперед, з перебігом переживань. Заглиблення героя у спогади чи мрії відбиває те, що він переживає саме у цю мить, і пов’язане з його сприй-манням дійсності. Так, у повістях “Можу”, “Червоний роман”, “Пасинки степу”, “Зелені серцем” А. Головка, “Голубі ешелони”, “Без козиря” П. Панча, “Землі дзвонять”, “Напоєні дні” М. Івченка, “Поза межами болю” О. Турянського, “Гармонії” Г. Косинки подія переноситься їз зовнішнього життя у внутрішній світ героя, у план сприймання, спогадів, візій, самоспостережень наратора.

Персонаж імпресіоністичної повісті у момент зображення завжди перебуває у стані душевного розпачу, самосповіді, немов звітує сам перед собою. Це звіт роздвоєної особистості, одна частина якої прагне прекрасного, світлого майбуття (прикметно те, що картини щасливого майбутнього з’являються лише у мріях або у снах), а інша – розуміє свою дійсну суть. Такими героями є Гордій із повісті “Можу” А. Головка, Яшко Іщенко – “Зелені серцем” цього ж автора, Анарх із “Санаторійної зони” М. Хвильового, Матвій Шавала – “Карпатська ніч” М. Ірчана.

Зростає увага до психічних реакцій героя, адже письменники звертають увагу на асоціативний характер людського мислення, для якого притаманні швидкоплинні перебіги, мости, перекинуті від безпосередніх спостережень до спогадів про пережите. Для психологізму А. Головка, М. Івченка, М. Хвильового, Г. Косинки, М. Ірчана характерна роздвоєність і злиття свідомого й підсвідомого у людській психіці. Передаючи психічний стан людини, біфуркованої особистості, автори спираються на свідомі й підсвідомі імпульси, наукове трактування яких знаходимо у працях зарубіжних психологів – А. Бергсона, З. Фройда, К. -Г. Юнга. Роздвоєння і злиття свідомого й підсвідомого знаходимо у повістях “Червоний роман”, “Зелені серцем” А. Головка, “Остап Шаптала” В. Підмогильного, “Голубі ешелони” П. Панча, “Гармонія” Г. Косинки. Роздвоєне єство ліричного героя чи наратора найповніше розкривається через внутрішні монологи, у повсякчасних спробах самовиправдання.

Суто екзистенційна проблема – проблема сенсу буття в імпре-сіоністичній повісті прямо пов’язана з філософськими категоріями життя і смерті, свободи і несвободи. Філософи-екзистенціалісти вважали, що основним каталізатором людської дієвості виступають людські відчуття, бо саме відчуття неспокою, відчаю, загрози смерті приводить до самоаналізу, який може завершитися висновком про потребу самореалізації. Втілення цих категорій бачимо у творах “Можу” А. Головка, “Голубі ешелони”, “Без козиря” П. Панча, “Санаторійна зона” М. Хвильового.

Внутрішня свобода індивіда постійно перебуває під загрозою “впасти-у-реальність” та втрати автентичності людського існування, що веде до внутрішнього роздвоєння та усамітнення особистості. Кожна особистість прагне самотності, бо це знак глибокої людської природи, показ її духовності, і саме “космічна самотність людини наповнює її щастям, бо та самотність дає їй відчути, що вона інтегральна, а водночас індивідуальна частина космічних сфер”.