Краєзнавство

50.Харківськийхудожніймузей.200роківколекції/Авт.-упоряд.:В.

Мизгина, Т. Прокатова та ін. – Х.: Фоліо, 2005. – 167 с.

51.Хрестоматія з літератури рідного краю. – Х.: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2001. – 416 с. А

52.Художники  Харкова.  Довідник  /  Ред.  кол.:  М.  М.  Безхутрий,  В.  В.

Сизиков та ін. – Х.: Прапор, 1967. – 176 с.

53.Шрамко Б. А. Древности Северского Донца. – Х.: Харьк. гос. ун-т, 1962. –

404 с.

54.Шрамко Б. А., Михеев В. К. и др. Справочник по археологии Украины.

Харьковская область. – К.: Наукова думка, 1974. –374 с.

55.Шрамко Б. А., Скирда В. В. Рождение Харькова. – Х.: Вост.-регион. центр гуманитар.-образоват. инициатив, 2004. – 117 с. А

 

Авангардизм – умовна назва кількох антиреалістичних течій у мистецтві XX ст. Прагнення докорінного оновлення мистецтва, розриву з існуючими традиціями.Автономія  (грецькою  «сам»  і  «закон»)  –  самоврядування  певної  частини держави (населення), що здійснюється в межах, передбачених загальнодержавними законами.

Автохтони – споконвічні, корінні мешканці даної місцевості чи держави.

Археологічна культура – група споріднених пам'яток (поселення, поховання, оборонні споруди та ін.), які належать до однієї історичної епохи, займають певну територію, характеризують життя окремого етносу або етнічної спільності людей.

Білгородська захисна лінія – оборонна лінія для захисту південних кордонів Російської держави від кримських і ногайських татар наприкінці ХVІ - ХVП ст. Будувалася протягом 1635-1658 рр. Проходила по території сучасних Сумської, Білгородської, Воронізької, Липецької і Тамбовської областей. Починалася в Охтирці, йшла в напрямі Білгорода (звідси й назва) — Тамбова, перетинаючи Муравський шлях та Ізюмський шлях. Загальна довжина смуги укріплень 798 км зі сходу на захід. Було побудовано понад 20 міст-фортець: Усмань, Коротояк, Острогозьк, Новий Оскіл, Короча, Хотмизьк, Олешня та і ін. Деякі з них зберегли свійстатус,   але   більшість   після   заселення   Слобідської  України   поступово перетворилися на селища.

«Березіль»  –  український  театр.  Заснований  Л.  Курбасом  у  1922  р.  як мистецьке об'єднання «Березіль» навколо групи акторів колишнього «Молодого театру» (створений у 1918 р.). Назва походить від першого місяця весни. Працював у 1922-1926 рр. у Києві, 1926-1933 рр. – у Харкові. Завдання театру «формувати життєві принципи людей у суспільстві». Творчий процес перебував під впливом експресіонізму й конструктивізму. Ставилися п'єси світових і українських драматургів. Особливим успіхом користувалася п'єса М. Куліша «Народний Малахій, «Мина Мазайло». У театрі працювали А. Бучма, Л. Сердюк, Н.Ужвій.

«Березіль» з його національною позицією зазнавав утисків. У 1933 р. Л. Курбаса арештовано, а театр переформовано й перейменовано у Харківський державний драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка.

ВАПЛІТЕ   –   «Вільна   академія   пролетарської   літератури».   Архітектурна організація діяла в 1925-1928 рр. Стояла на засадах творення нової української літератури шляхом засвоєння найкращих здобутків західноєвропейської культури. Фактичний лідер – М.Хвильовий, який висунув лозунг: «Геть від Москви!» Члени ВАПЛІТЕ: М. Яловий, М. Йогансен, М. Бажан, А. Любченко, Ю. Яновський, Ю. Смолич,  П.  Тичина.  Організація  видавала  часопис  «ВАПЛІТЕ».  Погляди  М.

 

Хвильового зумовили  критику ВАПЛІТЕ з  боку  партійних  і  державних  діячів

УСРР. Внаслідок постійних нападок та  переслідувань ВАПЛІТЕ була  змушена

«саморозпуститися».

Воєвода  –  представник царського  уряду  на  місцях.  У  Слобідській  Україні воєводи як правителі міста існували з початку заселення краю і впродовж XVIII ст. Офіційно головним обов'язком воєвод була військова оборона від нападів татар, догляд за фортецею і нагляд за російськими служилими людьми. Фактично, влада воєвод була значно ширшою: вони були представниками царизму в Україні і втручалися в політичне та адміністративне життя, що нерідко призводило до суперечок з  козацькими полковниками. Найстаршими були білгородські воєводи: від них залежали й слобідські полковники, вони стверджували полковничі вибори у Слобожанщині, пропонували своїх кандидатів.

ГАРТ – «Спілка пролетарських письменників України». Заснована в 1923 р. з центром у Харкові і філіями в Києві, Одесі та ін. містах. Очолював В. Блакитний. Членами об'єднання були О. Довженко, В. Сосюра, П. Тичина, М. Йогансен, В. Поліщук та ін. Метою заснування було об'єднання українських пролетарських письменників та забезпечення активної виховної ролі української літератури в суспільстві. В 1925 р. центральна спілка у Харкові розпалася, на основі однодумців М.Хвильового було утворено ВАПЛІТЕ.

Городища – укріплені поселення по берегах річок, часто при впадінні однієї в іншу, обнесені земляними валами і обкопані ровами.

Дике Поле – територія між Доном, верхньою Окою і лівими притоками Десни

й Дніпра. Найчастіше під цією назвою розуміли незаселену територію частини Лівобережної, Слобідської та Південної України, яку в різні часи спустошували кочові племена. Донецьке городище - місто Донець - форпост південно-східних окраїн Київської Русі. Згадується в Іпатіївському літописі під 1185 р. у зв'язку із повідомленням про втечу новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича з половецького полону.

Димка  (мальованка)  –  спідниця  з  саморобного  полотна  з  вибійчастим малюнком. Побутувала в центральних і західних областях України.

Дукач  (личман)  –  прикраса  у  вигляді  великої  медалеподібної  монети  з металевим бантом, прикрашеним камінцями. Займав центральне композиційне місце у всьому комплексі нагрудних прикрас. Дукачі у XIX - на початку XX ст. називали дуже різні за матеріальною та