Концепція неповної соціальної структури словацького соціуму (кінець XVIII – перша половина XIX ст.) : сучасне уточнення проблеми

селянина, чотири – по 2 і двоє по 1 кріпакові. Крім того, у двох поміщиків не було жодного кріпака з наділом, і володіли вони лише батраками (домкарами і безземельними селянами). У селі, де 19 поміщикам належало всього 69 кріпаків, найбільший феодал володів – 17 селянами, наступний – 12; семеро найбідніших володіли лише по 1 селянину» . Далі, продовжуючи розкривати тему соціальної структури словацького села кінця XVIII ст., А. Шпіс робить такі статистичні узагальнення: «Загалом близько 3800 кріпаків цієї жупи належало приблизно 200 – 300 феодалам, і на кожного з них у середньому припадало по 15-20 селян. Якщо взяти для прикладу найбільший феодальний рід цієї області – Рева, то жоден з його представників не володів одноосібно хоча б одним селом. Такий стан речей існував і в інших великих феодальних родинах Турця – у Раковських, Беницьких, Задурецьких та ін. Найнижчий щабель соціальної драбини феодального класу становили так звані личакові дворяни. У розглянутій жупі налічувалося 30 сіл, або селищ, де взагалі не було жодного кріпака і всі їх жителі були дворянами. Вони володіли крихітними наділами і їм не залишалося нічого іншого, як самим цю землю обробляти» .

З огляду на сказане, можемо вже дещо резюмувати: насамперед соціальна структура словацького села була досить типовою й принципово не відрізнялася від соціальної структури районів Центральної та Центрально-Східної Європи. Іншими словами, народи й етноси, які мешкали на словацьких територіях, історично були інтегровані в європейське коло політичних впливів і соціальних тенденцій. Відповідно, словацьке село останньої третини XVIII – першої половини XIX ст. у загальному було представлене двома групами: експлуатованими селянами та, відповідно до змісту феодальної структури суспільства, панівною групою – шляхтою. Останні в економічному, соціально-статусному, правовому плані переважно не відрізнялися від інших представників панівного класу з різних регіонів імперії Габсбурґів. «До категорії шляхти, визнають автори академічної праці, входили не тільки члени заможних і впливових родин (маґнати), але й власники грамот про привілеї, вони були без будь-якого значного майна і суспільного статусу, [... ] однак вони також мали право брати участь у самоврядуванні комітатів та в роботі сеймів» . Словацька шляхта повністю або частково жила за рахунок спочатку прямої, а пізніше і непрямої експлуатації селян. При цьому вони користувалися всіма дворянськими привілеями, мали активне і пасивне виборче право у шляхетських виборних органах, до того ж «не платили податків, були звільнені від військового постою, від виконання громадських повинностей і т. д. « .

Таким чином, цілком справедливо буде припустити, що соціальна структура словацького суспільства все ж була достатньо «насиченою» представниками панівного феодального стану, а наведений вище матеріал дозволяє дещо по-новому подивитися на усталене поняття «неповна соціальна структура словацького народу». При цьому, автор у жодному разі не намагається ревізувати існуючий понятійний апарат, а лише, спираючись на дослідження попередників, робить спробу уточнити деякі соціальні аспекти з історичного минулого Словаччини. У цьому зв’язку варто підкреслити, що на факт наявності певної методологічної невизначеності та нестиковки історичної дійсності з парадигмальним підходом у своїй роботі толерантно вказав ще А. Шпіс. Він зазначав: «У нашій марксистській історіографії досі існує проблема, що виникла в результаті певної аномалії середньовіччя: чи вважати дворянство (земанство), яке займалося фізичною працею, вищим прошарком селянства, або ж нижчим прошарком дворянства» . У даному зв’язку логічно буде згадати виступ українського науковця, доктора історичних наук В. Ададурова. Розглядаючи проблеми вітчизняної історії, в тому числі аспекти формування української політичної еліти, він наводить сформульоване раніше словацьким істориком В. Міначем риторичне запитання: «Де знаходяться наші замки?» , чим фактично актуалізує дискусію з концепції неповної соціальної структури.

З огляду на сказане, вважаємо за необхідне додати, що відповідь на питання та визначення складових елементів соціальної структури словацького соціуму буде залежати від змісту методології, яка лежатиме безпосередньо у фундаменті наукового підходу, обраного для уточнення поставленого запитання. Якщо спиратися на марксистський підхід, то феодальна власність на землю насамперед становила матеріальну основу взаємин шляхти і селян. Та ж сама власність ставала основою економічної залежності других від перших. Відповідно, експлуатація селян шляхтою здійснювалася шляхом стягнення з них певного виду феодальної ренти. У часи правління Франца І відбулися певні зміни: «Сейм 1832-1836 рр. видав нові правила відносно селян [... ] селянські землі, хоча і залишилися власністю поміщика, але селянам належало право користуватися ними» . Таким чином, усі наведені ознаки феодального суспільства і притаманна йому динаміка змін були представлені в суспільно- економічній повсякденності Турієцької жупи. Тому зі змісту наведеного вище матеріалу вимальовується реальна соціальна структура, за якою не вся шляхта жупи, а приблизно до десяти відсотків від загальної чисельності «феодального класу» жупи – земани, являли собою дрібноземельних власників, які своїми руками обробляли власний земельний фонд та, відповідно, за існуючих економічних обставин, не могли експлуатувати селян. На перший погляд, таку шляхту можемо досить опосередковано відносити до представників панівного класу Словаччини. Але цілком справедливо буде стверджувати, що саме ця частина дрібної шляхти стала однією з підстав пізніше заявити про неповну соціальну структуру словацького народу періоду національного пробудження. При цьому реальний стан соціально-економічної ситуації в останній