Концепція неповної соціальної структури словацького соціуму (кінець XVIII – перша половина XIX ст.) : сучасне уточнення проблеми

Як відомо, в історії словацького народу було немало трагічних сторінок, пов’язаних із загрозою втрати не тільки державності, але й національної, релігійної і у цілому – культурної ідентифікації. Що ж саме, окрім угорського фактора, перешкоджало процесу словацького націє творення ? Відповідь на подібне запитання, на нашу думку, варто шукати у специфіці процесу становлення нової словацької соціальної структури. Словацький народ в умовах багатовікового процесу угорської асиміляції переважно позбувся власної активної національної шляхти, а її місце намагалися зайняти феодали угорського походження, які розчиняли автохтонну шляхту у власному інтелектуальному середовищі. Загалом словацька привілейована група населення, виходячи із власного історичного минулого, яке формувалося в межах земельних володінь, що належали короні св. Стефана, не відносилася до політично активної частини населення Австрійської імперії. Хоча варто визнати, що така ситуація є цілком природною для держав імперського типу та періоду історії, коли національні реґіональні рухи тільки починали формуватися. Відповідно, у період національного пробудження словацьке майже двомільйонне населення, на думку таких істориків, як В. Фрейдзон, В. Дьяков, Т. Ісламов, І. Лещиловська , Л. Обушенкова, В. Матула, Ґ. Рокіна , було представлено досить умовно власними етнократами. Я. Тібенський воліє використовувати цифру «десять тисяч сімей дрібної духовної словацької еліти» , що, на його думку, стало однією з умов певної політичної поміркованості, і навіть консерватизму словацьких етнічних лідерів. Останній факт пізніше дасть підставу австрійському чиновникові Л. Л. Тун-Гогенштайнові заявити, що словацький народ виходить з ідеї монолітності імперії та поряд з іншими слов’янами «демонструє світу благородний приклад того, як усі нації повинні жити одна з одною» .

У цьому зв’язку, виходячи із твердження про особливість соціальної місії еліти для успішного розвитку процесу націєтворення, пропонуємо більш докладно підійти до розгляду даного питання. При цьому підкреслимо, що автор не вважає себе прихильником «елітарної концепції» А. Шопенгауера та Ф. Ніцше. На переконання німецьких мислителів, «виробником» духовного продукту є виключно привілейований клас суспільства. У нашому випадку мова буде йти про етнічну еліту, як про своєрідний, статусний, історико-соціальний продукт, який у період словацького пробудження зайняв відповідно свою позицію національного активіста.

Водночас варто підкреслити: у соціальному відношенні еліта словацького національного руху сформувалася переважно з міського соціального середовища. В останньому більшість патріотів була вчителями початкових шкіл, клерками нижчого розряду або ж представниками духівництва. Наше твердження доцільно проілюструвати статистичними даними від відомого словацького історика А. Шпіса. Дослідник наводить цифри, які виразно підкреслюють факт високої чисельності священиків у словацькому етнічному середовищі. Відповідно, наприкінці XVIII ст. у Словаччині один міський католицький священик приходився приблизно на 118 чол., в той самий час у сільській місцевості цей показник хоча і був значно нижчим, але все ж на одного представника духівництва припадало до 847 прихожан . Таким чином, останнім фактом можемо дещо пояснити причину високої чисельності й активності такого соціального прошарку, як представники церкви, у словацькому національному русі. Не випадково, що проповідниками мовної ідеологеми словацького національного руху була ціла низка служителів церкві, між ними А. Бернолак, Ю. Фандлі, Я. Холли, Я. Халупка, Б. Табліц та ін.

Але, незважаючи на сказане вище, цілком логічно постає питання: хіба можна пояснити проблему повільного розвитку словацького національного руху лише причиною слабкості її етнічної еліти, до складу якої, як стверджують дослідники, входили лише представники духівництва й нечисленна інтелігенція ? У цьому зв’язку, на наше переконання, слід повернутися до відомої тези про особливість і складність процесу націєтворення для суспільств із неповною соціальною структурою. Право на існування наукової концепції про неповну соціальну структуру досить арґументовано обґрунтовували й відповідно розвивали цю тему у своїх дослідженнях такі науковці марксистського спрямування, як О. Мильников, Я. Шолта, А. Шпіс, В. Фрейдзон, І. Лещиловська . Із часом концепція була підтримана цілою низкою дослідників. її, відповідно, використовують такі сучасні дослідники процесу слов’янського націєтворення, як М. Грох , О. Сальков , І. Чуркіна , Н. Коровіцина  та ін. Названі дослідники досить типово описують специфіку соціальної структури словаків або чехів. Для ілюстрації варто навести цитату зі спільної праці відомих славістів, члена- кореспондента Російської академії природничих наук Росії І. Лещиловської та доктора історичних наук В. Фрейдзона. Вони пишуть: «Чехи, словаки, серби, словенці, румуни (в Угорщині), українці по суті були позбавлені національного дворянства» . У руслі заявленого наукового трактування пізніше Н. Коровіцина напише про слов’янські народи: «Нації формувалися в умовах, по-перше, відсутності національної незалежності в рамках Габсбурзької імперії і, по-друге, неповної