Конституційні екологічні права людини й громадянина та їх забезпечення органами внутрішніх справ

У підрозділі 1. 2 досліджено та проаналізовано погляди вітчизняних та зарубіжних учених щодо змісту зазначеної групи прав, акцентовано увагу на найбільш дискусійних питаннях. Основну увагу автор приділяє дослідженню одного з найважливіших із зазначеної групи прав – права на безпечне для життя і здоров'я довкілля, як найважливішої гарантії здійснення особою права на життя. Аналізуються дискусійні питання: зокрема, з приводу визначення суб'єкта зазначеного права. Підкреслено актуальність питання відносно різноманітностей при тлумаченні назви та змісту права. Зроблено висновок, що практично всі терміни, які вживаються в літературі, є синонімами поняття “право на безпечне для життя і здоров'я довкілля”, тому логічною буде спроба нормативно--правової уніфікації зазначених понять. Вказано на відсутність єдиної точки зору і відносно я змісту зазначеного права. Зазначено, що для найбільш ефективного дотримання та забезпечення права на безпечне для життя і здоров'я людей довкілля велике теоретичне і практичне значення має детальне розкриття його змісту. Проте автором загострено увагу на обмеженості та однорідності існуючої системи закріплених нормативів, запропоновано своє бачення розвитку зазначеної системи. На думку дисертанта, пошук оптимального варіанту слід спрямовувати у напрямку, акцентованому на розробку сукупного індексу якості довкілля, що відображав би цей стан у певних площинах – біологічній, економічній, соціально-культурній, медичній, юридичній тощо. Запропоноване також більш широке тлумачення поняття “навколишнє середовище”, до якого належить відносити не лише природне оточення, але і сферу, що забезпечує сприятливі умови існування кожного окремого індивіда: стан здоров'я, соціальні та інші створені людиною умови, які впливають на неї та на середовище, в якому вона проживає. Зроблено висновок, що ефективність конституційних екологічних прав залежатиме від того, наскільки вони будуть зорієнтовані на реалізацію основної найважливішої мети – безпосереднього захисту людини, її права на життя та здоров'я в цілому. Поставлене завдання робить необхідним внесення ясності в саме поняття “здоров'я людини, ”яке не має однозначного визначення. Автор приділяє увагу дослідженню прогалин та колізій чинного законодавства, пропонує шляхи їх усунення. Так, при розгляді змісту права на відшкодування завданої порушенням права на безпечне для життя і здоров'я довкілля шкоди зазначено, що її відшкодування базується на нормах цивільного права, але має свої особливості, які ще не знайшли свого законодавчого відображення. Дисертант приділяє особливу увагу розробці такого поняття, як шкода здоров'ю людини, її генетичному фонду. Для повноти переліку видів негативного впливу на довкілля запропоновано конкретизувати їх з врахуванням антропогенних, техногенних і природних аварій та катастроф, доповнити визначені В. І. Андрейцевим форми захисту екологічних прав (нормотворчу, управлінську, самоврядну, природоохоронну, антропоохоронну, судову) конституційною.

З урахуванням прогалин діючого законодавства, численних бланкетних норм, особливостей екологічної шкоди (масштабності, невідшкодованості, латентності, віддаленості проявів у часі) запропоновано розробити Закон “Про відшкодування екологічної шкоди. ”

На основі аналізу стану нормативно-правового регулювання конституційного права громадян на екологічну інформацію вказано на існування проблем необхідності визначення понять “достовірна, повна та своєчасна екологічна інформація”, більш конкретного формулювання змісту зазначеного права, доцільність існування нормативно-правового акту, що повинен безпосередньо регулювати питання екологічної інформації – Закону “Про екологічну інформацію”.

У підрозділі 1. 3 розглядаються особливості нормативно-правового регулювання забезпечення органами внутрішніх справ конституційних екологічних прав людини і громадянина. Автор поділяє існуючу думку, що таке правове регулювання повинне переслідувати наступну мету: визначення кола суспільних відносин, які потребують забезпечення зазначеним органами; чітке визначення повноважень різних функціональних підрозділів зазначених органів при здійсненні діяльності по забезпеченню реалізації прав та свобод громадян; закріплення видів і заходів відповідальності співробітників за невиконання або неналежне виконання зазначених повноважень (С. Л. Лисенков). Автор вважає, що нормативно-правове регламентування діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню конституційних екологічних прав складається з положень, які розкривають зміст зазначених прав, стосуються діяльності вказаних органів по їх забезпеченню, встановлюють форми покарання за порушення прав, що досліджуються

Автор обумовлює звуження сфери дослідження та визначає її предметом розгляд діяльності не всієї структури зазначених органів, а в основному міліції та слідства, оскільки саме вони реально є найпоширенішими в системі органів внутрішніх справ, що дозволяє їм здійснювати комплекс заходів, пов'язаних із забезпеченням зазначених прав. Виходячи з того, що для ефективного застосування закону необхідне прийняття більш конкретного нормативно-правового акту, автор вказує, що законодавчі норми не враховують змін, які відбуваються, насамперед конституційного розмежування повноважень між центральними органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування (зокрема з питань забезпечення конституційних екологічних прав і свобод громадян). Дисертант поділяє думку, що таке розмежування повноважень повинно враховуватись при формуванні підрозділів міліції в двох блоках служб: кримінальної міліції (на рівні органів виконавчої влади) та міліції громадської безпеки (на місцевому рівні, в тому числі місцевої міліції). На базі останньої автор пропонує формування підрозділів екологічної міліції.

Автор вважає, що процесу законотворчості обов'язково повинна передувати детальна розробка критеріїв, каталога. Необхідно визначитись у переліку правових засобів, що дадуть змогу реалізувати конституційні екологічні права: а) визначення об'єктів конституційного екологічного регулювання; б) розробку складів екологічно-правомірної та протиправної поведінки, поняття екологічної провини; в) виділення принципів