Кольорофоносемантичний аналіз віршів А. Ахматової та їх перекладу українською мовою

 

Таблиця 2.2

 

В звуковій структурі перекладу вірша «Сероглазый король»домінуючим виявився блакитний колір. Перекладач зміг зберегти відтінок синього, проте в нього він представлений світлим кольором, який несе в собі зовсім інші емоції та почуття. Якщо темно-синій і ліловий відтінки оригіналу відображали сумні настрої письменниці, то блакитний колір вселяє в нас спокій, мир, безтурботність, відчуття легкості і вільного простору. Це божественний колір, який асоціюється з небом і духовністю.

Наступним у моєму дослідженні став вірш «Древний город словно вымер». Виявилося, що в цій поезії А. Ахматової, де є тонкий натяк на темні та чорні кольори («Поднял черный крест», «По садам темны»), саме вони стали домінуючими під час кольорофоносемантичного аналізу вірша. Не дивно, що саме темні кольори стали провідними у підтексті – вірш просякнутий журбою.

 

Таблиця 2.3

 

Темні, майже чорні кольори проходять тонкою лінією через весь вірш. Це колір безнадії, тиші і смерті. Він ідеально характеризує підтекст цих рядків, оскільки показує нам мертве місто і емоції поетеси, коли вона сюди приїхала. Чорний колір вселяє печаль і депресію, нагадує про смерть і страждання. Блакитне забарвлення третього рядка характеризує чисту воду ріки, про яку тут йдеться, а останній рядок, в якому йдеться про кохання героїні, забарвлений ліловим кольором, який допомагає нам здогадатися про нещасливі почуття героїні.

Наступним моїм кроком став аналіз перекладу на українську цього вірша, який здійснив вже відомий нам М. Москаленко. Варто зазначити, що в цьому випадку перекладач влучно передав домінуючий у підтексті вірша колір, переклавши на українську не лише текст, а й підсвідомі емоції, закладені в ньому. Домінуючими стали темні кольори – темно-коричневий і чорний, що ми можемо побачити у таблиці 2. 4.

 

Таблиця 2. 4

Також можна зазначити, що п’ятий рядок, у якому йдеться про сад, забарвлений у цьому перекладі у жовто-зелений колір, адже саме він є відтінком природи, молодої Землі, яка вкрита рослинністю. Сьомий рядок, де ми бачимо згадку про Бога і світло, характеризується блакитним кольором, який здавна є відтінком божественності. В буддизмі, стародавньому Єгипті та Іудеї цей колір символізував сакральність, чесність і духовність, так само як і в християнстві блакитний асоціювали з Дівою Марією, котра була майбутньою Царицею Небесною.

Ще однією поезією А. Ахматової, яку я вирішила дослідити за методикою О. П. Журавльова, став вірш «Клеопатра» зі збірки «Тросник». Кольорофоносемантичний аналіз показав, що домінуючим у підтексті вірша є жовто-зелений і темно-синій кольори, які змішуються і створюють спокійний зелений колір (таблиця 2. 5). Проте, в цьому випадку зелений не містить у собі позитивних емоцій, а несе зовсім інакший сенс.

 

Таблиця 2.5

 

Зазвичай зелений колір асоціюється у нас з природою, життям і юністю. Але, одночасно з цим, це є відтінок байдужості, серйозності і задуманості. Спокій, байдужість і своєрідну прохолодність ми можемо помітити і в рядках вірша («шеи лебяжьей все так же спокоен наклон», «равнодушной рукой»). Та й взагалі, весь вірш від бурхливих емоцій плавно переходить до спокою і повної відсутності емоцій. Якщо детальніше розібрати історію Клеопатри, опираючись на відомі факти, можна зрозуміти, чому саме такого відтінку набув цей вірш. Перший рядок – найособистіший, забарвлений чорним кольором, оскільки віщує нам про останній поцілунок і мертві вуста загиблого коханого. Другий рядок характеризується жовто-зеленим кольором, і якщо зрівнювати його з душевним станом людини, то це можна назвати чимось схожим на божевілля; те саме ми бачимо і у вірші -героїня, котра втратила все, царство і коханий якої загинули, принижується перед переможцем, проливаючи свої сльози. Третій рядок знову чорний, і це легко пояснити – слуги зрадили її, а римляни сурмили про перемогу, що означало неминучу втрату влади правительки. Четвертий рядок жовто-зелений: «и вечерняя стелется мгла» – яка могла означати як закінчення дня, так і закінчення життя, ось через це рядок має таке хворобливе забарвлення. З кожним словом ми ніби бачимо, як погляд героїні стає все більш відстороненим і відчуженим, хоча не втрачає своєї королівської гордості і величності.

Але, застосувавши кольорофоносемантичний аналіз до перекладу цього вірша, який здійснив В. Герасим’юк, я отримала зовсім інші показники динаміки кольору (таблиця 2. 6). Найбільший показник виявився у літери И, яка відповідає темно-коричневому і чорному кольорам, які асоціюються з негативними емоціями та думками.

 

Таблиця 2. 6

 

Можна зробити висновок, що перекладач зрозумів підтекст цього вірша трохи інакше – він не побачив байдужість, стомленість і згасання емоцій героїні, а зрозумів ці рядки як внутрішнє горе, тугу і біль. Темно-синій і ліловий кольори займають у підтексті перекладу друге місце, можливо, що це вказує на те, що перекладач хотів пов’язати печаль героїні з втратою коханої людини, а отже смерті кохання. Також варто зазначити, що і в оригіналі і в перекладі у 9 рядку «А завтра детей закуют. О, как мало осталось» домінуючим кольором є яскраво-червоний, котрий асоціюється не лише з коханням і почуттям, але й з кров’ю – дітей закують, а отже від кайданів на їхніх руках і ногах буде кров.

 

 

Займаючись дослідженням кольорофоносемантичного аспекту, я дійшла до висновку, що існує тісний зв’язок не лише між словом і його значенням, але й між звуком та його кольоровою оболонкою.

Ці дослідження не є новими та оригінальними підходами до вивчення фоносемантики, але вони допомагають по-новому поглянути на творчість улюбленого поета, зрозуміти підтекст його віршів та дізнатися, які саме почуття він відчував, коли писав ці рядки. Адже автор зображує не лише реальну дійсність, але і ту, яку називають духовним світом.

Читаючи вірші А. Ахматової, можна помітити, що майже всі вони несуть у собі якусь внутрішню трагедію, душевний біль. Не дивлячись на те, що на перший погляд усі її героїні зовсім різні, у них є щось спільне – пристрасть, душевна оголеність, переживання і страждання. Життя поетеси не було легким, тому й вірші віють трагічністю і сумом.

Усі ці емоції відображаються і в палітрі кольорозвукових відповідностей віршів – велика кількість чорного, темно-синього, лілового та жовто-зеленого кольорів, які впливають на нас на рівні підсвідомості, допомагаючи зрозуміти справжні почуття А. Ахматової в момент написання поетичних рядків.

Також варто зазначити, що слова з семантикою кольору відіграють дуже важливу роль – дуже часто можна помітити, що рядки, в яких є пряме або метафоричне позначення якогось відтінку, на рівні кольорофоносемантики забарвленні саме цим кольором. Отже, можна зробити висновки, що слова, які позначають певні кольори, активно взаємодіють одне з одним, утворюючи систему кольорів і звуків, яка відображає підсвідому ідею поетичного тексту.

Застосувавши методику О. П. Журавльова до перекладів українською віршів А. Ахматової, ми теж змогли зробити певні висновки. По-перше – кольорофоносемантичний аналіз можна застосовувати у дослідженні україномовних віршів, проте його структура повинна зазнати певних змін, оскільки, не дивлячись на спільне виникнення і розвиток української та російської мов, у них є суттєві відмінності у буквах та звуках. По-друге – перекладач не завжди може передати забарвлення підтексту, яким зробив його автор, тому що він може зрозуміти цей поетичний текст по-своєму, відчути зовсім інші емоції та почуття, тому при перекладі саме враження від вірша стануть головними, а отже, колір підтексту може набути зовсім іншого відтінку. Тому можна припустити, що забарвлення підтексту перекладу повністю залежить від сприйняття оригіналу перекладачем.

 

 

Бахилина Н. Б. История цветообозначения в русаком языке. – М. : Наука, 1975. -287 с.

Белый А. Священные цвета //Белый А. Символизм как миропонимание. – М. : Республика, 1994. – с. 201-210.

Бидерманн Г. Энциклопедия символов. – М. : Республика, 1996. – с. 336.

Брунер Дж. Текст как психологическая реальность. – М. : Прогресс 1982.

Василевич В. И. Цветонаименования как характеристика языка писателя // Уч. Зап. Тартус. ун-та. Linguistika. – Тарту, 1983. – Вып. 585.

Виноградов В. С. Введение в переводоведение (общие и лексические вопросы). – М. : ИОСО РАО, 2001. – 224 с.

Вежбицкая А. Сопоставление культур через посредство лексики и прагматики; пер. с англ. А. Д. Шмелева. – М. : Языки славянской культуры, 2001. – с. 218-272.

Гете И. В. К учению о цвете (хроматика) //Психология цвета. – М. : «Релф-бук» «Ваклер», 1996. – с. 281-349.

Григорьев А. Д. К вопросу об анализе язика поэтического текста //Вопросы языкознания. – 1978 №3, с. 8-14.

Журавлев А. П. Звук и смысл. – М. : Просвещение, 1981 – 158 с.

Журавлев А. П. Фонетическое значение. – Л. : Изд-во ЛГУ, 1974. – 214 с.

Казарин Ю. В. Поэтическое состояние языка (попытка осмысления) : Монография. – Екатеринбург: Изд-воУрГУ, 2002. – 448 с.

Кандинский В. О духовном в искусстве //Психология цвета. – М. : Релф-бук; К. : Ваклер, 1996. – с. 85-210.

Керлот Х. Э. Словарь символов. – М., 1994.

Левчук Л. Т. Психоанализ и художественное творчество. – К. : Вища школа, 1980.

Лосев А. Ф. Очерки античного символизма и мифологии. – М. : Мысль, 1993. – 959 с.

Миллер-Будницкая Р. З. Символика цвета и синэстетизм в поэзии на основе лирики Блока //Изв. Крымского пединститута. – Симферополь, 1930. – Т. 3. – с. 78-144.

Миронова Л. М. Цветоведение. – Минск: Наука, 1984. – 184 с.

Миницкий Н. И., Толочко А. Ф. Информационные технологии структурного анализа исторического текста //Информационный бюллетень Ассоциации «История и компьютер». – 2003 № 31, с. 151-159.

Нироп К. Звук и его значение /Нироп К. // Воронин С. В. Фоносемантические идеи в зарубежном языкознании. – Л. : Изд-во ЛГУ, 1990. – с. 142-146.

Прокофьева Л. П. Звуко-цветовая ассоциативность в языковом сознании и художественном тексте: универсальный, национальный, индивидуальный аспекты. – Саратов: Изд-во Сарат. мед. ун-та, 2007. – 280 с.

Сепир Э. Об одном исследовании в области фонетического символизма //Э. Сепир. Избранные труды по языкознанию и культурологи. М. : Прогресс-Универс, 1993. с. 323-336.

Тернер В. У. Проблема цветовой классификации в примитивных культурах //Семиотика и искусствометрия. – М., 1972.

Флоренский П. Небесные знамення (размышление о символике цветов) //Собр. Соч. В 4 т. Т. 2. – М. : Мысль, 1996. – с. 414-418.

Фрумкина Р. М. Цвет, смысл, сходство: аспекты психолингвистического анализа. – М. : Наука, 1984, – 175 с.

Швейцер А. Д. Перевод и лингвистика. – М. : Воениздат, 1973. – 280 с.

Щерба Л. В. Языковая система и речевая деятельность. Л. : Наука, 1974. – 107 с.

Штерн І. Б. Вибрані топіки та лексикон сучасної лінгвістики: енциклопедичний словник //І. Б. Штерн. – К. : АртЕк, 1998. – с. 156.