Історія української культури

Культурні традиції Київської Русі продовжувалися в таких видах оригінального письменства, як ораторська, житійна та паломницька проза. Видатним представником ораторської прози був архімандрит Києво-Печерського монастиря Серапіон (помер у 1275 р.). У його “Словах” відтворені умови життя народу за монголо-татарського нашестя. Поряд із численними церковно-моралізаторськими творами з’являються літературні збірники (наприклад, “Ізмарагд”), перекладні повісті “Олександрія”, “Троянська історія” та ін.

Виникли й суто літературні, художні твори, в яких утілилися риси усної народної творчості. В Галичі за князювання Романа Мстиславича творив “премудрий книжник” Тимофій – автор оповіді про останні роки життя Романа та початок діяльності його сина Данила (приблизно до 1211 р.). Письменник змалював яскравий образ Романа як видатного державного діяча, котрий гідно “наслідував предка свого Мономаха... ”.

Все ж літературі XIII – першої половини XIV ст. бракує таких яскравих творів, як за часів Київської Русі. У висвітлюваний період вона була переважно сферою релігійних та естетичних, але не суб’єктивних переживань. На відміну від Західної Європи, на Русі не розвинулися ні лицарська, ані двірська проза та поезія. Літературні твори мали переважно релігійно-моральний характер, церковний характер.

В архітектурі Галицько-Волинського князівства за функціональним призначенням переважає культова (церковна та монастирська) та фортифікаційна (оборонна) архітектура. Стилістично архітектура цього часу поєднує елементи вітчизняного зодчества з романськими впливами. У цей час кам’яне зодчество знаходилося під сильними впливами традицій народної дерев’яної архітектури.

Протягом ХІІ -ХІІІ cт. велике кам’яне церковне будівництво здійснювалося в Галичі. Зокрема, було зведено кам’яний князівський палац, Успенський собор (1157 р.), церкву Пантелеймона (1200 р.). А в Холмі князь Данило Галицький збудував церкву Іоаннна Златоустого. Спорудженням таких будівель керували досвідчені будівничі. Літопис, наприклад, повідомляє, що міські укріплення на Волині зводив “мужъ хитрый” Олекса. У рукописних згадках того часу яскраво змальовано, як були збудовані і пишно прикрашені холмські церкви. Справжнім меценатом в ділі будування й прикрашання храмів став Володимир Василькович.

Нові тенденції в культовому будівництві з’являються в другій половині ХІІІ ст. Вони відбилися у спорудженні підкреслено урочистих храмів: церков Успіння та Івана Предтечі у Холмі, Івана Богослова та Дмитра в Луцьку, церкви Миколая у Львові, церкви Василія у Володимирі-Волинському та ін. У цих спорудах візантійський стиль переходить у нові форми ? перероблені на місцевому ґрунті західно- та південноєвропейські, своєрідно переплітаються візантійсько-руський і готичний стилі.

У ХІІІ ст. в Галичині й на Волині спостерігається зростання міст, що було пов’язано з розвитком торгівлі із Заходом. З упадком Києва посередницька роль в торгівлі між Заходом і Сходом переходить до Галичини. Сюди приїздять купці з Польщі, Німеччини, Угорщини, Греції, з Балкан й закуповують продукти місцевого господарства та привозять свій крам. Все це впливало на розвиток і збагачення міст, на розвиток міської культури, прикладних мистецтв, закріплення і урізноманітнення народних обрядів, звичаїв тощо. Містобудівництво проводиться під керівництвом князя Данила та його наступників.

У цей час зводиться низка нових фортець і відбудовуються старі, зруйновані ординцями. Тобто зростає роль фортифікаційної архітектури, що було пов’язано з необхідністю захисту власних територій від чужоземних нападників. Виникає новий тип оборонних споруд – з великою кількістю башт і центральною вежею-донжоном. У другій половині ХІІІ cт. розпочинається будівництво кам’яних замків: у Луцьку, Кременці, Невицькому, Олеськові, Хотині.

Видатною пам’яткою фортифікаційної архітектури цього часу вважають Луцьку фортецю (Луцький замок, Замок Любарта) на Волині.

Луцький замок є одним із найдавніших, найбільших і найкраще збережених замків в Україні. Будівництво Верхнього замку розпочалося ще в ХІ ст., коли на пагорбі було побудовано дерев’яне укріплення. У літописі вперше згадується в 1075 як добре укріплений пункт, який зміг витримати 6-місячну облогу Болеслава Хороброго Пізніше тут був збудований міцний кам’яний замок. У нинішньому вигляді типового європейського середньовічного феодального замку замок був споруджений у 1340 ? 1385 рр. волинським князем Любартом. Свого часу замок був обраний для княжої резиденції при столиці Галицько-Волинської держави. Окольний замок почали реконструювати з цегли з 1502 р. Після утворення Королівства замок став резиденцією королівської влади, де були зосереджені політичні, адміністративні, судові, оборонні, релігійні функції центру Воєводства Волинського.

З ХVІІІ ст. замок почав утрачати свої функції, а згодом припинив своє існування. В ХІХ ст. перетворився на руїни. На сьогодні реставрований і відкритий для відвідування. На території замку відкрито підземну галерею та музеї: живопису, дзвонів (єдиний в Україні), будівельної кераміки, друкарства (експозиції старовинних книг), зброї.

Живопис цієї доби був представлений насамперед монументальними його видами, пов’язаними з оздобленням інтер’єрів будівель. Храми та палаци прикрашалися мозаїками та фресками. Не втрачав свого значення також і головний жанр станкового живопису – іконопис. Всенародне горе, героїчна оборона міст і сіл від ординців знайшли відображення в українському іконописному мистецтві XII I -XIV ст. Тематика його не змінилася, бо основні сюжети були запозичені з Візантії ще при запровадженні християнства. Все ж трактування кожного образу набувало місцевих рис, віддзеркалювало життєві проблеми.

У малярстві знайшли своє вираження ідеї визволення українського народу з золотоординського ярма. Прикладом відображення в іконі визвольних ідей, віри в торжество правди є образ Юрія Змієборця ? образ лицаря на коні, який пронизував списом кровожерного змія,