Концепція неповної соціальної структури словацького соціуму (кінець XVIII – перша половина XIX ст.) : сучасне уточнення проблеми

Як відомо, історико-політична доля словацького минулого, висока інтенсивність процесу мадяризації словацького народу стали умовами формування специфічного словацького менталітету. При цьому, зазначимо, ідеться не лише про формування словацького менталітету. Довготривалий процес формування соціально-психологічного портрета європейської етнічної спільноти не оминув і інші народи. Цю ситуаційну палітру змін вдало прокоментував український історик, завідувач кафедри всесвітньої історії Українського католицького університету В. Ададуров. Він говорить про формування «ментальних мап різних реґіонів». Останнім дослідник фактично «підкреслює культурне багатоманіття» історичного простору . Звідси досить справедливо буде продовжити, що регіональна ментальна специфіка словацького народу відобразилася і на змісті політичної поведінки різних соціальних словацьких станів. Варто визнати, що словацьке минуле це не тільки історія пошуку та боротьби за національний інтерес, але й вірнопідданська політична культура з усіма її характерними для історичних рамок особливостями – від «імперського ідолопоклонства», регіональної «політичної індиферентності», а з часом і прагнення до авто- номізму. Історично так склалося, що існування, зміна словацької соціальної структури відбувалися на тлі більш широких, ніж власна автохтонна територія, політичних, соціально-економічних та ідейних просторах. Тому процес емансипації словацької соціальної структури варто вивчати не лише як якісну зміну внутрішнього складу, а з врахуванням іманентного процесу взаємо- контакту з «іншими», більш потужними сусідніми соціальними етнострукту- рами. Словацька етноспільнота, а особливо її феодальна еліта, не були тим монолітом, який непохитно протистояв зовнішнім впливам. Із часом виникає характерна для цього народу, а в нашому випадку, можливо, більш важливо вказати на еліту, пристосовність до існуючих політичних обставин. Із високою долею вірогідності можна стверджувати про часткову втрату почуття етнічної цілісності та солідарності. Політика мадяризації, про яку писали сучасники , надовго визначила позитивне ставлення «задавленої» словацької етноеліти до угорської культури, та з часом обернулося прагненням словацького соціуму відділити свою етнокультурну самобутність від угорського впливу. Тому не випадково, що помірковані політичні погляди протягом багатьох десятиліть знаходили у середовищі словацької еліти певну підтримку. Відповідно до наявних історичних обставин, модернізація словацької духовної культури, мови, її світський рівень на рубежі ХУШ-ХІХ ст., як стверджують деякі дослідники , була справою нечисленного прошарку словацької інтеліґенції і досить аморфної частини словацького соціуму – шляхти. Для них словацька мова, а вона, за визначенням Г. Ґладкової, І. Абісоґомян, є головним атрибутом нації , виконувала лише функцію побутового спілкування, а в умовах розвитку національних ідеологій у європейських народів загалом стала витіснятися імперською – німецькою та панівною регіональною – угорською мовами. При цьому, якщо взяти до уваги суперечливі для словацького соціуму зміни у системі освіти на землях Угорської корони, то варто визнати наявність їх наслідків у вигляді «розмитості, невизначеності» у плані етнічної самоідентифікації духовної словацької еліти та у певної частини словацького народу. Показово, сучасниками ще на початку ХІХ ст. відмічалося, що словацький народ на коронних землях ідентифікує себе «угорським слов’янином» .

При цьому словацький народ не зник, він залишався домінуючим етнічним елементом на своїх землях, а його феодальна еліта продовжувала фізично існувати. Але з огляду на бажання зберегти свою соціальну статусність «домислювала» себе частиною правлячої угорської нації. Такий підхід словацької еліти до своєї етнічності варто визначити як етнічний конформізм, але він має своє пояснення. Історично відомо, що угорська політична еліта, незалежно від етнічної приналежності, все населення Угорського королівства відносила до «єдиної угорської політичної нації». Цієї думки дотримуються Е.