Культурно-історична школа в українській фольклористиці: від романтизму до позитивізму

П. Куліш передав А. Метлинському для публікації в збірнику “Народные южно-русские песни” (1854). Видання А. Метлинського, безсумнівно, надихнуло “гарячого П. Куліша”, вселило надії на можливість підготовки та цензурного дозволу на публікацію власних праць. Готуючи до друку першу книгу “Етнографічних записок про Україну”, він накреслював грандіозні плани серійного видання в дванадцяти томах. Це мали бути “цілі збірки з критичними дослідженнями і належною даниною кожному збирачеві” 57. Завзятий, амбітний, патріотично налаштований П. Куліш періоду середини 1850-х мав намір “підняти на ноги все, що було написане про Україну” і що про неї не було надруковане. Так задум першого серійного фольклорного видання переріс, як бачимо, в план публікації різноманітних матеріалів про Україну, що “працювало” на ідеологію народництва, активнішого утвердження самобутності власної нації в колі європейських народів, а особливо в лоні Російської імперії. Більше того, згодом у П. Куліша з’явилося переконання в необхідності перекладу українських дум, історичних пісень на популярну тоді в Європі французьку мову. У його листі з Венеції від 23 березня 1869 року до М. Білозерського проголошено приховане політичне та освітньо-культурницьке гасло, що згодом своєрідно відгукнеться в ідеології “хвильовизму” (“Геть від Москви!”), не втратить своєї актуальності й нині: “Скільки разів говорив я нашим зажиточним людям про необхідність видавати французькою мовою texte en regard наші думи та історичні пісні для Європи! Проте їм жаль грошей лише на такі заняття! А водночас вони бажають, щоб Москва нас поважала. Москва почне нас поважати тільки тоді (аж ніяк не раніше), коли ми досягнемо поваги Європи. Ось завдання, гідне гуманного патріотизму!” 58 (Підкреслення наше. – М. Д.).