Лекційний курс з дисципліни "Гідроботаніка" (О. М. Гроховська)

знаєте про апарат Гольджі і його роль у формуванні системи ендомембран?

Тема 3. Будова тканин рослини

План

1. Твірні тканини.
2. Покривні тканини.
3. Механічні тканини.
4. Асимілюючі, або фотосинтезуючі тканини.
5. Поглинаючі тканини.
6. Запасаючі тканини.
7. Провідні тканини. Провідні пучки.
8. Видільні тканини.
9. Система провітрювання.
10. Основна паренхіма.
11. Твірні тканини

У нижчих рослин (водоростей) тіло складається або з однієї клітини, або з багатьох подібних за будовою, кожна з яких виконує однаковою мірою усі притаманні клітині функції. У вищих рослин (мохи, вищі спорові, насінні) організм містить велику кіль­кість різних за структурою і функціями клітин – спеціалізованих.

Групи клітин, подібних за будовою, виконуваними функціями і по­ходженням, називають тканинами. Справжні тканини виникають унаслідок поділу клітин у різних площинах. Несправжні тканини утворюються у результаті зростання ниток розгалуженої різнонитчастої слані. Вони характерні для деяких водоростей.

Меристематичні (твірні) тканини. Рослина характеризується локалізованістю росту в певних місцях – точках росту, де містяться твірні тканини – меристеми, основною функцією яких є утворення нових клітин шляхом поділу.

Мери­стеми складаються з дрібних щільно зімкнутих клітин з тонкими целю­лозними оболонками. Меристематичні клі­тини частіше паренхімні, рідше прозенхімні із загостреними кінцями. Протопласти клітин містять великі ядра, інші органоїди перебувають у стадії формування. Вакуолей або зовсім немає, або вони дуже дрібні.

Зародок у насінні складається цілком із меристематичних тканин. У процесі росту і розвитку рослини меристеми зберігаються на верхівках пагонів і кінчиках коренів. Ці точки росту називають кону­сами наростання. У злаків меристеми зберігаються в основі міжвузля пагонів, утворюючи вставні (інтеркалярні) зони росту.

За зовнішнім виглядом усі меристематичні клітини конуса на­ростання подібні, але насправді вони різноякісні. На самій верхівці перебувають ініціальні клітини, або ініціалі. Їх основна функція – поділ. Кожна ініціальна клітина поді­ляється на дві дочірні. Обидві вони ростуть, досягаючи форми і розміру материнської. Одна з них залишається ініціальною, а інша після декіль­кох поділів утворює клітини – похідні ініціалей, що на деякій відстані від конуса наростання диференціюються в клітини постійних тканин.

Меристеми класифікуються за розташуванням у рослині та за по­ходженням.

За розташуванням у рослині розрізняють верхівкові, бічні й вставні меристеми. До верхівкових, або апікальних, належать твірні тканини конуса наростан­ня стебла і кореня; до бічних, або латеральних, – прокамбій, камбій, що утворює луб і деревину, корковий камбій, які окремими тяжами або суцільним кільцем розташовуються по колу стебла або кореня; вставні, або інтеркалярні, меристеми перебувають в основі міжвузля пагонів і листків (злаки, хвощі, деякі зонтичні). Верхівкові й вставні меристеми здійснюють ріст стебла і кореня в довжину, бічні – у тов­щину.

За походженням меристеми поділяють на первинні й вторинні. Первинні меристеми походять із твірної тканини зародка (верхівкові і вставні меристеми, прокамбій). Вторинні меристеми утворюються з первинних або з постійних тканин, які набули здатності до поділу (корковий камбій, камбій, що утворює луб і деревину, травматичні меристеми, які виникають при ушкодженнях).

Постійні тканини, утворені первинними меристемами, називають первинними. До них, наприклад, належать усі тканини первинної будови стебла і кореня, пластинки листка. Однодольні рослини, як правило, повністю складаються з первинних тканин. Постійні тка­нини, що утворилися з вторинної меристеми, належать до вторинних (вторинний луб, вторинна деревина, перидерма).

2. Покривні тканини

На поверхні всіх органів рослин знаходяться покривні тканини. Основна їх функція – захисна. Окрім того, ці тканини виконують функції газообміну, транспірації, виділення, поглинання тощо.

Розрізняють первинну, вторинну і третинну покривні тканини.

Епідерма (епідерміс), або шкірка, – первинна покривна тканина, вкриває листки, квітки, плоди, а також стебла при їх первинній будові. Шкірка, як правило, одношарова. У рослин посушливих зон (олеандр, фікус) зустрічається епідерма з двох або трьох шарів клітин

Шкірка складається з трьох компонентів.

1. Основна тканина, клітини якої утворюють велику частину її поверхні. Вони щільно зімкнуті, іноді мають звивисті стінки, що сприяє міцнішому їх з'єднанню. Зовнішня стінка клітин потовщена і вкрита кутикулою. Основні клітини епідерми живі, мають протопласт і велику цен­тральну вакуолю. З пластид їм притаманні лейкопласти. Хлоропласти трапляються рідко, в основному у водних рослин і в рослин, які виро­стають у дуже затінених умовах.

 2. Продихи і зв'язані з ними побічні клітини. Газообмін між внутрішніми тканинами рослин і зовнішнім сере­довищем, а також випаровування води в епідермі здійснюються через спеціальні утворення – продихи. Продихи розміщуються на всіх надземних органах рослин, але осо­бливо багато їх в епідермі листових пластинок – кілька сотень на 1 мм².

Рослини здатні регулювати кількість води, що випаровується, збільшенням або зменшенням розмірів продихової щілини – шляхом її відкривання і закривання, що здійснюється осмотич­но.

3. Різні вирости (волоски), або трихоми