Кваліфікація і класифікація умисних вбивств при обтяжуючих обставинах

Умисне вбивство, вчинене на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115 КК). Дослідження цього питання свідчить про те, що замовлення вбивства і виконання цього замовлення нагадують угоду. Є також випадки, коли замовлення має характер наказу чи вказівки або коли використовується певний стан особи, який є вбивцею. Аналіз слідчої та прокурорської практики свідчить про те, що переважна більшість цих вбивств вчиняється винною особою з метою одержання вигод, благ тощо, які йому були обіцяні або малися на увазі при домовленості про вбивств.

Аналізуючи питання, пов’язані з умисним вбивством, вчиненим за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115 КК), зазначається, що в слідчій та судовій практиці цей різновид вбивства характеризується саме якісною ознакою – наявністю попередньої змови між учасниками вбивства, їх домовленістю щодо спільного вчинення злочину, яка відбулася до початку виконання дій, які відносяться до об'єктивної сторони злочину.

Умисне вбивство вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого ст. 116-118 КК (п. 13 ч. 2 ст. 115 КК). При розгляді цього питання звертається увага на особливість даного виду вбивства, яка полягає в тому, що кваліфікуючою обставиною є не ознаки, що характеризують дане вбивство, а ознака, яка характеризує суб'єкт і факт вчинення ним такого злочину в минулому. Іншими словами, дана кваліфікуюча обставина не є конститутивною ознакою складу конкретного злочину, вона знаходиться за її межами і впливає на кваліфікацію в силу попередньої діяльності суб’єкта (С. В. Бородін). Це означає, що дана кваліфікуюча обставина не може ставитися в провину співучасникам, навіть якщо вона і охоплювалася їхньою свідомістю. Зазначена обставина характеризує суспільну небезпеку тільки особисті якості злочинця.

Ч. 2 ст. 115 КК не передбачено відповідальність за повторний замах з метою вбивства. Пропонується доповнити ч. 2 ст. 106 і ст. 108 наступним: зняття або погашення судимості, закінчення строків давності кримінального переслідування за раніше вчинений особливо небезпечний злочин, при вчиненні нового аналогічного злочину не виключає визнання цього злочину повторним.

Автор, підсумовуючи викладене і обґрунтовує низку висновків: 1) п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України може застосовуватися при кваліфікації вбивства вчиненого як особами, які відбувають покарання за попередній злочин у місцях позбавлення волі, так і такими, що відбули покарання, але до зняття з них судимості; 2) при вирішенні питання, чи є повторним вбивство, вчинене особою, що раніше посягала на вбивство, необхідно виходити зі статей 13, 16 КК, що встановлюють єдині підстави відповідальності за закінчений і незакінчений злочин. Тому і готування і замах на вбивство (ст. 14, 15 КК) при з’ясуванні фактів про повторність повинні признаватися рівнозначними закінченому злочину.

Дослідження судової практики свідчить про те, що більшість осіб, які вчинили умисні вбивства при кваліфікуючих обставинах, притягуються до кримінальної відповідальності за сукупністю злочинів.

Значна кількість кваліфікованих вбивств вчиняється групою осіб, але цей факт не враховується при призначенні покарання у разі, якщо у них не було попередньої змови на вчинення вбивства.

Надалі автор наводить в роботі й інші пропозиції та аргументи.

Розділ 3 “Деякі питання кваліфікації умисних вбивств при обтяжуючих обставинах”.

Підрозділ 3. 1. “Кваліфікація умисних вбивств при обтяжуючих обставинах при конкуренції кримінально-правових норм”. Автор досліджує різноманітні підходи щодо кваліфікації умисного вбивства при обтяжуючих обставинах в разі наявності конкуренції норм (С. А. Тарарухін, В. М. Кудрявцев).

На підставі власних висновків і результатів проведеного дослідження щодо даної проблеми, автор погоджується з позицією про те, що принципи кваліфікації при конкуренції загальної, спеціальної, а також двох спеціальних норм, норма, що застосовується, визначаються шляхом їх співвідношення за обсягом, а іноді і за змістом.

Підрозіл 3. 2. “Кваліфікація умисних вбивств при обтяжуючих обставинах, вчинених у співучасті”. На підставі даних вибіркового дослідження умисних вбивств при кваліфікуючих обставинах, що вчиняються у співучасті, відмічається те, що вони мають тенденцію до росту. Так, якщо у 1993 році в Україні всього було засуджено 547 осіб, (у співучасті 278), тобто 50, 8%, а у 1994 – 569 – в групі 302 – 53, 1%, в 1995 – вже 754 – в групі 426 – 56, 5%, в 1996 – 57, 9% від загальної кількості, 1997 – 62, 3%, 1998 – 64, 2%, то в 1999 році загальна кількість виросла до 1044, в групі 710 (або 68, 0%), тобто за кількістю засуджених показник у бік зростання відносно з 1993 роком виріс майже в двічі, а у% відношенні на 17, 2%.

Дані судової практики свідчать, що серед осіб, засуджених за умисне вбивство при обтяжуючих обставинах в організованій групі, в 1993 році по відношенню до загальної кількості засуджених цей показник