+3 8(066) 185-39-18
fводу в основному за допомогою ризоїдів – виростів шкірки. Часто ризоїди складаються з однієї тонкостінної подовженої клітини із заокругленою верхівкою. Коли верхівка стикається із субстратом, вона утворює вирости – розгалуження. Іноді ризоїди розгалужуються первісно.
Сфагнові мохи у стеблах і листках містять гіалінові клітини, які поглинають воду. Гіалінові клітини великі, мертві, їх стінки мають спіральні потовщення і дрібні отвори, що відкриваються назовні. Через отвори капілярним шляхом вода надходить у гіалінові клітини, заповнюючи їх. Саме цим пояснюється велика вологоємність мохів: вони утримують води в багато разів більше, ніж їхня маса.
Волосконосний шар є покривною тканиною кореня в зоні поглинання вище точки росту. Він називається ризодермою, або епіблемою. Клітини цього шару утворюють вирости – кореневі волоски.
Кореневі волоски тісно сполучаються з ґрунтовими частинками, поглинають із них воду осмотичним шляхом і мінеральні речовини за допомогою активних і пасивних механізмів транспорту. Довжина кореневих волосків – 0,1-1 мм, густота – кілька сотень на 1 мм2 поверхні кореня. Волоски функціонують кілька днів: вони руйнуються при зіткненні з твердими частинками грунту і відмирають, замість них вище точки росту формуються нові.
У рослин жарких сухих місць в епідермі є спеціальні волоски, які поглинають воду з повітря. До поглинаючих тканин належить веламен – покривна тканина повітряних коренів рослин-епіфітів, що використовують як опору стовбури і гілки дерев.
У зернівці злаків і насінні інших однодольних зародок з'єднується з ендоспермом видозміненою сім'ядолею – щитком. Щиток складається з одного шару живих тонкостінних клітин, витягнутих перпендикулярно до ендосперма. При проростанні насіння клітини щитка подовжуються, між їх бічними стінками порушується зв'язок внаслідок часткової мацерації. Подібно до кореневих волосків клітини щитка всмоктують з ендосперму цукри, амінокислоти й інші органічні речовини і передають їх у зародок. Ці клітини виділяють в ендосперм гідролітичні ферменти, які розщеплюють запасні речовини (крохмаль, білки, олії). Наприкінці проростання насіння, коли проросток виходить із ґрунту і переходить до автотрофного живлення, клітини щитка відмирають і сплющуються.
6. Запасаючі тканини
Накопичення і зберігання поживних речовин відбувається в запасаючих тканинах. Іноді їх можна побачити неозброєним оком, наприклад, на зламі яблука або кавуна.
У протопласті – цитоплазмі, пластидах, сферосомах – речовини можуть відкладатися у твердому (крохмаль, білок), рідкому (олії) і розчиненому станах. У вакуолях у розчині містяться цукри (коренеплоди цукрового буряка, м'якуш соковитих плодів), розчинні полісахариди, наприклад інулін (корені і бульби топінамбура).
В однорічних рослин запасаючі тканини розташовані в основному в насінні і плодах.
У багаторічних рослин запасні речовини відкладаються не тільки в насінні й плодах, але й у вегетативних органах – корі, деревині й серцевині стебла, у корі й деревині кореня. Ці речовини використовуються рослиною при розпусканні бруньок навесні, рості молодих пагонів і коренів. Окрім того, у багатьох рослин є спеціалізовані запасаючі органи – кореневища, бульби, цибулини.
До запасаючих тканин належать також водоносні тканини. Водоносна тканина характерна для сукулентів – рослин із соковитими вегетативними органами (алое, очиток, кактус). До водоносних можна віднести гіалінові клітини сфагнових мохів.
7. Провідні тканини. Провідні пучки
Функції проведення речовин по рослині виконують спеціалізовані провідні тканини. Водний розчин мінеральних і деяких органічних речовин із коренів у листки пересувається по ксилемі (висхідна течія), органічні продукти фотосинтезу з листків – по флоемі (низхідна). Розчин речовин, який транспортується по провідних тканинах, називають пасокою.
Провідні тканини – ксилема і флоема – зазвичай знаходяться поруч і тягнуться по всій рослині, утворюючи провідну систему.
Ксилема являє собою мертві елементи зі здерев'янілими стінками – трахеїди і трахеї. Їх називають трахеальними елементами.
Трахеїди – це прозенхімні клітини, що досягають у довжину від 1-4 до 10 мм при ширині в середньому 10-100 мкм, з косо зрізаними, загостреними або заокругленими кінцями. Косі стінки мають численні пори, через які йде висхідна течія води. Пори є і на бічних стінках клітин. Через них відбувається фільтрація води в радіальному напрямку з однієї трахеїди до іншої, а також між трахеїдами і паренхімними клітинами.
Важлива роль у виконанні трахеальними елементами їх функцій належить клітинним стінкам, що мають бути твердими і міцними.
За характером потовщення клітинної оболонки трахеїди поділяють на три типи: кільчасті, спіральні та пористі.
Трахеїди – найдавніші водопровідні елементи рослин. У давніх наземних рослин псилофітів ксилема складалася тільки зі спіральних і кільчастих трахеїд. У вищих спорових і голонасінних рослин течія води в основному відбувається по трахеїдах. Водночас рух води зустрічає досить сильний опір, оскільки трахеїди мають невеликий діаметр і з'єднуються у вертикальний ряд ще більш вузькими облямованими порами, що до того ж часто (хвойні) напівзакриті торусом. Але незважаючи на опір і перешкоди, у деревних хвойних вода від коренів піднімається на дуже велику висоту – більше 100 м (секвої) по вертикальному ряду з десятків і сотень тисяч трахеїд. У покритонасінних також трапляються трахеїди, це свідчить про давність і певну примітивність цього виду.
Трахеї, або судини, –