Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Лекції з курсу "Міжнародна економіка"

Тип роботи: 
Курс лекцій
К-сть сторінок: 
88
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Тема 1: Методологічні основи курсу «Міжнародна економіка»
 
  1. «Міжнародна економіка» в системі економічних дисциплін
  2. Предмет і методологія міжнародної економіки
  3. Структура курсу «Міжнародна економіка»
  4. Світовий ринок: поняття та структура
 
1. Треба сказати, що сучасна економічна теорія включає 3 основні частини: мікроекономіка, макроекономіка та міжнародна економіка.
Міжнародна економіка є досить молодою частиною економічної теорії, яка динамічно розвивається. Спочатку міжнародна економіка не виділялася в окрему навчальну дисципліну, а існувала у вигляді певних розділів мікро – та макроекономіки, які аналізували основні її категорії, такі як зовнішня торгівля, міжнародна міграція факторів виробництва, коливання валютних курсів, моделі відкритої економіки, тощо. Виділення курсу «Міжнародна економіка» в окрему дисципліну пов’язано з вступом світового господарства в 2-гій половині ХХ ст. до якісно нового етапу його розвитку.
Основні ознаки нового етапу розвитку світового господарства:
  • відкритість економіки як провідний принцип взаємовідносин будь-якої країни зі світовим співтовариством, що призвело до зростаючої взаємозалежності країн як одна від одної, так і від динаміки розвитку світового ринку;
  • всебічний розвиток міжнародної торгівлі, міжнародної міграції робочої сили, капіталів та технологій;
  • значне розширення діяльності ТНК, які все більше визначають міжнародну промислову, інвестиційну та торгову політику;
  • створення системи міжнародних, наддержавних організацій (ООН, Всесвітній банк, МВФ, Європейський банк реконструкції та розвитку, Всесвітня торгова організація та інш.), метою діяльності яких є забезпечення стабільного і збалансованого розвитку;
  • функціонування самостійної міжнародної фінансової сфери, не пов’язаної безпосередньо із зовнішньою торгівлею і міжнародним рухом факторів виробництва;
  • розвиток регіональної економічної інтеграції. На прикладі найуспішнішого інтеграційного об’єднання – ЄС – яскраво видно, які переваги несе послідовний інтеграційний поступ і який серйозний вплив чинить на країни-члени і не члени.
У комплексі ці процеси призвели до процесу глобалізації світової економіки, що проявляється у зростанні взаємозв’язку та взаємозалежності національних економік як з позитивними, так і з негативними наслідками. Глобалізація є суперечливим процесом: певним країнам у певні періоди вона може нести конкурентні переваги, а іншим – зменшення рівня добробуту.
Отже, мабуть саме поясненням тенденцій, що зумовлені взаємозалежністю національних економік в епоху глобалізації, і має займатися міжнародна економіка.
Серед найважливіших економічних проблем, що стоять перед світом сьогодні можна назвати:
- зростаючий торговий протекціонізм розвинутих країн, що стримує вільний розвиток міжнародної торгівлі;
- коливання валютних курсів, нестабільність світової фінансової системи, що веде до періодичних фінансових криз;
- високий рівень структурного безробіття в окремих країнах;
- уповільнення темпів економічного зростання розвинутих країн;
- реальна загроза утворення глобальних монополій;
- нерівномірний розподіл благ між окремими країнами у світовій економіці.
2. Предметом міжнародної економіки є вивчення економічних закономірностей взаємодії національних економік, розгляд міжнародного переміщення потоків товарів, послуг, платежів, економічної політики, яка управляє цими потоками, а також їхнього впливу на суспільний добробут.
Ми можемо запитати, чому треба окремо розглядати рух товарів, послуг, капіталів у межах світового господарства, а також вплив на них економічної політики, якщо все це ми розглядали на прикладі національної економіки. Справа в тім, що однакові економічні процеси та явища часто мають різний зміст в залежності від того, де вони відбуваються – в межах національної економіки або за її межами. Причини цього: існування на кордонах країн певних обмежень (мита, законодавчі обмеження, мовні бар’єри) для потоків товарів, послуг, факторів виробництва.
Основні відмінності між національною та міжнародною економіками: 
Критерії розрізненняНаціональна економікаМіжнародна економіка
ТоварТовар у внутрішньо-господарському обороті країни – це будь-яка корисна річ або послуга, вироблена та реалізована на внутрішньому ринку. Однак не всі товари, що продаються на внутрішньому ринку, можуть бути об’єктами міжнародної торгівлі. У сфері міжнародної торгівлі товари поділяються на товари, що торгуються, та товари, що не торгуються (товари, що споживаються там, де вони були вироблені, тобто це товари для внутрішнього споживання). В якості товарів, що не торгуються, виступають деякі види послуг. 
Рух факторів виробництва Національна економіка характеризується вільним рухом праці та капіталів у своїх кордонах, причому мобільність капіталів є вищою порівняно з робочою силою. Результат міграції робочої сили та капіталів – вирівнювання відповідно ставок зарплат та процентних ставок в межах країни. Отже, підприємці на внутрішньому ринку мають справу з приблизно однаковими витратами на працю та капітал. Тут існують бар’єри на шляху руху робочої сили та капіталів⇒ вирівнювання ставок зарплат та процентних ставок між країнами не відбувається ⇒ в міжнародних масштабах існують різні витрати на придбання факторів виробництва.
Обмежують рух робочої сили – імміграційні закони, мовні проблеми, високі витрати на переїзд з країни в країну та інш. Капітал є більш мобільним також і в міжнародних масштабах, але і його стосуються певні обмеження (валютний контроль, валютний і процентний ризики, витрати на інформацію про світові фінансові ринки, тощо). 
ТоргівляДержава практично не втручається у внутрішню торгівлю. У сфері міжнародної торгівлі, на відміну від внутрішньої, державний вплив є суттєвим. Він проявляється у встановленні державою імпортного мита, квот, стандартів, норм та інших обмежень, які впливають на торгові потоки. 
Діловий циклУсі регіони країни знаходяться в одній стадії ділового циклу. Держава реагує на економічні коливання заходами фіскальної або монетарної політики. Стадії ділового циклу різних країн не співпадають. У достатньо відкритій економіці вплив фіскальної та монетарної політики вже не обмежується національними кордонами і відображається на товарних потоках та міжнародних операціях. 
Валютні відносиниЯк правило, країна має національну грошову одиницю, а завданням центрального банку є регулювання її пропозиції. В межах країни досліджується вплив грошової маси на основні макроекономічні показники. Грошова одиниця певної країни стає валютою лише в економічних відносинах з іншими країнами. Так формується валютний курс, з’являються міжнародні валютні ринки. У міжнародній економіці досліджуються причини коливань валютних курсів та вплив валютної сфери на економічний розвиток як окремих країн, так і МЕ в цілому. 
Таким чином, ми довели, що міжнародна економіка суттєво відрізняється від традиційної мікро- та макроекономіки і має свій специфічний предмет дослідження. А метою дослідження в міжнародній економіці є пояснення різних явищ і процесів та прогнозування їх розвитку.
3. Структурними елементами міжнародної економіки є:
  • чиста теорія торгівлі досліджує причини виникнення міжнародної торгівлі та переваги, які отримують від неї країни;
  • теорія торгової політики вивчає причини введення торговельних обмежень та їх наслідки;
  • дослідження міжнародної міграції факторів виробництва стосується їх видів, напрямів та наслідків, а також державного регулювання цих потоків;
  • аналіз платіжного балансу країни дає уявлення про її залучення до міжнародних економічних зв’язків; також досліджуються методи врівноваження платіжного балансу;
  • аналіз міжнародних валютних ринків стосується основних операцій з торгівлі валютами, причин коливання валютних курсів та їх регулювання суб’єктами валютних ринків.
Інша класифікація
У міжнародній економіці виділяють мікро- та макроекономічну її частини. До першої належать чиста теорія торгівлі, теорія торгової політики, а також міжнародна міграція факторів виробництва.
Макроекономічна частина даного курсу вивчає різні моделі відкритих національних економік, міжнародні фінансово-кредитні відносини, ефективність фіскальної та монетарної політики в умовах відкритості економіки.
4. Розрізняють внутрішній, національний, міжнародний та світовий ринки. Спробуємо з’ясувати, що кожен з них являє.
Внутрішній ринок – сукупність угод купівлі-продажу, в ході яких вітчизняні виробники реалізують товари та послуги в межах даної країни.
Національний ринок включає внутрішній, а також ту частину торгового обороту, що орієнтована на закордон.
Міжнародний ринок – сукупність сегментів національних ринків, орієнтованих на закордон.
Найширшим поняттям є світовий ринок, він охоплює весь торговий оборот країн-членів світового співтовариства.
Світовий ринок – це сукупність національних ринків, поєднаних між собою всесвітніми господарськими зв’язками на основі міжнародного поділу праці, кооперування та інтеграції виробництва і збуту товарів, послуг.
Структуру світового товарного ринку можна розглядати в трьох аспектах – регіональному (географічному), товарно-галузевому та соціально-економічному.
Згідно з регіональною структурою світового ринку розрізняють ринки окремих країн або їх угруповань.
Схема 1. Регіональна структура світового ринку
За товарно-галузевою структурою світового ринку відрізняють окремі товарні ринки, які відповідають рівню ринку певного товару або його частини; розрізняють три провідних групи товарів – готові вироби, сировину і напівфабрикати, послуги.
За соціально-економічною структурою світового товарного ринку розрізняють ринки промислово розвинутих країн (ПРК), країн, що розвиваються (КР) країн з перехідною економікою (КПЕ), країн соціалістичної орієнтації (КСО).
 
Схема 2. Соціально-економічна структура світового ринку.
 
Тема 2: Міжнародна торгівля
 
1. Поняття, значення та особливості міжнародної торгівлі в сучасних умовах
2. Структура сучасної міжнародної торгівлі
 
1. Зовнішня торгівля – традиційна та найбільш розвинута форма МЕВ. За деякими оцінками частка міжнародної торгівлі складає приблизно 80% всього обсягу МЕВ. До міжнародної торгівлі щорічно поступає до ¼ виробленої в світі продукції.
З міжнародної торгівлі починається більшість видів міжнародного співробітництва.
Зовнішня торгівля є потужним фактором економічного зростання. Одночасно зростає залежність країн від міжнародного взаємообміну. Все більше товарів поступає на внутрішній ринок через канали зовнішньої торгівлі, або виготовляються із сировини, матеріалів, комплектуючих, завезених з-за кордону.
Зовнішня торгівля – товарно-грошові відносини певної країни з іншими країнами світу, що складається з оплаченого вивезення (експорту) та оплаченого ввезення (імпорту) товарів, послуг.
Міжнародна торгівля – сфера міжнародних товарно-грошових відносин, що являє собою сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу.
Основні показники міжнародної торгівлі: товарооборот, товарна та географічна структура.
Зовнішньоторговий оборот – сума вартості експорту та імпорту країни за певний період.
Торгове сальдо, сальдо зовнішньої торгівлі або сальдо торгового балансу – це різниця вартості експорту та імпорту країни за певний період.
Якщо вартість експорту перевищує вартість імпорту ми кажемо про активне торгове сальдо, у протилежному випадку, тобто коли обсяг імпорту більше обсягу експорту, торговий баланс країни є пасивним.
Сучасні особливості МТ:
Із середини ХХ ст. МТ зростає швидшими темпами, ніж світове виробництво; за даними СОТ протягом 1950-1994 років обсяг міжнародної торгівлі щорічно зростав на 6%, тоді як світове виробництво – лише на 4%. За 45 років обсяг світового товарообігу виріс в 14 разів, а обсяг виробництва – в 5, 5.
  • МТ є однією з рушійних сил економічного зростання в сучасних умовах;
  • МТ характеризується швидкою оновлюваністю асортименту внаслідок прискорення морального старіння продукції;
  • відбувається інтелектуалізація світової торгівлі, зростає торгівля наукоємкими товарами (в експорті розвинутих країн частка високотехнологічної продукції наближається до 40%) ; прискорені темпи зростання характерні для ринку мікроелектроніки (10%) ;
  • швидкими темпами зростає торгівля послугами;
  • зростає частка виробництва, що йде на експорт, і частка імпорту у споживанні (20-30% продукції йде на експорт або покривається за рахунок імпорту) ;
  • зовнішня торгівля все більше монополізується (посилюється тенденція витіснення зі світового ринку середніх та дрібних експортерів та імпортерів) ;
  • зростає частка зустрічної торгівлі. Покупці все частіше вимагають від постачальників купити в них в обмін товар. На зустрічні закупки припадає 20-30% всієї світової торгівлі;
  • змінюються методи конкурентної боротьби (конкуренція від цінової переходить в сферу якості і технічної новизни виробів, надійності, дизайну, екологічності) ;
  • важливе значення для успіху в міжнародній торгівлі має вміло організована реклама, а також післяпродажне обслуговування. Важливо повідомити ринку про позитивні якості, новизну та ефективність продукції, що випускається. У той же час сучасна техніка вимагає своєчасного ремонту, наявності запчастин. Хто зможе це забезпечити, той і виграє на ринку;
  • поряд із законною торгівлею поширюється контрабанда, торгівля товарами з підробленими торговими знаками (особливо регіон Південно-Східної Азії). Обсяги такої торгівлі сягають 60 млрд. дол. на рік.
2.
Сучасні особливості товарної структури МТ:
1) зростає частка готових виробів і зменшується питома вага сировини та продовольства, крім палива. Якщо в 50-х рр. частка сировинних товарів і палива приблизно дорівнювала частці готових виробів, то країн середині 90-х рр. перша впала до 30%, з яких 25% припадає на паливо, а 5% – на сировину. Частка готових виробів зросла з 50 до 70%.
Причини зменшення частки сировини в міжнародній торгівлі:
  • розширення виробництва синтетичних матеріалів;
  • більше використання ресурсів вітчизняної сировини;
  • поглиблення ступеню переробки сировини;
  • перехід на ресурсозбережні технології.
2) зростають масштаби обміну напівфабрикатами, проміжними виробами, деталями (1/3 імпорту і 3/5 торгівлі машинами та обладнанням припадає на комплектуючі) ; Причина: розвиток МК (великомасштабне серійне виробництво) та поглиблення міжнародної спеціалізації. У виробництві “Боїнгу-747” використовується 4, 5 млн. різних деталей та вузлів, у виготовленні яких зайнято 16 тис. компаній.
3) зменшується попит на продовольство у світовій торгівлі (країни-імпортери налагоджують виробництво продовольства на своїй території, використовуючи нові технології).
Географічна структура світової торгівлі представлена групами розвинутих країн, країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою. Частка цих країн у міжнародній торгівлі практично не змінилася за останні 15-20 років.
Основні тенденції в географічній спрямованості міжнародної торгівлі:
1) на розвинуті країни припадає 70-76% світового товарообміну, на країни, що розвиваються, – 20-24%, на країни з перехідною економікою – 6-8%.
Найбільшими експортерами товарів на сьогодні (2004) є: США (10% світового товарного експорту), Німеччина, Японія, Китай, Франція, Великобританія, … Росія (17 місце), … Україна (45 місце – 0, 3%). Найбільшими імпортерами товарів: США (має дефіцит торгового балансу – 17% світового товарного імпорту), Німеччина, Китай, Великобританія, Франція, Японія, … Росія (23 місце), … Україна (45 місце – 0, 3%).
2) Країни, що розвиваються, в основному залишаються постачальниками на світовий ринок сировини і продовольства, а також простих готових виробів;
Причини цього:
  • нарощуванню їх експорту (і розвитку переробної галузі) завадило зменшення попиту на сировину і продовольство на світовому ринку на початку 90-х рр. ;
  • розвинуті країни збільшили свою частку у світовому експорті продовольства та сировини. Частка країн, що розвиваються, у світовому експорті цих товарів скоротилася із 40% (1960) до 28% (поч. 90-х) ;
  • існує протидія з боку розвинутих країн для розширення експорту готових виробів з країн, що розвиваються. Однак новим індустріальним країнам вдалося певним чином побороти цю протидію; частка готової продукції, промислових виробів, в т. ч. машин та обладнання, в цих країнах є значною;
3) Помітно зростає роль Азіатсько-Тихоокеанського регіону у МТ. За оцінками МБРР, на поч. ХХΙ ст. більше 40% всього обсягу світової торгівлі буде зосереджено в цьому регіоні.
4) Поглиблюється МПП між розвинутими країнами, що веде до збільшення їх взаємної торгівлі і зменшенню частки країн, що розвиваються (3/4 експорту розвинутих країн йде в інші розвинуті країни, при цьому 4/5 експорту – непродовольчі товари). За даними МВФ, на 29 країн з розвиненою економікою припадає 73, 4% світового експорту, а на 146 країн, що розвиваються – 26, 6%.
5) Китай та Японія останнім часом суттєво розширюють взаємну торгівлю, в результаті чого може змінитися схема світових товарних потоків, в якій основним партнером Японії досі були США (1/3 японського експорту припадає на США). Якщо Китай успішно здійснить перехід до більш технологічно передового виробництва, він стане експортним конкурентом Японії.
6) дещо зменшується роль ЄС у світовій торгівлі. Хоча на сьогодні ЄС є центром світової торгівлі, а його експорт в 3 р. перевищує експорт США, частка ЄС у міжнародній торгівлі поступово скорочується (1991 – 44% світового експорту, 1997 – 40%, 2004 – 32%).
Причини цього:
  • експортна експансія країн Південно-Східної Азії;
  • ЄС вже недостатньо виробляє продукції високих технологій, відстаючи від США в цьому напрямку приблизно на 10 р.
 
Тема 2: Теорії міжнародної торгівлі
 
Розділ: Теорії міжнародної торгівлу
Значення теорії міжнародної торгівлі
Кожна теорія міжнародної торгівлі доводить, що торгівля між країнами є взаємопов’язаною
Вигоди полягають у більш ефективному використанні наявних ресурсів (робочої сили, капіталу, землі, тощо), що веде завдяки торгівлі, до більшого споживання різних товарів.
Вигода виникає з того, що країна виготовлює певний товар з меншим витратами, ніж за кордонами (у більшості теорій така вигода називається перевагою) і, продавши його дорожче, ніж на внутрішньому ринку, вона може обміняти його на більшу кількість інших, необхідних їй товарів.
Крім представників класичних теорій, інші дослідники пояснювали причину існування цих переваг.
Наявність переваги показує напрями торгівлі (який товар країні необхідно експортувати, а який – імпортувати.)
Меркантилізм.
Класичні теорії міжнародної торгівлі.
Теорії співвідношення факторів виробництва.
Сучасні теорії міжнародної торгівлі.
Міжнародна торгівля грає всезростаючу роль в економічному розвитку. Її обсяги постійно зростають. Звідси значення міжнародної торгівлі:
а) вона є фактором економічного зростання;
б) залежність країн від міжнародного товарообміну також зростає.
Очевидно, що міжнародна торгівля розвивається тому, що вигідна країнам, які беруть в ній участь. Отже, завдання теорії міжнародної торгівлі: дати відповідь на питання:
а) що лежить в основі виграшу від торгівлі (чим визначаються напрямки зовнішньоторговельних потоків) ;
б) якими товарами має торгувати країна.
Першими проблеми міжнародної торгівлі намагалися осмислити меркантилісти. Доктрина меркантилізму панувала на протязі 17-18 ст.
Значення меркантилізму:
  • це перша спроба створення гармонійної теорії міжнародної торгівлі;
  • заклав основи теорії платіжного балансу;
  • основою теоретичних розробок представників класичної школи (Сміт, Рікардо, Міль) була критика ідей меркантилізму;
  • прояв фактів неомеркантилізму в сучасних умовах. Неомеркантилізм – політика країн, які явно намагаються мати активний торговий баланс для досягнення певної мети. А цілі можуть бути, наприклад, такі: а) підвищення зайнятості за рахунок розширення внутрішнього виробництва, а надлишок вивозиться за кордон; б) збереження політичного впливу у певному регіоні шляхом постачання туди більшого обсягу продукції, ніж звідти вивозиться.
Основні положення меркантилізму:
статичний підхід (без динаміки). Багатство, яким володіють народи в кожний даний момент фіксовано і, отже, зростання добробуту окремої країни можливо лише шляхом перерозподілу наявного багатства, тобто за рахунок інших країн. Багатство в розумінні меркантилістів – це запаси золота та срібла. Чим більшою кількістю золота та срібла володіла нація, тим могутнішою і багатшою вона була.
Багато золота  велика армія і флот  можливості захоплення нових колоній. Велика кількість золота означала на той час і більшу кількість грошей в обігу, що стимулювало розвиток національного виробництва і зростання зайнятості (припущення неповної зайнятості).
Уряд має вживати всіх заходів для стимулювання експорту і обмеженню імпорту товарів. Для зростання добробуту свого населення країна має більше експортувати, ніж імпортувати, тим самим, вона отримує активне сальдо торговельного балансу, а отже, і приплив золота до країни.
Суворий державний контроль за всією економічною діяльністю в країні. Це означало існування складної системи мит, податків, квот та інших бар'єрів для імпорту.
Міжнародна торгівля виявилася розділеною на окремі зони за принципом: метрополія – колонії.
З часом практичні рекомендації меркантилізму все більше і більше почали вступати в суперечність з потребами капіталізму, що бурхливо розвивався і вимагав усунення феодальних обмежень і переходу до вільної торгівлі. Подальший розвиток теорії міжнародної торгівлі отримали в працях представників класичної школи.
Класичні теорії міжнародної торгівлі
Теорія абсолютної переваги А. Сміта
Опис моделі (припущення) :
• однофакторна модель. Використовується лише фактор праця,
• розглядається торгівля між 2-ма країнами, кожна з яких виробляє по 2 однакових товари;
• повна зайнятість;
• транспортні витрати дорівнюють 0;
• свобода зовнішньої торгівлі.
Сутність теорії: країна володіє абсолютною перевагою, якщо:
виготовляє певний товар з меншими витратами, ніж інша країна або
за одиницю витрат (1 год., 1 зміну, 1 тиждень, 1 рік) виготовляє більше товарів, ніж інша країна. 
У цьому прикладі країна В володіє абсолютною перевагою у виробництві зерна (бо на одиницю витрат вона виробляє більше зерна, ніж країна А), а країна А – у виробництві цукру.
Абсолютні переваги вказують напрями зовнішньої торгівлі: країна має експортувати той товар, який вона виробляє з меншими, ніж інша країна, витратами (у виробництві якого країна має абсолютну перевагу), а імпортувати той товар, який виробляється іншою країною з меншими витратами.
У наших прикладах:
Країна А: Ех – цукор, а Іm  зерно.
Країна В: Ех – зерно, а Іm  цукор.
Рекомендації щодо зовнішньоторговельної політики:
  • уряд не повинен втручатися у зовнішню торгівлю, а має підтримувати режим відкритих ринків та свободи торгівлі;
  • країна має спеціалізуватися на тих товарах, у виробництві яких вона має абсолютну перевагу, і торгувати ними в обмін на товари, перевагами у виробництві яких володіють інші країни;
  • експорт є позитивним фактором для економіки країни, оскільки дозволяє реалізовувати надлишки вироблених товарів.
Недоліки теорії: 1) Більшість зроблених припущень не відповідають сучасній практиці. 2) Сміт вважав, що країна завжди виготовляє певний товар з меншими витратами, ніж за кордоном, тобто на основі його теорії неможливо пояснити, чим торгувати країні, якщо вона не володіє абсолютною перевагою у виробництві жодного товару.
Теорія порівняльної переваги Д. Рікардо
Д. Рікардо розвинув теорію абсолютних переваг Сміта і довів, що торгівля вигідна обом з двох країн, навіть якщо одна з них не володіє абсолютною перевагою.
Модель та сама, що і у Сміта.
Сутність теорії: країна володіє порівняльною перевагою, якщо виготовляє певний товар з відносно меншими витратами, ніж інша країна, тобто альтернативна ціна його виробництва в даній країні є меншою.
Альтернативна ціна (поняття введене Рікардо) – робочий час, необхідний для виготовлення одиниці одного товару, виражений через робочий час, необхідний для виробництва одиниці іншого.
У цьому прикладі абсолютною перевагою у виробництві і зерна і цукру володіє країна В (виготовляє обидва товари за меншу кількість часу). За Смітом, торгівля між цими країнами не можлива. Рікардо довів  що можлива, причому взаємовигідна.
В умовах відсутності зовнішньої торгівлі, кожна країна споживає лише ті товари і лише стільки, скільки сама виробляє, а відносні ціни цих товарів на внутрішньому ринку визначаються відносними витратами їх виробництва.
Нам відомо, що Країна А виготовляє 1 т зерна за 5 год., а 1 т цукру за 10 год. зерно до цукру ми прирівняти не можемо, а от години до годин – можемо, але не 5 год. = 10 год., а 10 год. =10 год.
За 10 год. Країна А може виробити 2 т зерна і 1т цукру, отже відносні ціни цих товарів:
1 т цукру = 2 т зерна або
1 т зерна = 0, 5 т цукру
1 т зерна = 5/10 т цукру = 0, 5 т цукру
1 т цукру = 10/5 т зерна = 2 т зерна
Аналогічно, для Країни В:
1 т зерна = 4/2, 5 т цукру = 1, 6 т цукру
1 т цукру = 2, 5/4 т зерна = 0, 625 т зерна
Отже, виробник зерна в Країні А на внутрішньому ринку може обміняти 1 т зерна лише на 0, 5 т цукру, у той час як в країні В цей же товар коштує 1, 6 т цукру (в 3 р. дорожче). Таким чином, країна А володіє порівняльною перевагою у виробництві зерна (виготовляє його з відносно меншими витратами).
Так само, виробник цукру Країни В на внутрішньому ринку може обміняти 1 т цукру на 0, 63 т зерна, а на зовнішньому ринку (в країні А) на 2 т зерна.  Країна В володіє порівняльною перевагою у виробництві цукру.
Що ж до альтернативної ціни, то альтернатива в тому, що Країна А, відмовившись від виробництва 1 т цукру може додатково виробити 2 т зерна, тобто вивільнивши робочу силу з виробництва цукру, країна більш ефективно зможе її використовувати у виробництві зерна. Аналогічно для Країни В.
Розглянемо інший приклад. 
У цьому прикладі також абсолютною перевагою у виробництві і зерна і цукру володіє країна В (виготовляє за одиницю витрат більше обох товарів порівняно з Країною А).
З умов маємо, що Країна А, втрачаючи 1 год., виготовляє 2 т зерна і за ту ж 1 год. вона може виготовити 4 т цукру. Отже, відносні внутрішні ціни країни А: 2 т зерна = 4 т цукру = 1 год. 
1 т зерна = 2 т цукру;
1 т цукру = 0, 5 т зерна
Країна В: 3 т зерна = 10 т цукру = 1 год. 
1 т зерна = 3, 33 т цукру;
1 т цукру = 0, 3 т зерна
Отже, альтернативна (відносна) ціна 1 т зерна менша в Країні А, а цукру – в Країні В.  Країна А володіє порівняльною перевагою у виробництві зерна, а Країна В – у виробництві цукру.
Порівняльні переваги, як і абсолютні вказують напрями зовнішньої торгівлі: Країні А вигідно спеціалізуватися на виробництві та експортувати зерно, а імпортувати – цукор; Країні В  спеціалізуватися на виробництві та експортувати цукор, а імпортувати – зерно.
Щоб торгівля була взаємовигідною, ціна товару на зовнішньому ринку має бути вищою, ніж внутрішня ціна рівноваги на цей товар в країні-експортері, і нижчою, ніж в країні-імпортері. У нашому прикладі світова ціна має встановитися в межах:
2 т цукру < 1 т зерна < 3, 3 т цукру
0, 3 т зерна < 1 т цукру < 0, 5 т зерна
Недоліки теорії: Деякі зроблені припущення не відповідають сучасній практиці.
Неокласичні теорії міжнародної торгівлі
Теорія Хекшера-Оліна
Опис моделі (припущення) :
  • 2-факторна модель: для виробництва товарів використовуються 2 фактори виробництва – праця і капітал;
  • 2 країни виготовляють по 2 товари, один з яких трудомісткий, інший – капіталомісткий;
  • фактори використовуються повністю, обсяг факторів обмежений;
  • існують розбіжності в забезпеченості країн факторами виробництва;
  • повна мобільність факторів в межах країни і немобільність між країнами;
  • досконалість конкуренції, свобода торгівлі;
  • транспортні витрати дорівнюють нулю;
  • в обох країнах використовується однакова технологія.
Основний здобуток цієї теорії – пояснення причини існування порівняльних переваг у країнах, а саме – різниці у забезпеченості країн факторами виробництва.
Специфічні поняття теорії Хекшера-Оліна: капіталонасиченість або трудонасиченість країни; капіталомісткість або трудомісткість товару.
Країна А є відносно більш трудонасиченою, ніж країна В, якщо співвідношення наявної робочої сили і наявного капіталу в цій країні більше, ніж в іншій: L /К > L’/К’.
Товар 1 є відносно більш трудомістким, ніж товар 2, якщо співвідношення витрат робочої сили і капіталу на виробництво цього товару є більшим, ніж аналогічне співвідношення для товару 2: L1/К1> L 2/К 2.
Оскільки Країна А відносно більш забезпечена робочою силою порівняно з капіталом, то ціна робочої сили в цій країні є меншою, ніж в Країні В (де відносно більше капіталу), таким чином, виробництво трудомісткого товару 1 в країні А з використанням більш дешевої робочої сили дає цій країні порівняльну перевагу в його виробництві порівняно з Країною В. І навпаки, виробництво капіталомісткого товару 2 у країні В, яка відносно більш забезпечена капіталом, буде дешевшим, що дає цій країні порівняльну перевагу у виробництві товару 2.
Сутність теорії: відносно більш трудонасичена країна має експортувати трудомісткі товари, а імпортувати – капіталомісткі, а відносно більш капіталонасичена країна має експортувати капіталомісткі товари, а імпортувати – трудомісткі.
Отже, країна А має більше виробляти та експортувати товар 1, оскільки він відносно більш трудомісткий, а робоча сила – надлишковий фактор виробництва в цій країні. Відповідно, країна В має більше виробляти та експортувати товар 2, оскільки він є відносно більш капіталомістким, а капітал – надлишковий фактор в цій країні.
Досягнення теорії Хекшера-Оліна: торгівля заснована на порівняльних перевагах, а причина цих переваг – різниці в забезпеченості країн факторами виробництва.
Недоліки теорії: Деякі зроблені припущення не відповідають сучасній практиці.
Теорія вирівнювання цін на фактори виробництва або теорія Хекшера-Оліна-Самуельсона
Сутність: міжнародна торгівля веде до вирівнювання відносних і абсолютних цін на однорідні фактори виробництва (через вирівнювання товарних цін) в країнах партнерах у торгівлі.
Іншими словами, ставки зарплати за працю однакової кваліфікації і продуктивності, а також процентні ставки на капітал з однаковою продуктивністю і ступенем ризику мають бути приблизно однаковими в усіх торгуючих країнах.
Доведення теореми:
З теорії Хекшера-Оліна відомо, що відносна ціна товару 1 в країні А нижче, ніж в країні В, оскільки в країні А нижче відносна ціна праці або ставка зарплати.
Спеціалізація країни А на виробництві трудомісткого товару 1   відносного попиту на працю  ставка зарплати . Одночасно відносний попит на капітал буде   процентна ставка .
В країні В – протилежні результати – зростання процентної ставки та зменшення ставки зарплати.
Отже, в ході міжнародної торгівлі різниця в цінах на фактори виробництва буде скорочуватися. В кінцевому рахунку можливе їх повне вирівнювання.
P1/P2 – відносна ціна товару 1 в країні А; w/i – відносна ціна праці, тобто ставка зарплати, виражена через процентну ставку;
т. А і т. А’ визначають відносні ціни на товари та фактори виробництва до початку торгівлі відповідно в країні А і в країні В.
Початок торгівлі: Країна А – виробництво товару 1 , а товару 2   w , і , а відносна ціна праці (w/i) . Зростання факторіальної ціни означає зростання відносної ціни трудомісткого товару 1. Отже, почнеться рух з т. А в напрямку т. С.
Країна В: спеціалізація на виробництві товару 2  виробництво товару 1 . В кінцевому рахунку – відносна ціна товару 1 , відносна ціна фактору праця (w/i) також . Рух з т. А’  до т. С.
У т. С – повне вирівнювання товарних і факторних цін, а міжнародна торгівля має припинитися.
Зрозуміло, що подібна ситуація можлива лише в теорії. На практиці ціни на однорідні фактори виробництва в окремих країнах суттєво відрізняються і далекі від збалансованого стану. Причина розбіжностей між теорією і практикою – припущення, зроблені в моделі Хекшера-Оліна, містять значні відступи від дійсності.
Альтернативні (сучасні) теорії міжнародної торгівлі
Причина виникнення: суттєві зрушення у напрямках і структурі міжнародної торгівлі, які важко пояснити за допомогою класичних та неокласичних теорій торгівлі. До цих зрушень відносимо:
а) перетворення технічного прогресу на провідний фактор міжнародної торгівлі;
б) зростання у світовому товарообороті внутрішньофірмової торгівлі;
в) зростаюча питома вага зустрічних поставок схожих промислових виробів з країн з приблизно однаковою забезпеченістю факторами виробництва.
Більшість сучасних теорій заперечують (є альтернативними) теорію Хекшера-Оліна, тобто пояснюють торгівлю між країнами приблизно однаковими (а не різними як в теорії Хекшера-Оліна) товарами, і торгуючі країни теж характеризуються схожістю (а не різницями) у забезпеченості факторами виробництва.
Теорія ефекту масштабу (початок 80-х рр. ХХ ст. ; Кругман, Ланкастер).
Одним з припущень теорії Хекшера-Оліна було існування постійної дохідності незалежно від обсягів виробництва. Якщо припустити існування економії масштабу або зростання доходу із зростанням обсягів виробництва, то взаємовигідна міжнародна торгівля матиме місце, навіть якщо країни є дуже схожими.
Ефект масштабу – скорочення довгострокових середніх витрат із зростанням обсягів вироблюваної продукції, тобто виникнення економії, обумовленої масовим виробництвом. Економія масштабу полягає у тому, що при збільшенні обсягу використання факторів виробництва, наприклад, у 2 р., обсяги виробництва збільшаться більш, ніж у 2 р.
Можливі причини економії масштабу:
  • підвищення продуктивності праці;
  • поглиблення спеціалізації операцій;
  • застосування більш ефективного обладнання.
Опис моделі: більшість промислово розвинутих країн (а саме вони є основними партнерами на світовому ринку) забезпечені основними факторами виробництва у схожих пропорціях, звідси спеціалізація на виробництві і торгівля продукцією тих галузей, які характеризуються наявністю ефекту масового виробництва. Спеціалізація   обсягів і  витрат виробництва   ціни продукту (існування порівняльної переваги відносно країн, які у виробництві цього товару не мають ефекту масштабу). Умова реалізації ефекту масового виробництва: наявність місткого ринку, а міжнародна торгівля дозволяє розширити ринки збуту.
Однак реалізація ефекту масштабу веде до концентрації виробництва і укрупнення фірм  монопольне становище цих фірм  порушення досконалої конкуренції  зміна структури ринків (вони стають олігополістичними з переважанням міжгалузевої торгівлі однорідними продуктами або ринками монополістичної конкуренції з міжгалузевою торгівлею диференційованими продуктами). Результат цього процесу – концентрація міжнародної торгівлі в руках ТНК і  зростання внутрішньофірмової торгівлі.
Здобутки теорії ефекту масштабу: пояснює міжнародну торгівлю в рамках міжнародних корпорацій.
Теорія схожості переваг С. Ліндера
Опис моделі:
ємний (великий) внутрішній ринок, попит якого задовольняють вітчизняні фірми з великими обсягами виробництва;
уподобання споживачів у торгуючих країнах дуже схожі; на противагу теорії Х. -О., де експортується трудомісткий товар, а імпортується – капіталомісткий;
товар експортується до країн з подібним рівнем доходів.
Сутність теорії: країна експортує ті промислові товари, внутрішній попит на які є досить значним і в той же час повністю задоволений. По мірі насичення внутрішнього ринку країна здобуває необхідний досвід та підвищує ефективність виробництва (тобто здобуває порівняльну перевагу відносно інших країн за рахунок ефекту масштабу), що дає їй змогу експортувати цей товар.
Здобутки теорії Ліндера – пояснює торгівлю:
продукцією обробної промисловості між країнами з приблизно однаковим середнім доходом на душу населення і схожими характеристиками попиту; переважна частина міжнародної торгівлі продукцією обробної промисловості припадає на країни з відносно високим доходом – ЄС, США, Японію, Канаду. При чому в основному це торгівля схожими товарами. Кожна з цих країн імпортує немало товарів, які широко представлені в її експорті. Наприклад, Німеччина експортує автомобілі ВМW у США, а імпортує “Форди”.
схожими, але диференційованими продуктами.
Недоліки теорії – не підходить для пояснення міжнародної торгівлі:
продукцією добувної промисловості (для пояснення такої торгівлі важливу роль відіграє забезпеченість факторами виробництва, включаючи природні ресурси та клімат – тобто на основі теорії Х. -О.) ;
між країнами з нерівномірним поділом доходів між окремими групами населення.
Теорія життєвого циклу продукту (середина 60-х років ХХ ст.).
Запропонував Р. Верном, який пояснював розвиток міжнародної торгівлі на основі життєвого циклу продуктів – періоду часу, протягом якого продукт володіє життєздатністю на ринку і забезпечує досягнення цілей продавця.
Стадії життєвого циклу продукту: впровадження, зростання, зрілість та занепад. 
Недоліки теорії: на її основі не можна пояснити торгівлю товарами з коротким життєвим циклом, високими витратами на транспортування, товарами, які мають значні можливості для диференціації за якістю або вузьке коло споживачів.
 
Тема 6: Зовнішньоторговельна політика країн світу
 
1. Виграш від торгівлі та його розподіл. Встановлення світової ціни
2. Основні види торговельної політики
3. Тарифні методи регулювання міжнародної торгівлі. Економічні наслідки введення мит на імпорт
4. Нетарифні обмеження зовнішньої торгівлі: види та наслідки
 
1. З теорії порівняльних переваг нам відомо, що від торгівлі усі її учасники отримують виграш у вигляді приросту загального добробуту. Головне питання тут: як розподіляється цей виграш?
Виграш від торгівлі розподіляється нерівномірно між самими торгуючими країнами і в межах кожної з країн між споживачами та виробниками, експортерами та імпортерами, а також власниками факторів виробництва.
Фактори, що визначають розмір виграшу від міжнародної торгівлі:
а) рівень, на якому встановляться ціни на товари, якими країни торгують;
б) обсяги торгівлі.
Розглянемо як встановлюються світові ціни і визначаються обсяги взаємної торгівлі.
Нехай 2 країни А і В виробляють один і той же продукт – цукор. SA – крива внутрішньої пропозиції цукру в країні А, SB – в країні В, DA – крива внутрішнього попиту на цукор в країні А, DB – в країні В.
Без торгівлі: (D = S) рівновага на ринку цукру в країні А встановлюється при Р = 120 дол. за 1 т, а в країні В – при Р = 200 дол. за 1 т.
РВ > РА  країні А вигідно експортувати до В цукор, а країні В купувати більш дешевий імпортний цукор.
Отже, первісна різниця в цінах створює можливості для експорту та імпорту, але все залежить від того, на якому рівні встановиться світова ціна. Знаючи обсяги внутрішнього попиту і пропозиції в обох країнах, ми можемо визначити обсяг пропозиції цукру на експорт, попиту на імпортний цукор, а також рівень рівноважної світової ціни.
Важливо: результат міжнародної торгівлі – внутрішні ціни зміняться до рівня світової ціни (РА = Рw = РВ).
Якщо Рw  120 (первісної внутрішньої), в країні А виробництво та експорт цукру . Чим вище Рw, тим  виробники в країні А будуть розширювати S цукру  РА   DA . Таким чином, обсяги пропозиції цукру на світовому ринку (Sx) визначатимуться різницею між пропозицією і попитом на внутрішньому ринку країни А, що виникає в умовах зростання цін на цукор: Sx = SА – DA.
З іншого боку, якщо Рw  200, країні В вигідно купувати імпортний цукор. Чим нижче буде Рw, а отже, в умовах вільної торгівлі і внутрішня ціна, тим більшим буде DB на цукор, але одночасно SВ . Таким чином, обсяг попиту на цукор на світовому ринку (DA) визначається різницею між попитом і пропозицією на внутрішньому ринку країни В, що виникає в умовах падіння цін на цукор: DM = DВ – SВ.
З розвитком торгівлі РA , S цукру на зовнішньому ринку , а РB  і D на імпорт .
На Мал. 7 (б) Dm – крива попиту на імпорт і Sm – пропозиція експорту, Рw – рівноважна ціна. У нашому прикладі рівновага на світовому ринку досягається при Р = 150 дол. за т. При такій ціні надлишковий попит в країні В (80-20 = 60) відповідає надлишковій пропозиції в країні А (90-30 = 60). При більш високій ціні пропозиція цукру на світовому ринку перевищить попит, що має сприяти падінню ціни. При більш низькій ціні, навпаки, попит перевищить пропозицію, і світова ціна буде зростати, поки не досягне рівноважного стану.
Торгівля і її вплив на споживачів.
Хоча торгівля є взаємовигідною для обох країн, в межах кожної країни певні групи населення виграють, інші програють.
Розглянемо вплив зовнішньої торгівлі на інтереси споживачів.
Без торгівлі: країна В: Q* = 50 тис. т цукру, P = 200 дол. за 1 т; країна А Q* = 60 тис. т цукру, P = 120 дол. за 1 т.
Купуючи цукор за такими цінами, споживачі отримують певний виграш (надлишок споживача), тобто різниця між максимальною сумою, яку споживачі готові заплатити за цукор, і сумою, яку вони фактично заплатили. На Мал. 7 це площа між кривою попиту і лінією ринкової ціни: для споживачів в країні В він дорівнює площі d, для споживачів в країні А – (g + h + k).
В умовах торгівлі: країна В – імпортер цукру, РВ  з 200 до 150 дол. за 1 т. Споживання зростає з 50 до 80 тис. т, їх сукупний виграш тепер = a + b + c + d, де a + b + c – чистий виграш від торгівлі.
Країна А – експортер цукру, внутрішня ціна РА  з 120 до 150 дол. за 1т  DA , споживання також . Надлишок споживача тепер в країні А = лише k, (g + h) – чисті втрати від зовнішньої торгівлі.
Таким чином, в результаті розвитку міжнародної торгівлі споживачі в країні-імпортері виграють, оскільки можуть купити більше продукту, який їм необхідний, за більш низькою ціною. З іншого боку, споживачі в країні-експортері програють, оскільки в результаті зростання ціни вони змушені скорочувати покупки.
Вплив торгівлі на виробників.
Виграш виробника – різниця між виручкою від продажу продукції за ринковою ціною (у нашому прикладі 50 х 200 в країні В і 60 х 120 в країні А) і сумою, яку вони отримали б, якщо продавали свій продукт за мінімально можливою ціною.
Виграш для виробників у країні В до встановлення торговельних відносин – а + е, для виробників у країні А – f + j.
В умовах торгівлі: країна А виробники отримують стимули для розширення обсягів виробництва у вигляді більш високих цін та більш широких ринків збуту. Отже, виграш складе (f + j + g + h + і), а (g + h + і) – чистий виграш від торгівлі.
Країна В – її конкурентноздатність у виробництві цукру , SВ . Їх сукупний виграш складає тепер лише е, а чисті втрати – а.
Таким чином, в результаті розвитку міжнародної торгівлі виробники в галузях, продукція яких заміщає імпорт, програють, а виробники експортних галузей – виграють.
Чистий виграш країни від міжнародної торгівлі
Країна А: чистий виграш виробників (g + h + і), а втрати споживачів – (g + h). Отже, чистий ефект для добробуту країни-експортера = (g + h + і) – (g + h) = і.
Країна В: чистий виграш споживачів (a + b + c), а чисті втрати виробників – a, тоді сукупний ефект для країни в цілому = (a + b + c) – а = (b + c).
Звичайно, слід мати на увазі певну некоректність такого безпосереднього порівняння втрат та виграшу різних груп населення, оскільки їх суб’єктивні оцінки можуть суттєво розрізнятися (один долар втрат для бідної людини важать набагато більше, ніж 1 долар для багатої). Тому тут мова йде про первісний чисто вартісний підхід до дослідження наслідків зовнішньої торгівлі, який може поглиблюватися і розширюватися соціально-економічним, політичним та іншими аналізами.
Отже, ми ще раз пересвідчилися, що міжнародна торгівля дає виграш усім країнам, що беруть в ній участь. Однак, якщо в країні-імпортері він виникає в результаті того, що вигода споживачів перевищує втрати виробників, то в країні-експортері, навпаки, загальний приріст добробуту забезпечується за рахунок більшого виграшу виробників, хоча споживачі зазнають збитків. Цей висновок є важливим для пояснення причин втручання держави у сферу зовнішньої торгівлі.
2. На попередніх лекціях ми з’ясовували, чому країни торгують одна з одною? Тепер спробуємо відповісти на питання, яку політику в галузі міжнародної торгівлі проводять окремі країни?
Як ми побачили, виграш від торгівлі розподіляється нерівномірно як між країнами-партнерами по торгівлі, так і в межах самих країн. Отже, міжнародна торгівля зачіпає економічні інтереси країн та різних їх верств, і ці інтереси можуть вступати в протиріччя між собою. Це і обумовлює необхідність цілеспрямованого впливу держави на торгові відносини з іншими державами за допомогою тарифів та нетарифних методів регулювання.
Нерівномірність розподілу виграшу від торгівлі (одні економічні суб’єкти виграють, інші – втрачають)  необхідність державного впливу на міжнародну торгівлю. Головна мета держави при цьому: створення найбільш сприятливих умов для розвитку національної економіки.
Основні види торговельної політики:
1) політика вільної торгівлі – утримання держави від безпосереднього втручання в зовнішню торгівлю.
2) протекціонізм – політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних та нетарифних методів регулювання.
Тарифні методи регулювання – все, що пов’язано з митами.
Нетарифні методи регулювання поділяють:
1) обмеження, пов’язані з втручанням держави в торгівлю (експортні субсидії, державні закупки, торгові операції державних підприємств) ;
2) самообмеження поставок експортерами (“добровільне” обмеження експорту) ;
3) стандарти та норми (санітарні, ветеринарні, екологічні) ;
4) специфічні торгові бар’єри (квотування та ліцензування імпорту, встановлення максимальних та мінімальних цін) ;
5) імпортні збори (імпортні депозити, кредитні обмеження).
Хоча економічна наука ще з часів Сміта виступає за лібералізацію зовнішньоторгових відносин, на практиці абсолютно вільної торгівлі ніколи не було, і навряд чи може бути. Уряди усіх країн вводять ті або інші обмеження на шляху руху міжнародних потоків товарів та послуг. Так само і з протекціонізмом, суворі протекціоністські заходи ведуть до ізоляції країни від іншого світу, що навряд чи піде їй на користь. В історії міжнародної торгівлі були періоди, коли шальки терезів схилялися то на один бік, то на інший.
У сучасному світі протекціоністські заходи є різноманітними і часто прихованими.
Особливості сучасного протекціонізму:
а) на зміну митам приходять нетарифні методи захисту національного ринку;
б) часто носить вибірковий характер (заходи проти конкретних товарів, продукції певних галузей, окремих країн) ;
в) в країнах, що розвиваються, більше значення приділяється тарифним методам захисту внутрішнього ринку, в розвинутих країнах – нетарифним.
3. Мито – збір, що стягується з митної вартості товарів при перетині ними митного кордону держави за встановленими ставками.
Митний тариф – перелік товарів, що обкладаються митом в даній країні.
Класифікація мит:
  • за напрямками торгівлі (експортні, імпортні, транзитні) ;
  • за способами встановлення мит (адвалерні, специфічні, комбіновані) ;
  • за походженням (автономне, конвенційне) ;
  • як захист від недобросовісної конкуренції (компенсаційні, антидемпінгові).
Основні функції мита:
  • захист національних товаровиробників на внутрішньому ринку;
  • регулювання структури експорту та імпорту;
  • поповнення доходної частини державного бюджету.
Економічні наслідки введення мита.
Більшість країн світу є так званими малими країнами, тобто зміна попиту на імпортні товари в таких економіках не впливах на світову ціну (після введення мита внутрішня ціна зростає, а світова – не змінюється).
Ι. Випадок малої країни.
Розглянемо ринок молока в країні А. D – крива попиту на молоко, S – крива внутрішньої пропозиції молока. Припустимо, що світова ціна Pw< Р* (внутрішньої ціни рівноваги), тому країні А вигідно імпортувати молоко. В умовах вільної торгівлі, то Рвн = Pw. За такої ціни S = S0, а D = D0. Різниця між попитом і пропозицією (D-S) = Im молока (D0 – S0).
Нехай уряд країни А для захисту національних виробників від іноземної конкуренції встановлює специфічне мито у розмірі Т за 1 т імпортного молока. Ціна імпортного молока (Pimм) на внутрішньому ринку = Pw + Т  збитки споживачів (доходи – const  якщо Р , вони можуть купити менше)  обсяг імпорту .
Вплив мита на споживачів.
Після введення тарифу  ціна імпортного товару  і внутрішня ціна також   продукція національних виробників стає більш конкурентноздатною.
Після введення тарифу ціна на внутрішньому ринку встановлюється на рівні: Pd = Pw+T  внутрішній попит D з D0 до D1, а імпорт скорочується до (D1 – S1).
 від введення тарифу страждають споживачі, оскільки змушені платити і за вітчизняне і за імпортне молоко дорожче, а споживати менше.
Чисті витрати споживачів від введення тарифу (а + b + c + d).
Вплив мита на виробників.
Введення мита на імпорт відповідає інтересам національних виробників товарів, що конкурують з імпортними, з причин:
а) обсяг продаж може зрости (ціна імпорту зросла  попит на вітчизняну продукцію ) ;
б) ціна імпорту зросла  Рвн також може зрости  додатковий виграш виробників.
Введення мита  ціна з Рw до Pd  внутрішнє виробництво і обсяг продаж в країні А  з S0 до S1. Виграш (надлишок) виробників зростає. Розмір цього додаткового виграшу в галузі, що конкурує з імпортом, відповідає площі а.
Цей додатковий виграш виробників (площа а) значно < втрати споживачів (а + b + c + d). Пояснення: виробники виграють від підвищення цін лише на свою продукцію, а споживачі платять дорожче за весь продукт, що купується (імпортний і вітчизняний).
Митний тариф як дохід держави. Розмір цього доходу = Т (D1 – S1), тобто добуток ставки тарифу і обсягу імпорту (площа с). Важливо: 1) тарифна ставка має бути не надто високою, інакше імпорт може взагалі припинитися, тоді надходжень до бюджету від мит взагалі не буде; 2) порівняння затрати-результат, тобто, з одного боку, дохід держави від введення мита, з іншого – витрати пов’язані з його введенням (утримання митних служб, органів, що розробляють митне законодавство та ставки тарифів).
Імпортне мито та добробут суспільства.
Виграш – виробники та держава, втрати – споживачі.  введення тарифу означає перерозподіл доходів від споживачів на користь виробників та держави.
Причому сукупний виграш виробників та держави (а + с) < втрат споживачів (а + b + c + d)  чисті втрати добробуту суспільства (b + d). Обсяг втрат залежить від: а) розміру тарифу; б) еластичності попиту на імпорт по ціні.
ΙΙ. Випадок великої країни. Це ситуація монопсонії монопольна влада покупця (країни-імпортера). Країна вважається великою, якщо зміна внутрішнього попиту на імпорт впливає на рівень світової ціни. Наприклад, велика країна з ємним внутрішнім ринком стає значним імпортером, а країни імпортери є залежними від кон’юнктури на її внутрішньому ринку.
Нехай країна А є настільки значним споживачем зерна, що займає монопольне становище як покупець на ринку.
Внутрішній ринок зерна Ринок імпортного зерна
в країні А
Dd – крива внутрішнього попиту на зерно, Sd – крива внутрішньої пропозиції, Dm – крива попиту країни А на імпортне зерно, Sx – крива пропозиції зерна з країн-експортерів.
Pf – світова ціна на зерно в умовах вільної торгівлі. При такій ціні Sd< Dd  імпорт = Qd – Qs.
Введення мита у розмірі Т з кожної тони імпортного зерна  Рвн (внутрішня ціна на зерно) , Sd (вітчизняна пропозиція зерна) , Dm (попит на імпортний цукор)   Sx , але іноземні виробники не зацікавлені у суттєвому зменшенні обсягів продажу на цьому ємному ринку, щоб цього не допустити, вони змушені взяти на себе сплату частини мита.
Отже, в результаті введення тарифу внутрішня ціна зерна в країні А не підвищиться на всю величину мита, а буде дорівнювати новій світовій ціні, що понизилася, + тариф: Pd = Pw + T.
Хто втрачає, хто виграє?
Оскільки внутрішня ціна на зерно дещо зросла (Р)  втрати споживачів (а + b + c + d), виграш виробників – а, держава отримала с+f (тариф на фізичний обсяг імпорту), оскільки величина тарифу більше, ніж приріст внутрішньої ціни.
Загальний ефект від введення тарифу для країни в цілому може бути або додатнім, якщо f > b + d, або від’ємним, якщо f < b + d. Розмір f залежить від еластичності пропозиції імпортного товару. f буде тим більшою, чим менші розміри скорочення імпорту і більше частка мита, сплату якого можна перекласти на іноземного виробника.
4. Треба сказати, що рівень митних тарифів у післявоєнний період значно скоротився. Разом з тим вплив держави на зовнішню торгівлю навіть зріс внаслідок розширення форм і методів нетарифних торгових обмежень. За оцінками зараз у світі їх існує не менше 50. Нетарифні обмеження дають країнам більше свободи, оскільки мало регулюються міжнародними організаціями.
Найбільш розповсюдженою формою нетарифних обмежень зовнішньої торгівлі є квота або контингент.
Квотування або контингентування – обмеження у кількісному або вартісному виразі обсягу продукції, дозволеної до ввезення до країни (імпортна квота) або вивезення з країни (експортна квота) за певний період.
Режим квотування реалізується шляхом видачі ліцензій. Неліцензійована торгівля забороняється.
Наслідки введення квот на імпорт.
Припустимо, що країна А імпортує цукор. Sd – внутрішнє виробництво цукру, Dd – попит на цукор в даній країні. В умовах вільної торгівлі Рвн = Pw. За такої ціни Dd > Sd, обсяг попиту лише у розмірі S0 покривається вітчизняними виробниками, а різниця між попитом D0 та пропозицією S0 покривається за рахунок імпорту (Im = D0 – S0). 
Нехай тепер уряд, прагнучи обмежити обсяги імпорту, встановлює квоту розміром Q  тепер обсяг імпорту складе тільки Q, що менше за обсяг імпорту в умовах вільної торгівлі (Q < D0 – S0)  загальна пропозиція цукру на внутрішньому ринку з врахуванням імпорту (Sd + Q). 
Отже, за ціни Pw виникає розрив між попитом і пропозицією – внаслідок кількісного обмеження імпорту частина попиту залишилася незадоволеною. Єдиний спосіб врівноваження попиту і пропозиції – це зростання внутрішньої ціни до Pd. Pd встановлюється на рівні точки перетину кривої попиту Dd та нової кривої пропозиції на внутрішньому ринку (Sd + Q).
Наслідки квотування для добробуту.
Р з Pw до Pd  D з D0 до D1, S з S0 до S1, Im  з (D0 – S0) до (D1 – S1) = Q.
Споживачі – втрачають: (a+b+c+d+e) – чисті втрати споживачів, виробники – виграють: а – чистий виграш виробників. (c+d) – або дохід держави, якщо продаються ліцензії, або додатковий виграш імпортерів, якщо вони отримують ліцензії безкоштовно.  виграш – виробники та держава, втрати – споживачі.
Отже, чисті втрати для країни від введення квот (b+е).
Таким чином, результати впливу квот та мит на рівень добробуту ідентичні (обсяг ліцензованого імпорту має бути меншим, ніж попит на імпорт на внутрішньому ринку). Різниця: дохід від введення мита завжди отримує держава, а при встановленні квоти дохід повністю або частково належить імпортерам.
Але поступово квота витісняє мито як інструмент обмеження імпорту.
Причини переважання квот над митами:
а) квота – кількісне обмеження імпорту  імпортери не можуть розширювати обсяги продаж шляхом зниження цін. Мито не дає такої гарантії;
б) квотування більш гнучкий і оперативний інструмент, оскільки зміна митних тарифів регламентується національним законодавством і міжнародними угодами, а рішення про запровадження режиму квотування, як правило, приймається урядом;
в) шляхом розподілення квот держава може підтримувати конкретні підприємства.
Розглянемо інші види нетарифних обмежень зовнішньої торгівлі такі як, добровільне обмеження експорту, експортні субсидії, імпортні депозити та демпінг.
Добровільне обмеження експорту (ДОЕ) означає, що країна-імпортер змушує свого партнера (експортера) «добровільно» скоротити свій експорт або в результаті політичного тиску або під впливом погроз застосування більш жорстких протекціоністських заходів (наприклад, розпочати антидемпінгове розслідування).
ДОЕ так би мовити переносяться з кордонів країни-імпортера до кордону країни-експортера. По суті ДОЕ є тою самою квотою, але яка вводиться не країною-імпортером, а країною-експортером. Однак, оскільки країни-експортери зазвичай опираються тиску, який чиниться на них, вважається, що ДОЕ як засіб торгової політики є менш ефективним порівняно з квотами.
На сьогодні подібні угоди обмежують експорт автомобілів, телевізорів, текстильних виробів з Японії та нових індустріальних країн до США та країн ЄС.
Основна причина використання: практично не заборонене ГАТТ/СОТ.
Експортні субсидії – це пільги фінансового характеру, що надаються державою експортерам для розширення вивезення їхніх товарів за кордон. Результат субсидій – більш низька ціна на зовнішньому ринку порівняно з внутрішньою.
ГАТТ/СОТ забороняє пряме субсидування експорту (сплата дотацій експортеру), проте мають місце приховані експортні субсидії (пільги в оподаткуванні, кредитуванні, страхуванні).
Наслідки надання експортних субсидій
Щоб експорт збільшувався, ціна має зменшуватися. Субсидія покриває збитки від зменшення цін. Виробникам стає більш вигідно експортувати свій товар, ніж продавати його на внутрішньому ринку  Sd за рахунок зростання пропозиції на зовнішньому ринку  внутрішня ціна зростає з Pw до Pd. 
Р  S з S0 до S1, а D з D0 до D1. Отже, споживачі – втрачають: (a+b) – чисті втрати споживачів, виробники – виграють: (a+b+c+d+e) – чистий виграш виробників.
Важливо: порівняти наслідки субсидування та витрати на субсидію (виплата з бюджету, яку забезпечують платники податків). 
Субсидія = розмір субсидії на одиницю товару, що експортується, помножений на обсяг експорту (S1 – D1). Навіть, якщо припустити, що внутрішня ціна зросте на всю величину субсидії (що можливо при надзвичайно великій еластичності попиту на імпорт на світовому ринку), витрати держави на субсидування експорту – (b+c+d+e+f).
Виграш – виробники, втрати – споживачі та держава.  чисті втрати добробуту суспільства – (b+f).
В реальності втрати можуть бути ще більшими. Еластичність попиту на імпорт в країнах-імпортерах не є надто значною, тому внутрішні ціни в країні-експортері зростуть на меншу величину, ніж субсидія, отже, бюджетні витрати будуть більшими, ніж площа (b+c+d+e+f).
Імпортні депозити – внесення імпортерами на безпроцентні рахунки у банках на території імпортуючої країни грошових коштів у валюті контракту в сумі, що дорівнює всій або частині вартості імпортного товару (в Україні не більше 50%). Це форма завдатку, яку вносить імпортер до банку на строк від моменту набрання договором юридичної сили до моменту проходження товарами через митний кордон країни.
Демпінг – експорт товарів за цінами нижче собівартості; або
Демпінг – експорт товарів за цінами нижчими, ніж існують на внутрішньому ринку країни-експортера. Це форма міжнародної цінової дискримінації.
Можливості виникнення демпінгу:
а) експортні субсидії;
б) монополістична практика (ринкова ситуація, коли еластичність попиту по ціні на внутрішньому ринку є нижчою, ніж на зовнішньому. Це дозволяє фірмі-монополісту продавати свої товари на внутрішньому ринку за більш високими цінами, ніж на зовнішньому, де попит є більш еластичним по ціні, а конкуренція більша).
У відповідності з вимогами ГАТТ/СОТ з метою захисту від демпінгу держава-імпортер може вводити антидемпінгові мита, цьому має передувати спеціальне розслідування з метою встановлення самого факту демпінгу і збитків від нього. Однак часто фірми, які виготовляють продукцію, що заміщує імпорт, ініціюють антидемпінгові розслідування, коли демпінгу як такого немає, а низькі ціни імпортних товарів пояснюються більш низьким рівнем витрат у іноземних конкурентів.
 
Тема: Міжнародний рух капіталів
 
1. Поняття міжнародної міграції капіталу. Причини вивозу капіталу
2. Сучасні особливості міжнародного руху капіталу
3. Основні форми міграції капіталу. Прямі та портфельні іноземні інвестиції: поняття, форми та сучасні особливості
4. Фіксований виступ: Особливості залучення іноземних інвестицій в Україну
 
1. Міжнародний рух капіталу є важливою формою сучасних міжнародних економічних відносин. Доповнюючи і опосередковуючи міжнародний рух товарів, міжнародне переміщення капіталу стає визначальним у міжнародній економіці. Темпи зростання прямих іноземних інвестицій випереджають щорічний приріст міжнародного товарообороту.
У теоріях міжнародної торгівлі припускалося, що фактори виробництва володіють лише внутрішньою, а не міжнародною мобільністю, тобто можуть вільно переміщуватися між різними галузями, але не можуть експортуватися та імпортуватися. В реальному житті фактори володіють високою міжнародною мобільністю, причому капітал має більшу міжнародну мобільність порівняно з фактором праця. Причини: а) менші витрати по переміщенню капіталів; б) капітал, так би мовити, менш вибагливий.
Міжнародний рух капіталу – рух фінансових потоків між кредиторами та позичальниками в різних країнах, між власниками та їх фірмами, що знаходяться за кордоном.
Міжнародна міграція капіталу – або фінансова операція (без фізичного переміщення з країни до країни виробничих будівель, споруд, машин та обладнання), або фізичне переміщення машин та обладнання до іншої країни, коли вони є внеском у статутний капітал компанії, що створюється або купується.
Спочатку вивіз капіталу був притаманний лише для невеликої кількості промислово розвинутих країн, які здійснювали експорт капіталу на периферію світового господарства. Сьогодні, в міжнародній економіці, вивіз капіталу є функцією будь-якої економіки, що динамічно розвивається. Капітал вивозять і провідні розвинуті країни, і середньо розвинуті, і ті, що розвиваються, особливо нові індустріальні країни.
Причини вивозу капіталу:
  • отримання більшого прибутку за кордоном з причин:
  • наявності в країнах, куди експортується капітал, більш дешевої сировини та робочої сили;
  • більш низького рівня оподаткування;
  • зменшення доходності капіталу внаслідок його надлишку (перенакопичення) на внутрішньому ринку;
  • існування попиту і пропозиції капіталу в різних регіонах світового господарства;
  • можливості освоєння місцевих ринків (капітал експортується, щоб прокласти дорогу експорту власних товарів) ;
  • стабільне політичне становище і сприятливий інвестиційний клімат у приймаючій країні;
  • більш низькі екологічні стандарти в приймаючій країні порівняно з країною-донором капіталу.
 
2. Особливості сучасної міграції капіталів між країнами:
  • на шляху міжнародного руху капіталів існують певні бар’єри та обмеження, але їх менше, ніж на шляху переміщення робочої сили;
  • капітали у фінансовій формі можуть переміщуватися по світу дуже швидко завдяки сучасним засобам телекомунікацій;
  • міжнародний рух капіталів пов’язаний з ризиками (політичний, валютний інформаційний) ;
  • якщо торгівля між країнами зумовлена різницями в забезпеченості факторами виробництва, міжнародний рух капіталу може заміщувати зовнішню торгівлю. Наприклад, країна з надлишковим капіталом може експортувати або капіталоємні товари, або сам капітал. При цьому економічне зростання, що досягається в результаті міжнародного переміщення капіталу, є більшим, ніж те, яке країна могла б отримати в результаті зовнішньої торгівлі;
  • якщо торгові партнери приблизно однаково забезпечені факторами виробництва, а зовнішня торгвля між ними пояснюється іншими причинами (ефектом масштабу, схожістю уподобань споживачів тощо), міжнародний рух капіталу буде доповнювати торгівлю. Приклад. Країна експортує капіталомістку продукцію  попит на капітал   національна процентна ставка , коли вона перевищить світову процентну ставку, дана країна з експортеру капіталу перетвориться на його імпортера. Отже, світова торгівля в цьому випадку змінила рівень процентної ставки, сприяючи імпорту капіталу.
3. Основні форми міжнародного руху капіталу:
  • за функціональним призначенням (позичковий та підприємницький) ;
  • за цільовим призначенням (прямі та портфельні інвестиції) ;
  • за джерелами походження (приватний, державний капітал, капітал міжнародних організацій) ;
  • за строками (коротко-, середньо- та довгостроковий капітал).
З практичної точки зору найбільш важливим є функціональний поділ капіталу на прямі та портфельні інвестиції.
Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) – створення за кордоном філії національної компанії або купівля контрольного пакету акцій іноземної компанії. н акцій іноземної компПІІ – довгострокові капіталовкладення в приймаючій країні, які дозволяють інвестору брати участь в управлінні і контролювати об’єкт інвестування.
Основні форми прямих іноземних інвестицій:
  • створення за кордоном підприємств, в т. ч. дочірніх компаній та філій;
  • купівля існуючих підприємств приймаючої країни;
  • придбання частки акціонерного капіталу, яка забезпечує контроль з боку інвестора (на сьогодні – 10-25% акціонерного капіталу компанії) ;
  • створення СП;
  • спільна розробка природних ресурсів.
До числа прямих інвесторів відносяться також фінансові підприємства (банки, інвестиційні, страхові компанії), які є посередниками на фінансовому ринку і через які здійснюються ПІІ. Придбання контрольних пакетів акцій іноземних банків або фінансових компаній також вважається прямим інвестуванням. Депозити та інші звичайні банківські операції вважаються портфельними інвестиціями.
Портфельні зарубіжні інвестиції – придбання іноземних цінних паперів, в розмірах, які не дають інвестору безпосереднього контролю за діяльністю закордонного підприємства. Портфельні інвестори отримують лише прибуток на свої цінні папери і не беруть участі в управлінні підприємством.
Особливості ПЗІ:
  • мають більшу ліквідність (здатність перетворити цінні папери на готівкову валюту) порівняно з прямими інвестиціями;
  • основна причина здійснення – отримання максимального прибутку за умов допустимого рівня ризику;
  • форма захисту грошей від інфляції і отримання спекулятивного доходу;
  • переважна частина портфельних зарубіжних інвестицій здійснюється між розвинутими країнами;
  • міжнародний ринок портфельних інвестицій за обсягами є значно більшим міжнародного ринку прямих інвестицій, однак є значно меншим внутрішнього ринку портфельних інвестицій розвинутих країн (портфельні інвестори надають перевагу купівлі національних цінних паперів порівняно іноземними. За оцінками лише 5-10% портфельних інвестицій виходять за національні кордони і вкладаються в іноземні цінні папери).
 
Тема: Інші аспекти міжнародної міграції капіталу
 
1. Економічний ефект ПІІ.
2. Міжнародні корпорації як основний суб’єкт здійснення ПІІ.
3. Міжнародне кредитування. Між часова торгівля.
 
1. Припущення моделі: а) 2 країни виробляють один і той же товар; б) використовуються 2 фактори – капітал та праця; в) досконала конкуренція; г) збільшення використання одного з факторів виробництва веде до зростання граничного продукту іншого фактору; д) відсутні амортизація і податки.
АК – обсяг капіталу, яким володіє країна I, АК´ – країна II. КК´- капітал, яким володіють обидві країни. S1 та S2 – гранична продуктивність капіталу.
В умовах немобільності капіталу між країнами. Прибуток на капітал = реальній процентній ставці (відсутня амортизація).
АК > АК´ (країна I володіє більшим обсягом капіталу, ніж країна II), але його прибутковість менша, ніж в країні II (r < r´, КС< К´D).
Країна Ι Країна ΙΙ
внутрішній обсяг вироблюваної продукції
(площа під кривими граничних продуктів)
(a + b + c + d + e + f) (i + j + k)
дохід власників капіталу
(a + f) (j + k)
дохід власників фактору праця
(b + c + d + e) i
В умовах вільного руху капіталу між країнами. Прибутковість інвестицій в країнах є різною  рух капіталу з країни I до країни II  прибутковість в обох країнах збалансується на рівні BR, причому експорт капіталу з країни I = імпорту капіталу в країну II.
Країна Ι Країна ΙΙ
обсяг вироблюваної продукції
 з (a + b + c + d + e + f) до (a + b + c + d)  з (i + j + k) до (i + j + k +g + h + e + f)
правда, сегмент (h + e + f) в країні II – продукт, вироблений за допомогою іноземного капіталу, який треба віддати у вигляді прибутку інвесторам з країни I.
прибутковість капіталу
, бо частина капіталу перемістилася , обсяг наявного капіталу 
до країни II
дохід власників капіталу
 з (a + f) до (a + b + d + e + f + h)  з (j + k) до k
дохід власників фактору праця
 з (b + c + d + e) до с  з i до (i + j + g)
Для всього світу. Обсяг виробництва  з (a + b + c + d + e + f) + (i + j + k) до (a + b + c + d) + (e + f + g + h + i + j + k), тобто на (g + h), причому h належить країні I і виникає внаслідок більш ефективного використання її капіталу в результаті його інвестування до країни II, а g належить країні II і виникає в результаті припливу капіталу з країни I.
Висновок. Міжнародний рух капіталів, як і міжнародне переміщення товарів, веде до зростання сукупного світового виробництва за рахунок більш ефективного перерозподілу та використання факторів виробництва.
2. У 70-ті роки почали говорити про феномен корпорацій, міжнародних за характером їх діяльності. На міжнародні компанії припадає більша частина міжнародних прямих інвестицій та міжнародної торгівлі. Результат діяльності МК: зміни в характері інвестицій (до виникнення МК інвестиції були скоріше портфельними, ніж прямими) та напрямків їх руху (раніше капітал переміщувався з розвинутих країн до країн, що розвиваються, тепер – з розвинутих країн до розвинутих).
Основні риси МК:
1) система міжнародного виробництва (філії розташовані в різних країнах, а керуються з одного центру) ;
б) висока частка внутрішньо фірмової торгівлі;
в) певна незалежність дій по відношенню до приймаючих країн та країн базування;
г) глобальна структура зайнятості;
д) розробка передача та використання новітніх технології в межах корпорації.
Основні інструменти механізму розвитку МК:
розвиток спеціалізації та кооперування виробництва (за рахунок спеціалізації – ефективність виробництва, за рахунок кооперування – ефективність кінцевого результату) ;
трансфертні ціни – ціни на ресурси, що застосовуються у внутрішньофірмовому обороті МК; – ціни, що встановлюються на спеціалізовані та кооперовані міждержавні поставки в рамках МК, виходячи з необхідності максимізації прибутку та зменшення податків (щоб мінімізувати податки та імпортні мита – трансфертні ціни нижче ринкових; щоб уникнути високого оподаткування прибутку – компоненти імпортуються за завищеними проти ринкових цінами).
Результат використання трансфертних цін – нижча вартість та більша конкурентоспроможність.
централізована фінансова політика і політика інвестицій, які ґрунтуються на стратегічному плануванні розвитку МК;
специфічним методом розвитку МК є підкуп та хабарі місцевим органам управління;
інший специфічний метод розширення МК – реінвестування прибутку в країнах їх діяльності.
Можливі аргументи з боку країн базування проти діяльності МК:
а) перенесення разом з капіталом робочих місць за кордон;
б) втрата частини бюджетних надходжень (прибуток з вивезеного капіталу оподатковується за кордоном).
Однак макроекономічний аналіз підтверджує, що країна базування отримує в цілому позитивний результат від більш ефективного використання національного капіталу за кордоном і перекриває негативні ефекти, що виникають в результаті скорочення зайнятості та рівня податків, які збираються.
Можливі аргументи з боку приймаючих країн проти діяльності МК:
а) сировинна орієнтація розміщення капіталу;
б) монополізація ринку (подавляють національних виробників) ;
в) заниження прибутків завдяки централізованій фінансовій політиці (використання трансфертних цін, валютного та податкового законодавства на свою користь) ;
г) можливий політичний вплив (контролюючи економіку МК контролюють і політику).
Результатом цієї критики є державне регулювання іноземних інвестицій в приймаючих країнах, яке має такі форми: заборона інвестування в окремі галузі; встановлення умов інвестування (використання місцевих деталей та напівфабрикатів, розширення експорту вироблюваної продукції, проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, підготовка місцевих кадрів).
Основний аргумент на користь залучення іноземних інвестицій приймаючими країнами: отримання додаткових ресурсів, включаючи капітал, технології, управлінський досвід та кваліфіковану працю  стимулювання розвитку національної економіки; до того ж, МК частину свого виробництва спрямовують на експорт  розвиток експортних можливостей приймаючої країни.
Наслідки діяльності МК на міжнародних ринках:
1) МК мають колосальний економічний потенціал і тому визначають характер міжнародних економічних зв'язків і стратегію розвитку світової економіки в сучасних умовах; МК контролюють більше ½ обсягу світової торгівлі, а 1/3 міжнародного товарообміну є їхніми внутрішньофірмовими поставками неторгового характеру; вони забезпечують або контролюють більше 60% інвестицій у розвинутих країнах, володіють 50-80% патентів і ліцензій на високі технології;
Окрім традиційної форми МЕВ – зовнішньої торгівлі, МК активно розвивають нові форми обміну – виробниче співробітництво, обмін науково-технічними знаннями і досвідом, іншими послугами;
МК стимулювали значне ускладнення продукції; часту зміну і поновлення продукції, швидке розширення її асортименту; зростання кількості взаємозамінюваних продуктів; зростання ступеню обробленості сировини і матеріалів; розширення поставок проміжної продукції.
Міжнародний кредит.
Основні причини розвитку: а) потреби фінансування зростаючої міжнародної торгівлі; б) розвиток внутрішнього кредитного ринку найбільш розвинутих країн світу.
Міжнародне кредитування – рух позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин, пов’язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості і сплати процентів.
Міжнародне кредитування враховується у платіжному балансі за статтею інші інвестиції.
Сучасні тенденції розвитку міжнародного кредиту: збільшення обсягів, продовження та диференціація термінів кредиту.
Основні інструменти міжнародного кредитування:
Позики – пряме позичання коштів у кредитора без або з використанням боргового цінного паперу. Суб’єкти: уряди, банки, міжнародні організації. Можуть бути короткостроковими і довгостроковими.
Торгові кредити – пряме надання кредитів торговими партнерами по операціях з товарами та послугами та авансові платежі, пов’язані з цими операціями. Суб’єкти: уряди, фірми, неурядові організації. Як правило, короткострокові.
Валюта – банкноти і монети, що знаходяться в обігу і використовуються для здійснення розрахунків. Національна валюта, що знаходиться у нерезидентів, є пасивом, а іноземна валюта, яку тримають резиденти – активом. Знаходиться у розпорядженні грошових органів і банків.
Депозити – деноміновані в національній або іноземній валюті перевідні депозити, які безперешкодно перетворюються на готівку і можуть бути використані для здійснення платежів. Так само депозити резидентів за кордоном вважаються пасивом, депозити нерезидентів в межах даної країни – активом. Використовуються грошовими органами та банками.
Інші активи та пасиви – інші види руху капіталу (внески країн до міжнародних організацій).
Рух позичкового капіталу в міжнародній економіці може розглядатися як специфічний випадок торгівлі. Кожна країна світу вирішує для себе: спожити весь отриманий дохід або спрямувати частину його на заощадження, тим самим збільшити споживання в майбутньому, або, взявши кредит, спожити сьогодні більше, ніж вона виробила.
Якщо країна надає свої заощадження іншим країнам, вона виступає в ролі кредитора. Коли ж вона використовує іноземні кредити, то стає позичальником. Країна-кредитор ніби торгує своїм поточним споживанням, розраховуючи отримати в обмін майбутнє споживання. Країна-позичальник продає майбутнє споживання в обмін на поточне.
Міжчасова торгівля – збільшене поточне споживання за рахунок скорочення споживання в майбутньому (позичання) або зменшене поточне споживання на користь більшого споживання в майбутньому (кредитування).
Крива виробничих можливостей показує вибір між споживанням певної кількості товару сьогодні або в майбутньому. Якщо виробництво в країні складає А, то сьогоднішнє споживання будь-якого товару – ОР, а в майбутньому – OF. Якщо країна скоротить поточне споживання до AG, то, віддавши зекономлені кошти в кредит і отримавши їх назад з процентом, вона зможе розширити майбутнє споживання на GH.
HD = GF x (1 + r), де r – процентна ставка за кредит.
Основа розвитку між часової торгівлі або системи міжнародного позичання та кредитування – різні переваги країн (одні надають перевагу поточному споживанню, тобто споживання > виробництва  додаткове споживання покривається позичанням, а інші країни – обмеженню поточного споживання для його розширення в майбутньому  мають кошти для надання кредитів).
 
Тема: Міжнародна міграція робочої сили
 
1. Види та напрямки міжнародного руху робочої сили.
2. Наслідки міжнародної міграції трудових ресурсів.
3. Державне регулювання міграції робочої сили.
 
1. Як ми вже говорили, торгівля та рух факторів виробництва певною мірою можуть заміщувати один одного. Так, замість того щоб постачати на експорт трудоінтенсивні товари, країна, яка має надлишковий запас фактору праця, може перемістити частину своїх громадян до країн-імпортерів її продукції для роботи по виготовленню там своїх товарів. Як правило, в економічному плані це приносить більшу вигоду, ніж торгівля трудомісткими товарами.
Розрізняють внутрішню міграцію, яка відбувається між регіонами однієї країни, та зовнішню, що охоплює декілька країн. Наука “Міжнародна економіка” розглядає лише зовнішню міграцію.
Завдання на семінар: основні види міжнародної міграції (еміграція, імміграція; зворотна, незворотна; переселенська, трудова).
Рухом робочої сили в міжнародних масштабах керують ті ж стимули, що і потоками товарів і капіталів: вони спрямовуються туди, де за інших рівних умов вища ціна на них.
Міжнародна трудова міграція – один з найбільш складних елементів в міжнародних економічних відносин, оскільки на відміну від руху товарів і капіталів, цей процес залучає живих істот.
Міжнародна міграція робочої сили – переміщення працездатного населення з країни в країну строком більш ніж на рік.
Причини міжнародної міграції робочої сили:
економічні (національні різниці в оплаті праці, безробіття, діяльність МК, які сприяють поєднанню робочої сили з капіталом, здійснюючи або рух робочої сили до капіталу, або рух капіталу до трудонадлишкових районів) ;
позаекономічні (політичні, національні, релігійні, расові, сімейні).
Міжнародна міграція робочої сили пов’язана з певними витратами і у той же час несе певний виграш. Витрати міграції – економічні (витрати, пов’язані з переїздом з однієї країни в іншу; витрати на пошук роботи в іншій країні) ; соціальні (адаптація в новій країні, вивчення звичаїв, порядків та чужої мови). Виграш: економічний (більша зарплата, краща освіта для дітей та медичне обслуговування) та позаекономічний (політична свобода, свобода віросповідань).
Міжнародний ринок робочої сили охоплює різноспрямовані потоки трудових ресурсів, що перетинають національні кордони. Міжнародний ринок праці об’єднує національні і регіональні ринки робочої сили. Міжнародний ринок робочої сили існує у формі трудової міграції.
Напрямки міжнародних міграційних потоків часто змінюються. До початку ХХ ст. більше половини усіх мігрантів переселялася до США. Інша половина розподілялася між британськими домініонами (Канада, Австралія, Нова Зеландія, Південно-Африканський союз) і країнами Латинської Америки (Аргентина, Бразилія). Після другої світової війни збільшилися масштаби міжнародної міграції робочої сили, а також змінилися її пріоритетні напрямки.
Основні сучасні напрями міжнародної міграції робочої сили:
  • з країн, що розвиваються, до розвинутих країн;
  • між розвинутими країнами;
  • між країнами, що розвиваються;
  • міграція кваліфікованих спеціалістів з розвинутих країн до країн, що розвиваються (НІК, ОПЕК) ; причини такої міграції: економічні (висока зарплата), життєві (подивитися світ, спробувати свої сили).
Отже, розвинуті країни є основним напрямком імміграції, а країни, що розвиваються – джерелом еміграції.
 
2. Переваги та недоліки міжнародної міграції робочої сили
 
Економічний ефект міжнародної міграції робочої сили
Припустимо, що головною причиною міжнародного руху робочої сили є різниці в рівні реальної середньої зарплати в різних країнах.
LA та AL´ – обсяг трудових ресурсів, яким володіє відповідно країна I та II. LL´ – пропозиція праці в світі. S1 та S2 – граничний продукт фактору праця відповідно в країні I та II. Вартість граничного продукту фактору праця – ставка реальної зарплати.
В умовах не мобільності робочої сили між країнами:
Країна I: Країна II:
LC – ставка зарплати – L´D
a + b + c + d + e + f – обсяг виробництва – i + j + k
(площа під кривою граничного продукту праці)
– дохід власників
a + f фактору праця – j+ k
– дохід власників
b+c+d+e інших факторів – i
В умовах вільного переміщення робочої сили між країнами: L´D > LC  частина робочої сили (ВА) з країни I переміститься до країни ΙI. w , w´ , ставки зарплати в цих країнах поступово зрівняються і встановляться на рівні BR = LE = L´F.
Країна I: Країна II:
 – обсяг виробництва – 
до a + b + c + d до i + j + k + g + h + e + f
 з a + f до a+b+d+e+h+f – дохід працівників –  з k+j до k
Незважаючи на переміщення в іншу країну (країну ΙΙ), робоча сила належить країні Ι і приносить їй дохід.
- дохід власників
 з b+c+d+e до c інших факторів –  з i до i+j+g
Для світу в цілому: сукупний обсяг виробництва  з (a + b + c + d + e + f) + (i + j + k) до (a + b + c + d) + (i + j + k + g + h + e + f), тобто на g+h внаслідок більш ефективного розподілу робочої сили між країнами, причому h належить країні I, g – країні II.
3. Особливість міжнародної міграції робочої сили порівняно із зовнішньою торгівлею: система регулювання міграції розвивається в бік більшої жорсткості (провідна тенденція у світовій торгівлі – лібералізація торгових зв’язків).
Національна міграційна політика – комплекс законодавчих, організаційних та інших заходів, що регулюють в’їзд до країни та виїзд з неї.
Зараз усі країни занепокоєні зростаючими масштабами міграції (особливо нелегальної) і вводять більш жорсткі обмеження на в’їзд. Це пов’язано перш за все з тим, що позитивні економічні ефекти міграції можуть перекриватися негативними ефектами.
Основні форми державного регулювання міграції:
  • встановлення кількісних квот на в’їзд іммігрантів (число іммігрантів в цілому, для окремих галузей та великих фірм) ; мета квот: забезпечення поступовості припливу мігрантів, виключення неконтрольованого в’їзду;
  • прийняття програм, що фінансуються з бюджету, спрямованих на обмеження припливу іноземної робочої сили або на стимулювання рееміграція (економічна допомога країнам масової еміграції, професійна підготовка іммігрантів, сплата їм спеціальних допомог) ;
  • обмеження приватного характеру (вимоги до здоров’я іммігрантів, віку, політичного та соціального обличчя) ;
  • часові обмеження (жорсткий контроль за строками перебування мігрантів у приймаючій країні) ;
 
Тема: Платіжний баланс
 
1. Суть та принципи платіжного балансу
2. Структура платіжного балансу
3. Взаємозв’язок рахунків платіжного балансу
4. Економічна політика і ПБ
 
1. Дані про міжнародні економічні зв’язки національної економіки із зовнішнім світом систематизуються в платіжному балансі кожної країни. З нього ми можемо отримати інформацію про результати міжнародних угод країни із світовим господарством за певний період.
Платіжний баланс (ПБ) – статистичний звіт, в якому узагальнюються дані про зовнішньоекономічні операції даної країни з іншими країнами світу за певний період (квартал або рік).
Принципи укладання ПБ:
1) принцип подвійного запису: кожна операція в ПБ відображається двома записами на однакову суму по кредиту та дебету рахунку. У Кредиті записуються угоди, в результаті яких відбувається відплив цінностей і приплив валюти до країни (знак “+”). Наприклад, продаж товарів, послуг за кордон, отримання пенсій з-за кордону, придбання іноземцями акцій вітчизняних підприємств. У Дебеті записуються угоди, в результаті яких країна витрачає валюту в обмін на певні цінності (знак “-”). Наприклад, імпорт товарів, послуг, придбання ліцензій, переказ прибутків іноземних компаній з даної країни, надання довгострокових кредитів.
2) резиденти-нерезиденти: в ПБ фіксуються угоди між резидентами та нерезидентами.
3) ринкова ціна: для реєстрації в ПБ використовуються ринкові ціни.
4) розрахункова одиниця: ПБ складається в національній валюті або більш стабільній валюті (як правило, доларах США). Міжнародні операції можуть проводитися в різних валютах, але при складанні ПБ вони за відповідними курсами переводяться в одну валюту. Рекомендується застосовувати середньозважений курс на дату здійснення операції.
Сума всіх кредитових проводок ПБ повинна співпадати із сумою всіх дебетових, а загальне сальдо має дорівнювати нулю. Однак на практиці баланс ніколи не досягається. Це відбувається тому, що дані, які характеризують різні сторони одних і тих же операцій, беруться з різних джерел. Наприклад, дані про експорт товарів містяться у митній статистиці, в той час як дані про надходження іноземної валюти на рахунки підприємств за поставки по експорту беруться з банківської статистики. Різниця між кредитом та дебетом, що виникає в результаті часових та вартісних розбіжностей, називається «чисті помилки та упущення». Вони є балансуючою статтею.
2. Класифікація статей платіжного балансу
Для того, щоб ПБ міг використовуватися для економічного аналізу, його дані мають бути певним чином згруповані.
1. Рахунок поточних операцій
1. 1. Товари та послуги
Товари
Експорт
Імпорт
Послуги
Експорт
Імпорт
1. 2. Доходи
Оплата праці
Доходи від інвестицій
1. 3. Поточні трансферти
2. Рахунок операцій з капіталом і фінансових операцій
2. 1. Рахунок операцій з капіталом (капітальні трансферти, купівля продаж нефінансових активів (ліцензій, патентів, торгових марок))
2. 2. Фінансовий рахунок
2. 2. 1. Прямі інвестиції
У вітчизняну економіку
За кордон
2. 2. 2. Портфельні інвестиції
Активи
Пасиви
2. 2. 3. Інші інвестиції (міжнародні кредити, міжнародні депозити)
Активи
Пасиви
2. 2. 4. Резервні активи
Чисті помилки та упущення
Загальне сальдо
Кредит (+) Дебет (-) 
I. Рахунок поточних операцій 
1. Експорт товарів 2. Імпорт товарів 
Сальдо балансу зовнішньої торгівлі (зовнішньоторговельне сальдо) 
3. Експорт послуг4. Імпорт послуг
5. Оплата праці, що надійшла від нерезидентів6. Оплата праці нерезидентам
7. Чисті доходи від інвестицій
8. Чисті поточні трансферти
Сальдо балансу поточних операцій 
II. Рахунок операцій з капіталом і фінансових операцій 
9. Чисті капітальні трансферти
10. Отримані іноземні інвестиції11. Вітчизняні інвестиції за кордон 
12. Отримані довгострокові і короткострокові кредити13. Надані довгострокові і короткострокові кредити
14. Чисті помилки та упущення
Сальдо балансу операцій з капіталом і фінансових операцій
Сальдо балансу офіційних розрахунків
15. Чисте збільшення офіційних валютних резервів. 
Сальдо по рахунку поточних операцій має дорівнювати за абсолютною величиною і бути протилежним за знаком сальдо рахунку операцій з капіталом та фінансовими активами і зобов’язаннями.
Рахунок поточних операцій.
Товари
Ex товарів – Im товарів = сальдо товарного торгового балансу (позитивне (надлишок) – якщо Ex > Im, від’ємне (дефіцит) – якщо Ex < Im). Дефіцит торгового балансу оцінюється як ознака слабкості зовнішньоекономічних зв’язків даної країни, а надлишок свідчить про стійкі позиції на світовому ринку.
Фактори, що впливають на товарний експорт:
Співвідношення цін у вітчизні і за кордоном. Більші темпи інфляції  менша конкурентоздатність  скорочення обсягів експорту.
Доходи за кордоном. Реальні доходи іноземних покупців   попит на вітчизняний експорт   вітчизняний експорт .
Імпортні квоти та мита за кордоном. Високі тарифи та малі квоти у торговельних партнерів скорочують вітчизняний експорт.
Валютний курс. Валютний курс національної валюти   експортні ціни   експорт .
Імпорт товарів визначається цими ж факторами. За інших рівних умов обсяг імпорту даної країни зростає, якщо рівень цін на вітчизняні товари є відносно вищим, ніж на аналогічні іноземні товари. Зростанню вітчизняного імпорту сприяють низькі тарифи в цій країні, значні імпортні квоти, високе котирування вітчизняної валюти на іноземних валютних ринках.
Паралельно з рухом товарів відбувається міжнародна торгівля послугами.
Експорт та імпорт послуг знаходиться під впливом тих самих факторів, що і експорт та імпорт товарів.
Доходи в ПБ поділяються на:
оплату праці (з/п та інші виплати в грошовій або натуральній формі, отримані працівниками за межами своєї країни) ;
доходи від інвестицій (дивіденди з прямих та портфельних інвестицій, проценти по наданих кредитах).
Чому доходи відносяться до поточних операцій, а не до руху капіталу? – Доходи від зарубіжних інвестицій відносяться до поточних операцій, а не до руху капіталу, оскільки вважаються компенсацією за надані іноземними інвестиціями послуги.
Поточні трансферти
Трансферти характеризують некомпенсовану передачу країні матеріальних та фінансових цінностей із-за кордону. Поточні трансферти включають перекази приватних та державних коштів як з-за кордону, так і в державу без отримання натомість товарів, послуг (пенсії, грошові перекази з-за кордону, безоплатна допомога іншим країнам).
Рахунок операцій з капіталом
За цим рахунком, крім капітальних трансфертів, відображається придбання і реалізація нефінансових активів (ліцензій, патентів, торгових марок).
Капітальні трансферти – безоплатна передача країні (надання країною) коштів, що використовуються на інвестиційні цілі або власності на основний капітал. Наприклад, інвестиційні гранти на будівництво доріг, лікарень тощо; списання боргів; передача будівель та споруд колишнім СРСР країнам-членам Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) після виведення військ з їх території; приватні пожертви на інвестиційні цілі (будівництво бібліотеки).
Фінансовий рахунок
У ньому відображаються операції з активами і зобов’язаннями (пасивами) резидентів по відношенню до нерезидентів за відповідний період. Розрізняють чотири функціональні групи активів та зобов’язань: прямі інвестиції, портфельні інвестиції, резерви і інші інвестиції.
Резервні активи країни є ліквідними валютними активами її центрального банку. До офіційних резервів відносять: монетарне золото, готівкова іноземна вільноконвертована валюта, депозити і цінні папери іноземних урядів, спеціальні права запозичення (SDR) і резервна позиція в МВФ.
Основна функція валютних резервів: підтримка макроекономічної стабільності. Офіційні валютні резерви є інструментом регулювання курсу національної валюти країни.
Зростання офіційних резервів в центральному банку – це витрати іноземної валюти, ця операція є імпортоподібною (дебет, знак “-”). Зменшення офіційних резервів – пропозиція іноземної валюти зростає, дана операція є експортоподібною (кредит, знак “+”).
Позитивне сальдо рахунку руху капіталу та фінансових операцій визначається як чистий приплив капіталу. Відповідно, чистий відплив (вивіз капіталу) – дефіцит цього рахунку.
Баланс поточних операцій + баланс операцій з капіталом і фінансовими інструментами = баланс офіційних розрахунків (включаючи статтю «Чисті помилки та упущення»).
Якщо резиденти витрачають на купівлю іноземних товарів, послуг, активів більше, ніж отримують від продажу іноземцям своїх товарів, послуг, активів (дефіцит балансу офіційних розрахунків), то погашення заборгованості (покриття дефіциту ПБ, оскільки він повинен мати загальне нульове сальдо) здійснюється:
  • шляхом продажу частини активів іноземцям, тобто за рахунок вкладення іноземного капіталу в економіку даної країни у формі прямих та портфельних інвестицій;
  • за допомогою закордонних кредитів;
  • за рахунок скорочення центральним банком офіційних резервів іноземної валюти;
  • шляхом коректування валютного курсу.
3. У закритій економіці уся вироблена продукція продається в межах країни і витрати поділяються на споживання (С), інвестиції (І) та державні витрати (G). У відкритій економіці частина продукції експортується, а отже, величина витрат нерезидентів на товари та послуги, вироблені в межах країни, має враховуватися при розрахунку виробленої продукції. З іншого боку, сума внутрішніх витрат на споживання, інвестиції і державні витрати за включає і витрати на товари і послуги, вироблені за кордоном, тобто витрати на імпорт.
Ознакою відкритої економіки є наявність у розподіленому національному продукті чистого експорту (NX) – різниця між сумами експорту (Ех) та імпорту (Im).
закрита економіка відкрита економіка
Yа = C+I+G, Yв = C+I+G+NX,
де Yа – вироблений у закритій економіці (автаркії) національний продукт;
Yв – вироблений у відкритій економіці національний продукт;
Чистий експорт є важливим показником стану економіки. Якщо права частина – це сукупні витрати на продукцію, вироблену в межах країни, то зміни чистого експорту можуть викликати зміни сукупної пропозиції та зайнятості.
Основна тотожність системи національних рахунків показує, як пов’язані між собою сукупна пропозиція, внутрішні витрати, чистий експорт.
NX = Y – (C + I + G), якщо Y > (C + I + G) (внутрішні витрати), країна експортує різницю, якщо навпаки, – імпортує різницю.
Взаємозв’язок поточного рахунку та рахунку руху капіталів і фінансових операцій може бути представлений шляхом послідовного перетворення основної тотожності національних рахунків:
Y = C + I + G + NX
Віднімаючи від обох частин рівняння (C + G), отримаємо:
Y – (C +G) = I + NX
Зліва – національні заощадження (Sn). Переписавши дане рівняння отримаємо:
I – Sn = -NX
Така форма запису основної тотожності національних рахунків показує взаємозв’язок між міжнародними потоками коштів, призначених для нагромадження капіталу (I – Sn) і міжнародними потоками товарів та послуг (NX). (I – Sn) >0 означає надлишок внутрішніх інвестицій над внутрішніми заощадженнями; характеризує рахунок руху капіталу; показує обсяг інвестицій, що фінансуються за рахунок іноземних позик. Рахунок поточних операцій фіксує кошти, що надходять з-за кордону в обмін на вітчизняний чистий експорт товарів та послуг. Тому NX відображає рахунок поточних операцій.
З основної тотожності національних рахунків випливає, що рахунок руху капіталу і поточний рахунок платіжного балансу врівноважують один одного:
NX = – (I – Sn) = Sn – I
Якщо I > Sn, то надлишок інвестицій має фінансуватися з-за кордону, за рахунок іноземних позик. Ці позики дозволяють країні імпортувати товарів та послуг більше, ніж експортувати (Im>Еx), тобто чистий експорт є від’ємною величиною (NX<0). Країна на світовій арені виступає як боржник. Отже, дефіцит балансу поточних операцій фінансується в основному чистим припливом капіталу на рахунок руху капіталу. Навпаки, якщо Sn>I, то надлишкові заощадження використовуються для кредитування зарубіжних партнерів. Їм необхідні ці кредити, оскільки експорт товарів та послуг з даної країни перевищує її імпорт (Еx>Im), тобто чистий експорт має знак “+”. На світовій арені країна виступає в якості кредитора. Отже, активне сальдо поточного рахунку супроводжується чистим відпливом капіталу, оскільки надлишкові кошти поточного рахунку будуть використані для купівлі нерухомості за кордоном або надання кредитів іншим країнам.
4. Визначивши основні показники, які відображають процеси, що відбуваються у відкритій економіці, і показавши взаємозв’язок між ними, можна побудувати модель міжнародних потоків товарів та капіталів.
Модель малої відкритої економіки
Малою називають економіку, на яку припадає незначна частка світового ринку, і яка не може вплинути на рівень світової ставки проценту. Отже, ставка проценту в малій відкритій економіці не врівноважується заощадженнями та інвестиціями як в закритій економіці, а дорівнює світовій ставці проценту r* – реальній процентній ставці, що панує на світових фінансових ринках.
Припущення моделі:
обсяг випуску в економіці знаходиться на рівні, заданому виробничою функцією: Y = f (K, L) ;
обсяг споживання прямо пропорційно залежить від доходу у розпорядженні: С = С (Y-T) ;
обсяг інвестицій обернено пропорційно залежить від світової реальної ставки проценту: I = I (r*).
NX = Sn – I (r*)
Якщо, у відкритій економіці ставка проценту, що визначається на світовому фінансовому ринку, виявиться вищою рівня ставки проценту в закритій економіці (r*>r), то Sn > I (внутрішні заощадження перевищать інвестиції)  від’ємне сальдо рахунку руху капіталу, а оскільки він врівноважує рахунок поточних операцій, то сальдо рахунку поточних операцій буду додатнім (- (Sn – I) = NX).
Фактори, що визначають обсяги заощаджень та інвестицій (бюджетно-податкова політика, зміна світової процентної ставки) впливають на сальдо поточного рахунку, рахунку руху капіталу і балансу офіційних розрахунків.
Економічна політика в моделі відкритої малої економіки
Припущення: сальдо рахунку поточних операцій = 0 (NX =0). У цьому випадку і сальдо руху капіталу (I – Sn) має нульове сальдо. За допомогою цієї моделі можна передбачити наслідки макроекономічної політики, що проводиться як в даній країні, так і в інших країнах.
Бюджетно-податкова політика визначає величину національних заощаджень. Стимулююча бюджетно-податкова політика, що проводиться за допомогою збільшення G, в країні означає зниження обсягу національних заощаджень. Якщо G , обсяг національних заощаджень  з Sn1 до Sn2, оскільки Sn = Y – (C + G). У малій відкритій економіці виникає надлишок інвестицій порівняно із заощадженнями.  додатне сальдо рахунку руху капіталу, що врівноважується дефіцитом рахунку поточних операцій (I – Sn = -NX).
Стимулююча бюджетно-податкова політика, що проводиться за допомогою скорочення податків (Т) у малій відкритій економіці має той же результат. Зменшення податків   дохід у розпорядженні (Y -T), стимулює споживання (С) і скорочує обсяги національних заощаджень. 
Якщо мета бюджетно-податкової політики – стимулювання інвестицій (наприклад, шляхом надання податкових знижок інвесторам), її результат – збільшення обсягів інвестицій за умов будь-якої світової ставки проценту. Крива запланованих інвестицій зсунеться вверх  додатне сальдо рахунку руху капіталу і дефіцит поточного рахунку платіжного балансу (I – Sn = -NX). 
Вплив на стан платіжного балансу малої відкритої економіки бюджетно-податкової політики інших країн. Якщо економіки цих країн також є малими, то їхня стимулююча бюджетно-податкова політика здійснює дуже незначний вплив на економіку даної країни.
Якщо ж стимулюючу бюджетно-податкову політику проводить уряд країни, яка є великою відкритою економікою, її результатом буде скорочення рівня світових заощаджень, а, отже, підвищення світової ставки проценту.
Якщо світова процентна ставка  з r*1 до r*2, обсяг інвестицій у малій відкритій економіці   дефіцит рахунку руху капіталу і додатне сальдо рахунку поточних операцій (Sn – I = NX). Якщо процентна ставка  – зворотній результат.
Висновок: міжнародні потоки товарів та послуг, з одного боку, та капіталів, з іншого, тісно взаємопов’язані. Політика, що стимулює інвестиції,  до додатного сальдо рахунку руху капіталу і дефіциту поточного рахунку. Політика, що стимулює заощадження, має наслідком дефіцит рахунку руху капіталу і додатне сальдо рахунку поточних операцій ПБ.
 
Тема: Міжнародний валютний ринок
 
1. Валюта та вихідні її поняття
2. Поняття міжнародних валютних відносин та сутність міжнародного валютного ринку
3. Моделі валютного ринку
4. Вплив девальвації на стан валютного ринку
5. Вплив девальвації на чистий експорт
 
1. Основою національної валютної системи є національна валюта – законний платіжний засіб на території країн, що її випустили.
Гроші, що використовуються в МЕВ, стають валютою.
Валюта поділяється на такі категорії:
національна;
іноземна – платіжний засіб інших держав, що використовується на території даної країни. Є об’єктом купівлі-продажу на валютному ринку, використовується в міжнародних розрахунках, зберігається на рахунках в банках, але не є законним платіжним засобом на території даної держави.
резервна – валюта (и), в якій (их) країни тримають свої ліквідні міжнародні резервні активи, що використовуються для проведення валютних інтервенцій з метою регулювання обмінного курсу валюти країни, покриття від’ємного сальдо платіжного балансу. Основними резервними валютами на сьогодні є долар США, євро, японська ієна, фунт стерлінгів;
Передумови набуття статусу резервної валюти: панівні позиції країни у світовому виробництві, експорті товарів і капіталів, у золотовалютних резервах; розвинута мережа кредитно-банківських установ; ємний ринок позичкових капіталів, лібералізація валютних операцій, вільна конвертованість валюти.
Переваги резервної валюти для країни-емітента: можливість покривати дефіцит платіжного балансу національною валютою; сприяння укріпленню позицій національних експортерів на світовому ринку.
Зобов’язання для країни, валюта якої є резервною: підтримка відносної стабільності цієї валюти, неможливість проведення девальвації, введення валютних і торгових обмежень.
тверда – валюта, що характеризується стабільним обмінним курсом, зміни якого відповідають основним макроекономічним закономірностям.
Конвертованість валюти – здатність резидентів та нерезидентів вільно обмінювати національну валюту на іноземну.
Розрізняють:
  • вільну конвертованість означає, що валюта без обмежень обмінюються на будь-які іноземні валюти.
  • часткова конвертованість означає існування в країні валютних обмежень;
  • неконвертованість означає існування в країні заборони обміну валют для резидентів і нерезидентів;
  • внутрішня конвертованість – право резидентів купувати, тримати та проводити операції з іноземною валютою в межах країни. Стосується угод між резидентами в межах своєї країни і означає, наприклад, право українця обміняти гривні на долари, покласти їх на валютний рахунок в банку;
  • зовнішня конвертованість – право резидентів здійснювати операції з іноземною валютою з нерезидентами.
Валютне котирування – встановлення валютного курсу на основі обраних ринкових механізмів.
Виділяють:
  • пряме котирування (за 1-цю приймається іноземна валюта – 5, 32 грн. за 1 дол.)
  • зворотне (за одиницю приймається національна грошова одиниця (наприклад, фунт стерлінгів)). Значення зворотного котирування: можливість порівняння курсу національної валюти на різних валютних ринках.
  • кросс-котирування – визначення курсів двох валют один до одного через курс кожної з них по відношенню до третьої валюти, зазвичай долара США. Основні котирування встановлюються на міжбанківському валютному ринку.
Коли використовується термін “валютний курс”, як правило, мається на увазі номінальний обмінний курс. Номінальний валютний (обмінний) курс – це відносна ціна валют двох країн, або ціна одиниці валюти однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої.
Знецінення (девальвація) національної валюти – зростання ціни одиниці іноземної валюти в національних грошових одиницях в умовах плаваючих (фіксованих) валютних курсів. Навпаки, подорожчання (ревальвація) – зменшення ціни.
2. Міжнародні валютні відносини – сукупність економічних відносин, що складаються при функціонуванні валюти у світовому господарстві і обслуговують взаємний обмін результатами діяльності національних економік.
Міжнародні валютні відносини опосередкують міжнародні економічні відносини (МЕВ), які відносяться до сфери виробництва. Існує прямий та зворотний зв’язок між валютними відносинами та виробництвом. З одного боку, міжнародні валютні відносини обслуговують міжнародний обмін товарами, послугами, капіталами. Але, хоча валютні відносини є похідними по відношенню до виробництва, вони мають відносну самостійність і зворотно впливають на нього. В сучасному світі більшість валютних операцій пов’язана не з обслуговуванням міжнародної торгівлі та міжнародного руху факторів виробництва, основною метою їх проведення є отримання спекулятивного прибутку. Неочікувані припливи або відпливи такого спекулятивного капіталу можуть завдавати суттєвої шкоди національним економікам.
З розвитком міжнародного обміну товарами, послугами, капіталом, робочою силою розвивається і міжнародний валютний ринок. Імпортери потребують іноземну валюту, щоб оплатити свої покупки. Експортери, отримавши валютну виручку в іноземній валюті, продають її в обмін на національну. Інвестори, вкладаючи капітал в економіку певної країни, потребують її валюту.
Валютний ринок – сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу валют різних країн;
- місце, де укладаються валютні угоди, тобто відбувається обмін однієї валюти на іншу за певним номінальним валютним курсом.
Особливості світового валютного ринку: 1) національні валютні ринки є інтегрованою складовою частиною світового; 2) цілодобове функціонування (це можливо за допомогою сучасних засобів телекомунікації) ; 3) значний обсяг операцій; 4) суб’єкти з високим рейтингом; 5) операції здійснюються лише з провідними світовими валютами.
Учасники валютного ринку: центральні та комерційні банки, валютні біржі, брокерські фірми, міжнародні корпорації. Основні: комерційні банки (обслуговують і фірми (експортерів, імпортерів), і приватних осіб (туристи, іноземні перекази, приватні інвестиції)).
Функції валютного ринку: 1) забезпечення валютно-кредитного та розрахункового обслуговування експортно-імпортних операцій, а також валютних операцій, пов’язаних з інвестуванням капіталу за межі національної економіки;
2) надання можливостей хеджування (страхування валютних ризиків), тобто це компенсаційні дії, до яких вдається покупець або продавець на валютному ринку, щоб вберегти свій дохід в майбутньому від зміни валютного курсу. Наприклад, український імпортер, якому необхідні долари, щоб оплатити імпортні поставки через 3 міс., з метою застрахувати себе від валютного ризику в майбутньому, може перевести гривні в долари за сьогоднішнім курсом і покласти долари на депозит на 3 міс., щоб заробити процент. Тим самим імпортер ніби страхує себе від ризику підвищення курсу долара через 3 міс., що призвело б до того, що йому доведеться платити більше за ту ж кількість валюти.
3) здійснення валютних спекуляцій.
Види валютних операцій:
  • угоди спот або негайної поставки (протягом 2 днів) ;
  • строкові операції:
  • форвардні;
  • ф’ючерсні;
  • опціонні;
3) валютні свопи.
Строковий валютний курс = курс спот на момент укладення угоди “+” премія або “-” дисконт за умов прямого котирування. Дисконт (премія) – знижка (надбавка) в залежності від процентних ставок на національну валюту та валюту, до якої вона котирується. Висока процентна ставка  валюта продається на форвардному ринку з дисконтом по відношенню до валюти з більш низькою процентною ставкою. Різниця між форвардним валютним курсом та курсом спот вираховується:  
де es – курс спот (кількість національної валюти на одиницю іноземної), iA, iB – процентні ставки по депозитам в іноземній та національній валюті, t – строк форварду в днях.
3. Попит і пропозиція валюти
Курс валюти визначається взаємодією попиту та пропозиції на валютному ринку.
Припущення моделі: а) валюта використовується лише в угодах по експорту та імпорту товарів і послуг (не враховуємо відносини з приводу міжнародного руху капіталу) ; б) після закінчення експортно-імпортної операції резиденти хочуть мати на руках національну валюту.
Отже, імпорт товарів, послуг створює попит на іноземну валюту і одночасно пропозицію національної валюти, експорт – пропозицію іноземної та попит на вітчизняну валюту за кордоном.
Припустимо, що на ринок іноземної валюти виходять українські імпортери та експортери, які торгують зі США. Попит на долари (ММ) має негативний нахил: чим вище курс долара (чим більше грн. дають за 1 долар), тим менше попит на долари з боку імпортерів, оскільки американські товари стають дорожчими для українців.
Крива пропозиції доларів (ЕЕ) має позитивний нахил: чим вище курс долара, тим більше попит на українські товари, оскільки вони стають дешевшими для іноземців.
Існують 2 основні системи валютних курсів: система вільно плаваючих, або гнучких валютних курсів та система фіксованих валютних курсів.
Центральний банк не втручається в діяльність валютного ринку; рівноважний валютний курс встановлюється в точці А (перетину попиту і пропозиції). Зростання попиту ззовні на товари даної країни  до  попиту на валюту цієї країни і, відповідно, до зростання пропозиції іноземної валюти за даного рівня валютного курсу (крива ЕЕ – вправо). В результаті валюта даної країни подорожчає. Якщо ж попит переключиться з вітчизняних товарів на іноземні, зросте попит на іноземну валюту за даного рівня валютного курсу (крива ММ – вправо), що призведе до знецінення національної валюти.
Центральний банк фіксує валютний курс і зобов’язується підтримувати незмінним його рівень. Дії ЦБ при відхиленні валютного курсу від встановленого рівня – проведення інтервенції, щоб підтримати проголошений рівень валютного курсу.
Яко НБУ зафіксує курс гривні на рівні 5, 5 гривні за 1 дол. (рівноважне значення 5, 2), то пропозиція доларів або попит на гривні буде вищою, ніж попит на долари або пропозиція гривень (S$ > D$ або DUAH > SUAH). Такий стан на валютному ринку свідчить про позитивне сальдо балансу поточних операцій. Дії НБУ: інтервенції (скуповування дол. і продаж гривень), щоб задовольнити попит на гривні. Це можливо, якщо НБУ володіє достатніми резервами в гривнях.
Якщо НБУ зафіксує курс дол. нижче рівноважного значення (5, 0 гривні за 1 дол.), D$ > S$ або SUAH > DUAH. У цьому випадку наявний дефіцит балансу поточних операцій. Дії центрального банку: інтервенція (продаж доларів, скуповування гривні), щоб задовольнити попит на долари. Необхідні достатні резерви іноземної валюти.
Якщо резервів центрального банку не достатньо для підтримки фіксованого валютного курсу протягом тривалого періоду  офіційно проголошується про ревальвацію або девальвацію національної валюти.
Проблема: якщо про недостатність валютних резервів стане відомо спекулянтам, вони почнуть збуватися від національної валюти, скуповуючи іноземну, в очікуванні отримати прибуток при її продажу після девальвації. В результаті таких спекулятивних дій центральний банк може дуже швидко втратити резерви іноземної валюти. (проблема: можливість спекуляцій; результат – втрата валютних резервів; завдання ЦБ). Тому завдання центрального банку – або девальвувати валюту раніше, ніж почнуться спекулятивні атаки, або перейти до системи гнучкого валютного курсу.
4. Вихідний стан: за умов фіксованого валютного курсу виникає нерівновага платіжного балансу. Від’ємне сальдо балансу офіційних розрахунків означає перевищення попиту на іноземну валюту над її пропозицією. Один із способів досягнення нульового сальдо платіжного балансу – девальвація національної валюти.
Припущення моделі: 1) попит і пропозиція валюти визначається величиною чистого експорту (міжкраїнові переливи капіталу врівноважують один одного і не впливають на сальдо платіжного балансу). Торгівля здійснюється 2-ма товарами (один експортується, інший імпортується). 2) Резиденти, приймаючи рішення, орієнтуються на ціни, виражені в національній валюті. Так, попит на імпорт з боку вітчизняних споживачів залежить від ціни імпортного товару, вираженій в національній валюті. Пропозиція вітчизняного товару, що експортується, залежить від ціни цього товару, вираженій в національній валюті. Зміни доходу та їх вплив на попит тут не враховуються. 3) Це короткострокова кейнсіанська модель, яка припускає «жорсткість» зарплат та цін, крива сукупної пропозиції – горизонтальна пряма.
Р – ціна вітчизняного товару, що експортується; P* – ціна імпортного товару, виражена в іноземній валюті; MD – крива попиту на імпорт; чим вище ціна імпортного товару, тим менше попит на імпорт; ЕР* – ціна імпортного товару, виражена в національній валюті (Е – курс іноземної валюти) ;
М = MD (ЕР*)
На мал. ціни виражені в іноземній валюті, крива попиту побудована для даного рівня валютного курсу Е.
Девальвація (зростання Е) зсуває MD вліво до M’D. Обсяг імпорту  з М до М’, оскільки вартість імпорту в національній валюті  з ЕР* до Е’Р*.  попит на іноземну валюту  з Р*М (площа АВСD) до девальвації до P*M’ (площа AEFD) після девальвації.
XD – крива попиту на експорт; чим вище ціна товару, що експортується, виражена в іноземній валюті, тим нижче зовнішній попит на нього.
X = XD (P/E)
Р/Е – ціна експортного товару, виражена в іноземній валюті (ціна товару, що експортується, в національній валюті поділена на валютний курс).
Девальвація (зростання Е)  ціна експортного товару в іноземній валюті  з Р/Е до Р/Е’  зростання попиту на експортні товари з боку іноземців  обсяг експорту  з Х до Х’. До девальвації пропозиція іноземної валюти (валютні надходження від експорту) – (Р/Е) Х (площа АВСD), після – (P/E’) X’ (площа AKEF).
Чиста пропозиція іноземної валюти в даній моделі: (Р/Е) Х – Р*М, що відповідає величині чистого експорту, вираженого в іноземній валюті.
Проблема: Однак, зросла чи зменшилася експортна виручка в результаті девальвації, а отже, зменшилася чи зросла чиста пропозиція іноземної валюти, важко сказати з певністю. З одного боку, ціна експортного товару ↓  обсяг експорту ↑. З іншого боку, курс іноземної валюти в результаті девальвації національної ↑  кількість іноземної валюти, що надходить за експортні товари ↓. Експортна виручка зросте, якщо площа AKEF > АВСD. Тоді чистий експорт , чиста пропозиція іноземної валюти , валютний ринок врівноважується. Якщо площа АВСD > AKEF, експортна виручка зменшується. Тоді девальвація веде до скорочення експортних надходжень, погіршення торгового балансу, зменшення чистої пропозиції іноземної валюти та зростання нестабільності на валютному ринку.
Умова Маршала-Лернера
Вплив девальвації на величину валютних надходжень від експорту залежить від еластичності попиту на експорт (XD).
Якщо еластичність мала і складає менше 1, крива XD відносно крута, площа АВСD > AKEF, отже, експортна виручка внаслідок девальвації зменшується. Її скорочення навіть може перевищувати виграш, отриманий від скорочення імпорту. У цьому випадку девальвація ще більше погіршить торговий баланс і стане причиною нестабільності на валютному ринку.
Якщо еластичність попиту на експорт значна (крива XD відносно полога, площа AKEF > АВСD), експортна виручка в результаті девальвації , чистий експорт , пропозиція іноземної валюти . Валютний ринок прийде до рівноваги.
Однак, якщо еластичність попиту на імпорт також є незначною, чистий експорт може , чиста пропозиція іноземної валюти .
Умова Маршалла-Лернера передбачає припущення: вихідний стан економіки відповідає нульовому сальдо балансу товарів та послуг і, отже, рівноважному стану валютного ринку.
В даній ситуації, умовою поліпшення чистого експорту в результаті девальвації є умова Маршалла-Лернера:
εХ + εМ > 1
де εХ та εМ, відповідно коефіцієнти еластичності попиту на експорт та на імпорт.
Якщо, наприклад, εХ (еластичність попиту на експорт) = 1 (тобто попит зростає тими ж темпами, що і падає ціна), то девальвація не впливає на обсяги експортної виручки в іноземній валюті. Якщо попит на імпорт має якусь еластичність, девальвація скорочує обсяг імпорту, отже, чистий експорт зростає. Якщо εМ = 1, а експорт також має якусь еластичність, або якщо кожна з еластичностей перевищує ½, то чистий експорт зросте.
Важливо: якщо вихідний стан економіки відповідає від’ємному чистому експорту, то умова Маршалла-Лернера має бути більш жорсткою: сума еластичностей має бути більше, ніж у випадку з нульовим чистим експортом, що необхідно для подолання первісного дефіциту балансу товарів та послуг і стабілізації стану на валютному ринку.
5. Вплив девальвації (ревальвації у випадку позитивного сальдо торгового балансу) на чистий експорт: еластичності зростають з подовженням часового періоду, тобто у довгостроковому періоді досягається зростання чистого експорту внаслідок девальвації.
Сальдо торгового балансу, як правило, погіршується протягом деяких місяців після девальвації, і лише потім виявляється зворотна тенденція.
Реакція чистого експорту на девальвацію може бути представлена J-кривою, яка носить таку назву внаслідок своєї форми.
J-крива показує тимчасове погіршення торгового балансу внаслідок зменшення курсу національної валюти, що веде до подальшого його поліпшення.
Короткостроковий період (при нульовому чистому експорті) обсяги експорту та імпорту слабко реагують на більш низький валютний курс, умова Маршалла-Лернера не виконується, торговий баланс погіршується, валютний ринок тимчасово відхиляється від стану рівноваги.
Довгостроковий період. Девальвація позитивно впливає на NX. Спекулянти не очікують падіння курсу  не проводять спекулятивних атак. Ситуація на валютному ринку стабілізується.
Причини уповільненої реакції експорту та імпорту на зміну валютного курсу: має пройти час, щоб укласти нові контракти і здійснити поставку за новими цінами, щоб змінити параметри виробництва.
Висновок: девальвація може використовуватися як інструмент економічної політики лише на основі ретельних попередніх досліджень.
 
Тема: Валютні курси
 
1. Взаємозв’язок номінального та реального валютних курсів
2. Поняття паритету купівельної спроможності (ПКС). Теорії абсолютного та відносного ПКС
3. Економічна політика та реальний валютний курс
 
1. Найчастіше, коли використовують поняття “валютний курс”, йдеться про номінальний валютний курс – співвідношення вартості однієї валюти до іншої.
Реальний валютний курс – номінальний валютний курс, перерахований з врахуванням зміни рівня цін у своїй країні та тій, до валюти якої котирується національна валюта.
 
де е – номінальний обмінний курс іноземної валюти (1$ = 5, 33 грн.), Р* – рівень цін за кордоном (в іноземній валюті), Р – рівень внутрішніх цін (в національній валюті).
Приклад. Візьмемо ціни 2-х споживчих кошиків (наборів товарів та послуг, що купуються типовим американцем та українцем). Вартість кошику американця – 100 дол., українця – 500 грн. При номінальному валютному курсі: 1$ = 5 грн., споживчий кошик в США коштує 500 грн. (5 грн. /$ х 100$). Отже, реальний валютний курс:
R = 1 кошик американця =  = 1 кошик українця
Зростання цього показника – це реальне знецінення гривні по відношенню до долара. Можливі причини такої зміни реального валютного курсу:
  • номінальне знецінення гривні (подорожчання долара) ;
  • зростання ціни споживчого кошику в США;
  • зменшення ціни споживчого кошику в Україні.
Знецінення гривні  курс долара  з 5 до 6 грн. за 1 долар; ціна американського кошику, виражена в грн. . При курсі 1 дол. = 6 грн. реальний валютний курс складе:
R = 1 кошик американця =  = 1, 2 кошика українця
Реальне знецінення в даному випадку – це падіння купівельної спроможності гривні в США порівняно з її купівельною спроможністю в Україні.
Зменшення даного показника (внаслідок подорожчання гривні, зменшення ціни споживчого кошику в США або зростання ціни споживчого кошику в Україні) – реальне подорожчання гривні відносно долара.
Реальний валютний курс оцінює конкурентоздатність країни на світовому ринку товарів та послуг. R ↑ (реальне знецінення національної валюти)  вітчизняні товари і послуги, вартість яких перерахована в іноземну валюту, дешевшають для іноземців  попит на вітчизняні товари ↑  їх конкурентоспроможність ↑. І навпаки, якщо R ↓ (реальне подорожчання національної валюти)  товари і послуги даної країни відносно дорожчають  країна втрачає конкурентоздатність.
2. Купівельна спроможність долара, що обмінюється на національну валюту будь-якої країни за певним валютним курсом, є тим вищою, чим меншим є рівень доходів населення в цій країні.
Паритет купівельної спроможності ґрунтується на законі єдиної ціни – в умовах досконалої конкуренції в перерахунку на одну валюту один і той же товар в різних країнах повинен мати однакову ціну. Закон виражається формулою:
Pdi = Ed/f x Pfi, 1
де Pdi – ціна і-го товару в межах країни (в національній валюті), Pfi – ціна цього ж товару за кордоном (в іноземній валюті), Ed/f – курс іноземної валюти (кількість національної валюти за одиницю іноземної) в даній країні.
З рівняння 1 курс іноземної валюти:  
Закон єдиної ціни може бути використаним і для міжнародних ринків, де обертається багато товарів.
Закон паритету купівельної спроможності – у довгостроковому періоді ціни на товари, призначені для міжнародного обміну, перераховані в одну валюту, очищені від податків і митних тарифів, мають бути однаковими.
Паритет купівельної спроможності (ПКС) – рівність купівельної спроможності різних валют при незмінному рівні цін в кожній з країн.
Купівельна спроможність національної валюти країни залежить від рівня її внутрішніх цін. Якщо рівень внутрішніх цін , купівельна спроможність національної валюти буде ; це має привести до пропорційного зменшення курсу національної валюти (зростання курсу іноземної). Якщо рівень внутрішніх цін ↓, купівельна спроможність національної валюти   пропорційно подорожчає національна валюта.
Теорія абсолютного ПКС – обмінний курс між валютами двох країн дорівнює співвідношенню рівнів цін в цих країнах.
де е – курс іноземної валюти, Р – рівень внутрішніх цін, Р* – рівень цін за кордоном.
Таке визначення валютного курсу є більш досконалим порівняно із законом єдиної ціни, бо останній для визначення валютного курсу використовує ціну лише одного товару в різних країнах, а теорія абсолютного ПКС – співвідношення рівня цін на всі товари в цих країнах. Але і тут є певна проблема: як виміряти загальний рівень цін у вітчизні і за кордоном? Найбільш розповсюджений (але не бездоганний) спосіб – складання однакових кошиків гомогенних (однорідних) товарів, що споживаються населенням обох країн.
Здобуток теорії абсолютного ПКС: досягненню стабільності курсу національної валюти сприяє зменшення темпів внутрішньої інфляції, що в свою чергу зміцнює купівельну спроможність національної валюти.
Але в чистому вигляді ця теорія є непридатною через її недоліки:
  • важко скласти кошики з абсолютно однакових товарів, що продаються в різних країнах;
  • з плином часу склад кошиків також може змінюватися;
  • існує велика кількість товарів, що не торгуються на світовому ринку, але ціна яких впливає на рівень внутрішніх цін;
  • транспортні витрати та торговельні обмеження роблять конкуренцію на світовому ринку недосконалою і також заважають вирівнюванню цін;
‒державні валютні обмеження можуть сильно викривляти валютний курс.
Більше практичне значення теорія ПКС має у своєму відносному виразі.
Теорія відносного ПКС – зміна обмінного курсу між валютами двох країн є пропорційною відносній зміні рівня цін у цих країнах. Іншими словами, номінальний валютний курс завжди змінюється настільки, щоб компенсувати різницю в динаміці рівня цін в різних країнах. Якщо темпи інфляції в даній країні перевищують темпи інфляції за кордоном, то, за інших рівних умов, національна валюта матиме тенденцію до знецінення.
Приклад. Рівень інфляції в ЄС – 2% на рік, у США – 5%. Згідно теорії ПКС відбудеться 3% знецінення долара стосовно євро. 3% знецінення долара нівелює 3% перевищення інфляції в США порівняно з інфляцією в ЄС. У той же час купівельна спроможність валют цих країн не зміниться.
Якщо (Pd) 0 – рівень внутрішніх цін у базовому році, (Pf) 0 – рівень цін за кордоном у базовому році, (Ed/f) 0 – валютний курс у базовому році, (Ed/f) 1 – валютний курс у поточному році, (Pd) 1 – рівень внутрішніх цін у поточному році, (Pf) 1 – рівень цін за кордоном у поточному році, то валютний курс на основі відносного ПКС виражається:
(Ed/f) 1 = (Ed/f) 0 х  
Курс базового року – курс у той період часу, протягом якого він був відносно стабільним; індекси – це індекс споживчих цін, індекс оптових цін або дефлятор ВВП.
3. Наше завдання: зв’язати платіжний баланс з реальним обмінним курсом та проаналізувати вплив макроекономічної політики на валютний курс у малій відкритій економіці.
Зобразимо на одному малюнку криві, що описують рахунок поточних операцій та рахунок руху капіталу. Крива NX має позитивний нахил (пряма залежність від валютного курсу: R ↑   ціна вітчизняних товарів, виражена в іноземній валюті, ↓  вітчизняний експорт   NX ↑). Рахунок руху капіталу представлений лінією (Sn – I) – це вертикальна пряма. 
 
NXФормула Sn – I = NX означає, що національні заощадження перевищують внутрішні інвестиції  надлишок заощаджень у вигляді кредитів вивозиться за кордон (чистий відплив капіталу з країни), що відповідає позитивному сальдо поточного рахунку.
Перевищення Sn над I означає пропозицію національної валюти в якості кредитів за кордон і одночасно попит на іноземну. Надлишок поточного рахунку означає пропозицію іноземної валюти (експортна виручка) і попит на національну. 
В т. А встановлюється рівноважне значення реального валютного курсу (R) і одночасно рівновага попиту і пропозиції іноземної валюти.
Бюджетно-податкова політика і реальний валютний курс
1) Стимулююча бюджетно-податкова політика малої країни, що проводиться за рахунок  G або  T  Sn ↓  (Sn – I) , крива (Sn – I) зсувається вліво  пропозиція національної валюти в якості кредитів за кордон . Якщо пропозиція валюти зменшується при сталому попиті, то ціна цієї валюти має зрости  реальне подорожчання національної валюти (R ↓)  NX ↓.
2) Бюджетно-податкова політика малої країни, що стимулює інвестиції (надання податкових пільг інвесторам) веде до аналогічних наслідків. 
I ↑  (Sn – I) , крива (Sn-I) зсувається вліво  пропозиція національної валюти в якості кредитів за кордон   реальне подорожчання національної валюти (R ↓)  NX ↓. 
3) Бюджетно-податкова політика великої економіки зменшує світові заощадження  світова процентна ставка ↑  обсяг інвестицій в малій економіці ↓ (інвестиції в малій економіці залежать від рівня світової процентної ставки)  I ↓  (Sn – I) ↑, крива (Sn-I) зсувається вправо  пропозиція національної валюти в якості кредитів за кордон ↑. Якщо пропозиція валюти зростає при сталому попиті, то ціна цієї валюти має зменшитися  реальне знецінення національної валюти (R ↑)  здешевлення товарів та послуг даної країни на міжнародних ринках  NX ↑. 
Протекціоністська зовнішньоторговельна політика і валютний курс
NX1=NX0 NXПідвищення митних ставок та зменшення імпортних квот скорочує обсяги імпорту  NX  за будь-якого значення реального валютного курсу; крива NX зсувається вправо. Однак сальдо балансу поточних операцій в цілому не змінюється, оскільки зростання NX спричинене протекціоністською політикою нівелюється його зменшенням внаслідок реального подорожчання національної валюти (R ↓  ціни на вітчизняні товари і послуги, виражені в іноземній валюті,   NX ). 
У новій т. рівноваги – менший обсяг експорту та імпорту, тобто загальний обсяг торгівлі скорочуються внаслідок введення зовнішньоторговельних обмежень. Для зміни сальдо балансу поточних операцій в цій ситуації необхідна зміна співвідношення між заощадженнями та інвестиціями.
 
Тема: Міжнародна економічна інтеграція
 
1. Передумови та цілі інтеграції
2. Етапи інтеграції
 
1. Розвиток інтеграційних процесів став закономірним результатом зростання міжнародного руху товарів і факторів їх виробництва, що потребувало створення більш надійних виробничо-збутових зв’язків між країнами та усунення численних перепон на шляху міжнародної торгівлі і пересування факторів виробництва. Це виявилося можливим зробити лише в рамках міждержавних інтеграційних об’єднань.
Міжнародна торгівля після 2-ої світової війни стала все більше доповнюватися різними формами міжнародного руху факторів виробництва. Закономірним результатом розвитку міжнародної торгівлі товарами і послугами та міжнародного руху факторів виробництва стала економічна інтеграція.
Економічна інтеграція – процес економічної взаємодії країн, що веде до зближення господарських механізмів, яке приймає форму міждержавних угод і узгоджено регулюється міждержавними органами.
Інтеграційні процеси ведуть до розвитку економічного регіоналізму (в межах інтеграційного об’єднання створюються більш сприятливі умови для торгівлі, а в ряді випадків і для міжрегіонального переміщення факторів виробництва, ніж в інших країнах). Поки не погіршує умови торгівлі з іншим світом, вважається позитивним фактором розвитку міжнародної економіки.
Передумови інтеграції.
близькість рівнів економічного розвитку і ступеню ринкової зрілості країн, що інтегруються. Як правило, інтеграційні процеси йдуть найбільш активно між державами, які знаходяться на приблизно однаковому рівні економічного розвитку. Спроби об’єднань інтеграційного зразку між промислово розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, хоч і мають місце, але знаходяться на початкових етапах становлення. У цьому випадку внаслідок первісної несумісності господарських механізмів вони починаються з угод про спеціальне партнерство, торгових преференцій, строк дії яких розтягується на багато років до тих пір, поки в менш розвинутій країні не будуть створені ринкові механізми, схожі за ступенем зрілості з механізмами більш розвинутих країн;
географічна близькість країн, що інтегруються, наявність в більшості випадків спільного кордону та економічних зв’язків, що історично склалися. Більшість інтеграційних об’єднань світу починалися з декількох сусідніх країн. До первісної групи країн (ядра) підключалися інші сусідні держави;
спільність економічних та інших проблем, які стоять перед країнами в галузі розвитку, фінансування, регулювання економіки, політичного співробітництва. Економічна інтеграція покликана вирішити набір конкретних проблем, які стоять перед країнами, що інтегруються;
демонстраційний ефект. Позитивні зрушення (прискорення темпів економічного зростання, зменшення темпів інфляції, зростання зайнятості) в країнах, що створили інтеграційне об’єднання, зазвичай психологічно впливає на інші країни, які бажають також приєднатися до цього угруповання, навіть не маючи для цього макроекономічних передумов;
“ефект доміно”. Більшість країн певного регіону стали членами інтеграційного об’єднання  переорієнтація економічних зв’язків країн, що входять до нього, одна на одну  проблеми для країн-нечленів  останні зацікавлюються інтеграцією просто внаслідок побоювання залишитися за її межами. (Більшість латиноамериканських країн уклали угоди про торгівлю з Мексикою після її входження до НАФТА).
Цілі інтеграційних об’єднань.
  • використання переваг економіки масштабу. Інтеграція збільшує розміри ринку, скорочує трансакційні витрати, що, в свою чергу, дозволяє залучити прямі іноземні інвестиції. Такі цілі чітко прослідковуються в інтеграційних об’єднаннях Центральної Америки та Африки;
  • створення сприятливого зовнішньополітичного середовища. Мета більшості інтеграційних об’єднань – посилення співробітництва країн-учасниць в політичній, військовій, соціальній, культурній та інших галузях. Інтеграційні угруповання Південно-Східної Азії та Близького Сходу переслідували саме таку мету;
  • вирішення задач торгової політики. Інтеграція може посилити позиції країн-членів у переговорах із СОТ. Вважається, що узгоджені виступи від блоку країн є більш вагомими і ведуть до більш бажаних наслідків в галузі торгової політики. Крім того, регіональні блоки створюють більш стабільне та передбачуване середовище для взаємної торгівлі, ніж багатосторонні торгові переговори (інтеграційні об’єднання в Північній Америці, Латинській Америці та Південно-Східній Азії) ;
  • сприяння структурній перебудові економіки. Приєднання країн, що будують ринкову економіку або проводять економічні реформи, до інтеграційних об’єднань країн з більш високим рівнем розвитку – це передача ринкового досвіду, гарантія незворотності ринкових реформ. Більш розвинуті країни також зацікавлені у прискоренні в країнах, що приєднуються, ринкових реформ і створенні там повноцінних та містких ринків (країни ЄС) ;
  • підтримка молодих галузей національної промисловості. Інтеграційні процеси часто розглядаються як спосіб підтримки вітчизняних виробників, для яких виникає ширший регіональний ринок (країни Латинської Америки, країни Африки на Північ від Сахари).
2. Етапи інтеграції:
преференційні торгові угоди. Особливості: а) країни надають одна одній більш сприятливий порівняно з іншими країнами режим у торгівлі; б) збереження національних митних тарифів по відношенню до третіх країн; в) відсутність міждержавних органів управління; (Угода про співробітництво і партнерство між ЄС та країнами колишнього СРСР (Бєларусь, Казахстан, Росія, Україна) ; Угоди про асоціацію з ЄС (Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія) ; Ініціатива “Підприємство для всієї Америки” (США та більшість країн Центральної та Латинської Америки)) ;
зона вільної торгівлі. Особливості: а) повне усунення митних тарифів у взаємній торгівлі; б) збереження національних митних тарифів по відношенню до третіх країн; в) розповсюджується на всі товари, крім продуктів сільського господарства; г) розвиток координується на періодичних нарадах міністрів; (Балтійська зона вільної торгівлі (Естонія, Латвія, Литва) ; Центральноєвропейська ЗВТ (Польща, Словаччина, Угорщина, Чехія) ; Північноамериканська ЗВТ – НАФТА (США, Канада, Мексика) ; Австралійсько-Новозеландська ЗВТ; Угода про свободу торгівлі країн АСЕАН (Бруней, Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни) ; Бангкокська угода (Бангладеш, Індія, Лаос, Республіка Корея, Шри-Ланка)) ;
митний союз. Особливості: а) усунення національних митних тарифів і введення єдиного митного тарифу і єдиної системи нетарифного регулювання торгівлі по відношенню до третіх країн; б) повна свобода переміщення товарів і послуг в межах митного союзу; в) створення міждержавних органів, що координують проведення узгодженої зовнішньоторгової політики; г) міждержавна рада на рівні міністрів та постійно діючий секретаріат; (Асоціація ЄС з Туреччиною; Арабський спільний ринок (Єгипет, Ірак, Йорданія, Йємен, Лівія, Мавританія, Сирія) ; ЗВТ між Колумбією, Еквадором та Венесуелою; Центральноамериканський спільний ринок (Гватемала, Гондурас, Коста-Ріка, Нікарагуа, Сальвадор)) ;
спільний ринок. Особливості: а) свобода руху не лише товарів і послуг, але й факторів виробництва (капіталу і робочої сили) ; б) міждержавна координація економічної політики, що відбуваються на періодичних нарадах (1-2 р. на рік) голів держав та урядів, а також на частих зустрічах міністрів фінансів, голів центральних банків; (Андський спільний ринок (Болівія, Венесуела, Еквадор, Колумбія, Перу) ; Латиноамериканська інтеграційна асоціація − ЛАІА (Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Еквадор, Колумбія, Мексика, Перу, Уругвай, Чилі) ; Спільний ринок південного конусу − МЕРКОСУР (Аргентина, Бразилія, Парагвай, Уругвай)) ;
економічний союз. Особливості: а) спільний митний тариф і свобода руху товарів і факторів виробництва; б) координація макроекономічної політики; в) уніфікація законодавства в галузі валютної, бюджетної та грошової політики; г) спільні органи, наділені не лише функціями координації та спостереження за економічним розвитком, але й прийняття оперативних рішень від угруповання в цілому; д) відмова урядів від частини своїх повноважень та частини державного суверенітету на користь наддержавних органів; (ЄС; Союз арабського Магріба (Алжир, Лівія, Мавританія, Марокко, Туніс) ; Лагоський план дій (всі країни Африки на південь від Сахари) ; Західноафриканський економічний і валютний союз (Бенін, Буркіна-Фасо, Кот-д’Івуар, Малі, Нігер, Сенегал, Того)) ;
політичний союз передбачає передача національними урядами більшої частини своїх функцій у відносинах з іншими країнами наддержавним органам. Означає створення міжнародної конфедерації і втрату державами суверенності.
Часто важко визначити, на якому рівні розвитку дійсно знаходиться те чи інше інтеграційне об’єднання, внаслідок значних різниць між проголошеними цілями і реальними досягненнями. Часто інтеграційне угруповання, що вважає себе митним союзом, може існувати лише на папері, оскільки спільний тариф ще не розроблений і не запроваджений.
Інтеграційні угруповання в міжнародній економіці, особливо серед країн, що розвиваються, спорадично виникають і зникають. За даними ГАТТ/СОТ, в середині 90-х рр. у світі нараховувалося понад 30 інтеграційних об’єднань різного типу порівняно з 5-6 у 80-ті рр., і 18-20 в 70-х рр., коли прогрес інтеграції в Західній Європі дав поштовх зростанню кількості інтеграційних об’єднань в світі.
Як показує історичний досвід, найпростіше на практиці реалізуються початкові етапи економічної інтеграції до рівня митного союзу.
Оцінка економічної інтеграції.
Критерій оцінки: чи є інтеграція кроком на шляху до більшої свободи торгівлі чи, навпаки, виявляється обмеженням на шляху торгових потоків.
Критерії оцінки відповідності інтеграційного угруповання інтересам міжнародної економіки, розроблені незалежними експертами Світового банку:
  • регіональні торгові угоди повинні покривати всі галузі економіки;
  • перехідний період не повинен перевищувати 10 р. і включати чіткий графік лібералізації торгівлі в окремих галузях;
  • лібералізація торгівлі на умовах режиму найбільшого сприяння має передувати або супроводжувати створення будь-якого нового інтеграційного об’єднання;
  • спільний митний тариф, що вводиться в рамках митного союзу, не повинен перевищувати найнижчий тариф, який існував в країні з найнижчим тарифом у відповідній галузі;
  • правила прийняття нових членів до інтеграційних угод мають бути ліберальними і не заважати розширенню;
  • правила визначення країни походження товару мають бути прозорими і не бути засобом протекціонізму в межах угруповання;
  • необхідний швидкий перехід до найбільш розвинутих форм інтеграції, які забезпечують більш раціональний розподіл та використання факторів виробництва;
  • після створення інтеграційного об’єднання антидемпінгові правила не повинні більше використовуватися у відносинах між її членами, а у відносинах з іншими країнами мають встановлюватися зрозумілі правила їх застосування.
 
 
 
 
 
 
 
Фото Капча