Історія української культури 002

Освіта.  Порівняно  з  Росією  освіта  в  Гетьманщині  досягнула  високого  рівня.  За даними, зібраними в семи полках із десяти, у 1740-х роках існувало 866 початкових шкіл, де

 

в обсязі трирічного курсу викладалися основи читання та письма. Ця структура різко відрізнялася від освіти на Правобережжі, де більшість шкіл контролювали єзуїти, а польська початкова освіта для українських селян була практично недоступною. Це й було однією з причин незначної ролі, яку відігравало Правобережжя в культурному житті України тієї доби.  Щодо  середньої  освіти,  то  Лівобережжя  могло  похвалитися  кількома  колегіями, зокрема у Чернігові, Переяславі та Харкові. Головним осередком вищої освіти була Києво- Могилянська академія, яка отримала цей статус у 1701 р. Побудована за суворими правилами

12-річна програма навчання в академії користувалася таким високим авторитетом, що російські правителі заповзято вербували її викладачів і випускників, пропонуючи їм найвищі в імперії церковні та урядові посади. Тісно пов'язана з церквою й укомплектована представниками духовенства, академія, як і раніше, робила наголос на таких традиційних предметах, як філософія, теологія, риторика та мови. її схоластичні я, риторика та мови. її схоластичні методи навчання застаріли, а спроби засвоїти раціоналістські наукові течії, що проникали з Європи, були млявими та малоефективними. Релігійна орієнтованість і традиціоналізм стояли на перешкоді залученню до академії молоді, зацікавленої сучасними знаннями. Зрештою славетний учбовий заклад перетворився на богословську семінарію. Водночас українці, які прагнули здобути сучасну освіту, охоче вступали до нових російських закладів (як, зокрема. Московський університет та Медична академія), заснованих у 1750-х роках. Усвідомлюючи відсталість української вищої освіти, гетьман Розумовський разом із старшиною звернувся до імперського уряду по дозвіл заснувати університет у Батурині, але дістав відмову. До кінця XVIII ст. ситуація стала цілком протилежною: провідні учбові заклади імперії знаходилися тепер не на Україні, а в Росії.

1.2 Роль Петра Могили у формуванні українського національного культурного середовища та відновленні культурних пам’яток Києва.

Осердям  культури  у  Києві  стали  Печерська  лавра  і  Київське  братство.  У  1632

митрополитом стає Петро Могила, який провів ряд реформ, що сприяли відновленню авторитету православної церкви: затверджені нові правила освячення ієрархів, введена проповідь як форма богослужіння, повернені землі і приміщення, які церква втратила у зв'язку з Берестейською унією. Одначе Могила не був реформатором у європейському значенні. Навпаки, він прагнув посилити вплив церкви на політичну сферу.

Важливу роль Петро Могила зіграв і в справі розвитку освіти. У 1632 році на базі

братської школи і школи Києво-Печерської лаври був створений новий колегіум, який був названий його ім'ям. У основі 12-річного курсу навчання знаходилися «сім вільних наук». В

1—3 класах вчили основ латинської мови, граматики, а після 5-го класу учні (спудеї) повинні були вільно володіти латиною аж до укладання промов і віршів, у 8—12 класах вивчали богословські науки. Класи філософії включали схоластичну філософію, логіку, фізику, метафізику, етику, математику, географію, основи наук про Землю і космос. Це по суті була вища  світська  освіта.  А  з  1690 року в  колегіумі  зорганізовано  вищі  богословські  студії. Вчилися  діти  всіх  станів —  від  аристократів до  козаків  і  селян.  У  навчальному процесі використовувалися такі прогресивні форми, як дискусії, театральні вистави, заохочення кращих учнів (спудеїв), складання екзаменів комісії (а не одному професору), спільні заходи студентів і викладачів. Важливо, що колегіум мав гуртожиток, що було рідкістю на той час. У 1736 році у колегіумі навчалися, крім українців, росіяни та білоруси, а також 127 студентів з європейських країн. У 1701 році з ініціативи гетьмана Мазепи колегіуму було присвоєне звання академії.

Петро Могила докладав усіх зусиль, щоб за час його архімандритства Києво- Печерська друкарня посіла визначне місце як серед інших друкарень України та Білорусі, так і в суспільному житті загалом. За п'ять з половиною років його настоятельства з лаврської друкарні вийшло 15 назв видань. Серед них були і книги самого Петра Могили.

Славетний Митрополит значної уваги приділяв зміцненню матеріального становища Української  православної  церкви.  Він  зайняв  рішучу  позицію  щодо  повернення православних церков і майна, відібраних уніатами, а повернуті храми відбудовувалися за безпосередньої участі П. Могили. Серед них, у Києві – це Св. Софія, церкви Десятинна, Василівська   (Трьохсвятительська),   Спаса   на   Берестові,   Михайлівська   Видубицького

 

монастиря.   Їх   реставрували,   оздоблювали   іконами,   водночас   проводили   археологічні пошуки, зокрема на території Десятинної церкви.

1.3 Наука у другій половині ХУІІ –ХУІІІ ст. Розвиток філософських