Концепція неповної соціальної структури словацького соціуму (кінець XVIII – перша половина XIX ст.) : сучасне уточнення проблеми

Відповідно, наведений вище матеріал свідчить про актуальність і численну наукову увагу до змісту самої концепції про неповну соціальну структуру, що має, на нашу думку, своє логічне пояснення. Сама по собі концепція як науково-теоретична конструкція дозволяє досить логічно й послідовно пояснити цілу низку обставин розвитку національних рухів першої половини ХІХ ст., а головне – гармонійно уточнити причини як недостатньої політизації національних рухів, особливо слов’янських, так і їх переважно мовний характер національних ідеологем. Професор Карлового університету М. Грох (він використовує поняття «неповна соціальна структура»), уважає, що у цілій низці програм національних рухів можемо досить чітко визначати наявність примату мовної ідеологеми над політичною. Хоча в окремих випадках існували й винятки. Так, уважає чеський науковець, у сербів, греків, ірландців мовна проблема посідала друге місце після політичних вимог у змісті національних програм. Свої науково-теоретичні твердження М. Грох формував, виходячи з особливостей соціальної структури національних рухів. Відповідно, в суспільствах, в яких соціальна структура не пануючої етнічної групи була неповною, у національній програмі домінували мовна вимога і стійке бажання надати власній культурі офіційного статусу.

З іншого боку, там, де соціальна структура була більш розвиненою і до неї входили представники правлячих класів та еліт, у таких випадках до національних програм включали переважно політичні цілі .

Повертаючись до питання неповної соціальної структури словацького соціуму періоду кінця XVIII – першої половини ХІХ ст., автор хотів би дещо додати. Історично було закономірним уважати, що саме така категорія етнічної еліти, як шляхта, не просто відстоювала свої соціальні привілеї, а в тому числі, плекаючи ідею певного політичного реваншу, відповідно зберігала пам’ять про історичну велич свого минулого, а з часом слугувала і додатковим соціальним джерелом не тільки для становлення нової політичної й духовної еліти, а в тому числі суб’єктом процесу модернізації. В окремих випадках саме феодальна еліта навіть ставала рушійною силою соціальної та національно-політичної активності. Отже цілком закономірно буде взяти за приклад факт активної участі угорської та польської шляхти у національно-визвольному русі своїх країн. При цьому, як відомо, їхня активна діяльність навіть принесла цим народам певні позитивні наслідки у плані реалізації їхніх національних вимог. Так, у 1867 р. імператор Австрії Франц Йосиф I змушений був піти на компроміс з угорською елітою, в результаті якого Австрійська імперія була перетворена на двоєдину державу – Австро-Угорщину. Польська шляхта, як відомо, хоча і не змогла домогтися таких результатів, але активно намагалася відстоювати свій національний інтерес. До того ж шляхта й політична еліта неодноразово піднімали антиросійські повстання, які східна імперія змушена була придушувати значними військовими силами.

З огляду на заявлене, цілком справедливо виникають запитання, де приховується той механізм, що привів у дію почуття особистої гідності та високий ступінь національної активності, та чому угорська й польська шляхта знайшли в собі сили проявитися в активній фазі національного руху, а, наприклад, чеська, а тим більше словацька – залишилися майже непомітними учасниками в період радикальних випробувань? Відповідь на поставлене запитання, на перший погляд, варто шукати в кількісних показниках шляхти. Так, у соціальному розрізі наприкінці ХУІІІ – на початку ХІХ ст. у структурі населення Угорщини особливу сходинку стабільно посідало дворянство, яке налічувало приблизно 617 тис. чол., або 5% від загальної чисельності угорського народу . До речі, якщо взяти до уваги інші статистичні дані, якими користувалася Р. Авербух, то, проаналізувавши їх, можна порахувати, що угорська шляхта за своєю чисельністю майже в чотири рази перевищувала чисельність ремісників Угорського королівства. Російська дослідниця О. Павленко у своїй публікації  використовує інший статистичний матеріал від Е. Фенеша – відомого фундатора угорської економічної статистики, члена-кореспондента

Угорської академії наук з 1837 р.   Ми також уважаємо за доцільне використати статистичне дослідження останнього. Відповідно, за даними угорського статистика, на початку 1840-х рр. на землях Угорської корони проживала приблизно вісімсоттисячна шляхта.

Ще більш вражаючу статистику відносно чисельності вищого дворянського стану в соціальній структурі польського суспільства ми можемо знайти на сторінках широко відомого видання «Польська енциклопедія шляхти». В енциклопедії представлена картина соціальної