Кольорофоносемантичний аналіз віршів А. Ахматової та їх перекладу українською мовою

Колір є одним з унікальних феноменів кожної культури, її ключова категорія. Однак даний феномен неоднозначний: у першому випадку його можна віднести до фізичних властивостей реальності, а в другому випадку колір – це суб'єктивне психофізіологічне відчуття, яке відбивається в емоційних станах, що різноманітно проявляються у кожної людини. Такий двобічний характер кольору дозволяє вважати його універсальним поняттям і в той же час вказує на національно-культурну специфіку кольору, яка відображена в мові.

У своїй дисертації Л. П. Прокоф’єва писала, що кольорова картина світу є дещо динамічним поняттям. Вона формується і передається як у часі, так і в процесі комунікації, може бути виявлена і зафіксована, але її зміни можуть з’явитися лише на досить значному часовому відрізку. Універсалізована кольорова картина світу, безумовно, має національно вмотивовані пріоритети, які пов'язані з багатьма умовами, починаючи від екстралінгвістичних (наприклад, колір ґрунту в місці проживання народу), закінчуючи внутрішньомовними особливостями. Лінгвокольорова картина світу має всі ознаки національно-зумовленої системи, так як вона відносно стійка, формується і функціонує на базі національної мови і, відповідно, має своєрідну специфіку, яка відображає особливості когнітивних структур національної свідомості. Порівнюючи отримані нами дані по звуко-кольоровій асоціативності носіїв російської та англійської мов, не можна не прийти до думки, що саме кольори, які «запрограмовані» на фоносемантичному рівні, складають ту саму універсальну матрицю, що знаходиться в початковій стадії кодування кольору вже на рівні несвідомого. При цьому ахроматичні кольори є відправною і кінцевою точкою кольорового відрізка: білий колір характеризується завершеністю, як кінцевий пункт яскравості, а чорний – як кінцевий пункт темряви. Розвиваючи ідею, логічно припустити, що будь-яка мова має глибинну кольорову матрицею, яка зафіксована у національній системі звуко-кольорової асоціативності, при чому набір основних кольорів є не лише соціально і культурно детермінованим, але він і відображає картину світу на рівні фоносемантики. Ймовірно, що значимість кольорів (так само як і пов'язаних з ними емоцій) варіюється залежно від національної мови, тому виявлення специфічних систем кольорової символіки звуку дозволить доповнити наші знання про узагальнену картині світу ще однією важливою складовою, яка зафіксована в мовній свідомості.

Таким чином, синестетично зумовлена звуко-кольорова картина світу складається з декількох компонентів, провідними в яких є універсальна (несвідома) здатність людини асоціювати звуки і кольори, та національна (підсвідома) здатність відображати специфіку погляду на світ через конкретну мову в образно-логічному і естетичному сприйнятті. А переломлення цієї картини в індивідуальній мовній свідомості, її функціонування і своєрідність дослідник може зафіксувати за допомогою спеціальних методів виявлення даної специфіки в тексті, а потім інтерпретувати отримані результати і продовжити вивчення своєрідності звуко-кольорової асоціативності, залежно від індивідуального наповнення кожного мовного твору.

Факт існування універсальної і національно зумовленої системи звуко-кольорової асоціативності дозволяє виробити методи аналізу явища на рівні тексту. Безумовно, що є можливим дослідження усного дискурсу в даному аспекті, але тут виникають деякі складнощі, які пов'язані, по-перше, з труднощами фіксації і розшифрування великого обсягу усної індивідуально-інтонованої спонтанної мови; по-друге – з різною результативністю і цінністю аналізу, який проводиться, по-третє – принципова орієнтація на звукову мову висуває на перший план звук, а не графон, що в якійсь мірі нівелює зорову складову явища яке досліджується. Тим не менш, дані по колірній символіці звуків російської мови, які були отримані в ході експериментів 1985-1995 рр., дозволили перевірити, чи знаходить відображення власне звукова складова колірної асоціативності в усному дискурсі, а також намітити інтерпретаційні моделі аналізу в даному аспекті. [21, с. 118-120]

Також Л. П. Прокоф’єва у одній зі своїх робіт зауважувала, що О. О. Блок розробив свою чітку концепцію кольору і послідовно реалізовував її у творчості. Він вважав, що певним словам, поетичним настроям і поглядам відповідають певні фарби і відтінки. Поет надавав величезного значення навіть кольорам титульних аркушів своїх книг, бо вважав за необхідне привести їх у відповідність до змісту. Колір обкладинки є ключем і одночасно ілюстрацією його поетичних текстів.

Здатність звуків стимулювати певні асоціації прийнято називати фоносемантикою. При цьому, якщо фонетика і фонологія вивчають звуки і фонеми, а семантика – значення, то фоносемантика розглядає зв'язок між звуком і значенням. [11, с. 35]

Як зазначає сучасний дослідник проблеми фоносемантики поетичного тексту Ю. Казарін, «поети і письменники взагалі схильні вбачати в звуках (частіше йдеться про звукобукви, як про складні фонографічні знаки) наявність двох типів ассоціатівно-псіхологічного значення: кольорово-колористичного (кольорофоносемантика) та оцінно-емоційного (власне психофоносемантика). [12, с. 180 ]

Психофізіологи доводять, що колір є найголовнішим з усіх факторів (колір, запах, смак, тощо), які впливають на психіку та емоційний стан людини. Кожна історична епоха своєрідно трактувала значення кольору мови. Саме