Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Концепція неповної соціальної структури словацького соціуму (кінець XVIII – перша половина XIX ст.) : сучасне уточнення проблеми

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
27
Мова: 
Українська
Оцінка: 

Нідергаузер та О. Павленко . Хоча майже за півтора століття до згаданих науковців, такий підхід до трактування змісту соціальної та національної структури земель Угорської корони озвучив Й. Піч. Він писав: «До цього часу сейм вважався представником “Угорської землі” або “Угорського народу”, до назви якого відносилися і всі мешканці Угрії без національної різниці» . При цьому в королівстві св. Стефана безумовно визнавалося «титульне становище» угорців. Саме остання обставина і ставала спонукальним фактором як для політичної, так і національної аморфності словацької шляхти. Для підтвердження наших припущень доцільно звернутися до колективної праці вчених Словацького інституту історії, в якій вони стверджують, що для словацької шляхти їхня станова належність уявно збігалася з терміном «угорський», при цьому це означало не стільки членство в угорській етнічній групі, скільки факт належності до привілейованого соціального прошарку, усередині якого етнічні відмінності не мали жодного значення .

Додамо, що у той самий час навіть словацька духовна еліта (вона складалася з представників вищого класу і різночинної інтеліґенції) в особі студентства продовжувала часто демонструвати почуття певної земельної солідарності з угорськомовним студентством. Про присутність подібної мотивованої земельної спільності свідчить звернення студентів колларівського кола до керівництва Єнського університету із проханням у подальшому отримувати харчування відокремлено від німців і мешканців Трансильванії: «Ми все ж угорці, – заявляють словацькі студенти, – відповідно не маємо бажання на відстані остаточно втратити почуття своєї Батьківщини» .
Наявна ідентифікаційна «розмитість» словаків давала підставу угорським бюрократам перебільшувати статистичний відсоток угорського населення в реґіоні, а наступним дослідникам писати про перманентну асиміляцію словаків, що стало однією з причин неповної соціальної структури словацького соціуму на землях Угорської корони. В історичній реальності, на початку й майже до середини ХІХ ст., за даними відомого угорського історика, який багато років викладав у коледжі Піттсбурґа, професора С. Боршоді, чисельність етнічних угорців на землях корони стабільно коливалася в межах 40%, а чисельність словацького населення сягала 15-17% від числа мешканців землі . Схожий статистичний матеріал наведено угорським ученим-статистиком першої половини ХІХ ст. Є. Фенешом . Хоча в цілому, на наше переконання, питання статистичної достовірності чисельності словаків першої половини ХІХ ст. варто все ж віднести до дискусійної теми, яка до кінця не досліджена. Тому цілком справедливо, що окремі вчені вказували на наявність статистичної необ’єктивності (наприклад О. Павленко  говорить, що офіційна австрійська статистика першої половини ХІХ ст. також відрізняється від статистики угорської ), а інші дослідники (наприклад Е. Водовозова) здійснювали узагальнюючий умовивід, за яким чисельність словаків стабільно зменшувалася на тлі постійного збільшення відсотка угорського населення . Тому, на нашу думку, говорити про гальмування національної словацької інтеґрації суто через процес мадяризації та спиратися при цьому переважно на «незрілий» статистичний фактаж першої половини ХІХ ст. буде дещо необ’єктивно. У зазначених хронологічних рамках етнічна статистика, як правило, практично не велася, що було досить логічним внутрішньополітичним задумом від бюрократів мультиетнічної Дунайської монархії. У документах імперських державних установ національна ознака, як правило, обмежувалася констатацією віросповідання. Наприклад Б. Аусвайс, досліджуючи фонди поліцейського управління Братислави (вони сьогодні зберігаються в Угорському державному архіві – Є. Б.), наводить документ, який містить список «осіб, котрі скомпрометували себе у революційні роки». У документі чиновник поліцейського відомства наводить лише три ознаки особи: вік, конфесію, сімейний стан . Таким чином, національність, як належність людини до певної етнічної спільноти, чиновником не визначалася. На практиці національно-етнічну статистику в імперії Габсбурґів започатковано лише після середини ХІХ ст., коли в результаті розростання національних рухів у документах Австрії з’явилася графа «Місце народження та рідна мова».
Отже, з високою долею достовірності, можна стверджувати, спираючись лише на наявні статистичні дані першої половини ХІХ ст., що вкрай важко об’єктивно висвітлити статистичну картину асиміляції словацького народу в цілому і словацької шляхти зокрема, насамперед із причини обмежених об’єктивних статистичних даних та відсутності сталої методики обліку національно-етнічного складу багатонаціональних імперських держав. До речі, на сьогодні в історичній науці не існує однозначної методики визначення критеріїв національності періоду структурних змін. Ця проблема потребує подальшого уточнення понятійного апарату, його базової основи: національність за мовним принципом або за ознакою громадянства. Перспектива визначення базового принципу національності в подальшому дозволить доповнити статистичну картину мадяризації слов’янського населення на словацьких землях та підтвердити або заперечити тезу окремих дослідників (І. Первольф, В. Матула, І. Міллер, В. Фрейдзон, С. Венк)   про «високу градусність» конкурентної історії національно-визвольного руху народів, що населяли коронні землі імперії.
У цілому, підбиваючи підсумок, варто констатувати, що соціальна структура словацького соціуму, зважаючи на історико-політичну специфіку словацьких земель на початку ХІХ ст., являла собою структуру, яка хоча і розвивалася, але водночас її змістові морально-ментальні критерії були позбавлені етнічної елітарності. До головної причини такого стану варто віднести розширення міжетнічної конкуренції між словацьким і угорським соціумом, та відповідно високий ступінь національної активності з боку угорських етнократів. При цьому варто визнати, що у соціальній структурі словацького соціуму почали відбуватися певні зміни. Селянство, дрібна міська буржуазія, шляхта, різночинна інтеліґенція – всі ці поки що неформально існуючі стани в силу політичних та економічних обставин були втягнуті у процес внутрішньої диференціації. У цьому зв’язку варто констатувати, що соціальна структура словацького панівного класу була більш складною й диференційованою, ніж в інших країнах Центральної і Західної Європи.
З огляду на сказане, доцільно говорити не про остаточну завершеність процесу денаціоналізації словацької правлячої еліти, а про високий ступінь її національної аморфності, конформізм, яким пояснюються бажання шляхти зберегти свій статус феодала, оскільки носієм політичних прав було тільки дворянство, що ототожнювало себе з угорською нацією. Такий стан речей був до певної міри даниною практики традиційної станово-елітарної політичної солідарності дворянства. Хоча необхідно зазначити, що політика денаціоналізації вищих словацьких верств призвела, на нашу думку, скоріше не до утворення суспільства з «неповною соціальною структурою», а до «стратифікаційної неврівноваженості» соціальної структури словацького соціуму. Це словосполучення, яке використала в одній зі своїх праць Н. Коровіцина59, на нашу думку, більш точно віддзеркалює реальний зміст структури словацького народу. Відповідно, внаслідок історико-політичного словацького минулого, складна диференційована структура панівного класу стала умовою його «стратифікаційної неврівноваженості» та каталізатором аномально низької соціально-політичної активності, що з часом визначило індиферентне ставлення панівної еліти до словацького національного пробудження.
Незважаючи на те, що початковий період капіталістичного розвитку сприяв швидше деґрадації старих соціально-економічних форм, ніж їх соціальному процвітанню, все ж позитивом для Словаччини періоду модернізації стало делеґування на вищий щабель соціально-політичної організації національної інтеліґенції. Пізніше остання посіла місце локомотива словацького пробудження, але з огляду на її малу чисельність вона, на жаль, не отримала гідної підтримки з боку соціально активної частини словацького населення. Для Словаччини в цілому це був період апатичного становлення соціальної структури буржуазного суспільства у процесі формування нації.
Коровицына Н. В. Чешская идентичность: об особенностях адаптации к переменам // Социс. – 2006. – №9. – С. 104.
Фото Капча