Художній світ української імпресіоністичної повісті пореволюційного десятиліття

Творчий досвід художників-імпресіоністів, перенесений у літературу, проявився у творах А. Головка і В. Підмогильного у чут-ливості до гри кольорів і тіней, у вмінні створити образ “олюдненої” природи, у передачі конкретно чуттєвого образу, його внутрішнього світу, у фіксації нестійких, раптово напливаючих і відпливаючих емоцій, що композиційно оформилось у вигляді фрагментарних, ескізних замальовок, кожна з яких залишає за собою право на самостійне існування.

“Можу” та “Остап Шаптала” цікаві з погляду розв’язання сенсу буття людини, її прагнень та духовних можливостей. Відтворенню художнього світу, змалюванню внутрішнього життя героїв, їх думок і переживань в особистій кризовій ситуації допомагають взаємополеміка, взаємодія і взаємовідштовхування образів і символів, цитації, конотації, алюзії тощо.

У третьому підрозділі другого розділу “Ідейно-художня взаємо-полеміка повістей 20-х років” досліджується імпресіоністична поетика текстів, що знайшла своє виявлення у творах письменників молодої гене-рації післяжовтневого періоду. Вона полягає у ретельно дібраних зорових враженнях, відтінках, барвах, асоціаціях і спирається на лаконічне й мозаїчне зображення своєрідних деталей, які зумовлені безпосередніми й моментальними враженнями від дійсності та інтертекстуальними зв’язками.

Інтертекстуальне поле розширює свої рамки у плані посилань, цитування, конотацій, наслідування попередників та сучасників не тільки на стильовому та семантичному рівнях, але й ідейно-художньому. Зокре-ма, дисертантка зосереджує увагу на ідейно-тематичній спорідненості повісті Ю. Яновського “Байгород” та новели М. Хвильового “Синій листо-пад”. Водночас проблема трагічної самотності людини на війні знайшла своє втілення у повісті М. Ірчана “Карпатська ніч” та “Вогонь” А. Барбюса. Вказується на калейдоскопічне нашарування сюжету повістей П. Панча “Без козиря” та вже згаданого твору А. Барбюса, а також спорідненість української імпресіоністичної повісті з європейською прозою доби. У дисертації аналізується повість-поема О. Турянського “Поза межами болю”, що є першою спробою в українській літературі викриття антигуманності, безглуздості світової трагедії, якою була перша світова війна.

Українська імпресіоністична повість засвідчила про надзвичайне багатство художнього світу, що досягається перегуком сюжетних мотивів, зв’язку текстів, взаємополемікою. Інтертекстуальне поле повістей 20-х років, розгалужена сітка паралелей та антитез, тотожності й нетотожності світу, розширює її картину мотивами й образами, точкою зору героя й оповідача, символами й образами-імпресіями.

У третьому розділі – “Структурна організація текстів: плюралізм органічності, парадигма неоднозначності й спорідненості” імпресіоністична повість розглядається як цілісна художня структура, що підпорядковується єдиному художньому надзавданню на певних його рівнях: “ідейно-ціннісному, просторово-часовому і власне мовному (фразеологічному) ” (В. Агеєва).

Літературний твір є передусім “текстом, висловлюванням, яке закріп-лене у знаковій системі природної мови”, тому текст сприймається читачем через мову, яка “народжує текст” (Ю. Лотман) та художній образ. Якщо літературний твір – це “образ світу, виражений в слові” (Б. Пастер-нак), то саме на цілісне сприймання художнього світу твору спрямовані аналіз та інтерпретація.

Імпресіоністи, зображаючи предмети, реалії навколишньої дійсності, намагалися викликати у читача чи глядача такі ж враження, відчуття, що виникають у них при спостереженні картин світу. У 20-ті роки письменники для своїх творів щедро черпали матеріал з гостро соціальних конфліктів українського суспільства, але тодішнє трактування творів літературознавцями не завжди було одинаковим, частіше це були не наукові розвідки, а емоційно насичені статті, в яких або вихваляли, або нещадно критикували той чи інший твір.

Українська повість 20-х років – здебільшого проблемний, багатопла-новий твір. Пошуки такої структури твору, яка б вражала оригінальністю проблематики, стилю та сюжету привели до збагачення літературних здобутків у жанрі повісті. Особливість імпресіоністичної повісті, якою захоплювалися молоді прозаїки 20-х років, характеризується яскраво вираженою багатогранністю жанрової специфіки: ліричність, психологізм, сповідь, фрескова композиція, новелістична кінцівка.

Основу побудови імпресіоністичного твору становить не естетика чи розвиток подій, не сюжет, а “організація ліричних компонентів – емоцій і вражень”. Архітектоніка повістей творилась на тих же засадах, що й новели чи оповідання, в яких основна увага зосереджена на перебігу внутрішніх переживань героя, що дає змогу говорити про кільцеву та мозаїчну структуру цих творів. Сукупність кільцевої та мозаїчної побудови спричинила поєднання в оповідній манері письма епічного, ліричного та драматичного начал.

У повісті цього стилю розширюється хронотоп, увиразнюється картина відображення, сьогоденна мить переривається вкрапленнями минулого та майбутнього: спогадами, напливами, мареннями, роздумами, мріями. Часово-просторова організація твору закладає фундамент для сюжету та композиції. Поряд із шуканням нових формозмістових компонентів бачимо, що “сюжетність у старій її концепції противна”.

Імпресіоністична повість – сюжетно-композиційно “нескомпоно-ваний” твір, бо визначити основні елементи її оформлення у традиційному значенні майже неможливо. Її структура нагадує фреску.

Художня структура імпресіоністичної повісті 20-х років набирає нових якісних змін: “потік свідомості” трансформується іноді у щоденникові записи, і саме цю форму використовує М. Хвильовий у “Санаторійній зоні”, М. Івченко у повісті “У сонячнім колі”. Своєрідним одкровенням особистості, повістю-сповіддю є твір М. Ірчана “Карпатська ніч”.

Імпресіоністична манера письма (“рубана” проза, як її називали критики 20-х рр.) вимагає активізації внутрішнього мислення героя, яке передається уривчасто, “фресково”, у