Лекційний курс з дисципліни "Гідроботаніка" (О. М. Гроховська)

розгалужуються, тонкі жилки зливаються, утворюючи анастомози. У цілому виходить сітчасте жилкування. В однодольних головні жилки проходять уздовж листка паралельно. Причому вони не завжди мають однакову товщину. Іноді відбувається чергування товстіших і тонших жилок. Поздовжні головні жилки зв'язуються між собою поперечними перемичками з тонких жилок, які розташовуються поодинці або утво­рюють складну сітку. Найскладніше проходження провідних пучків у стеблах, тому що їх провідна система тісно пов'язана з листками.

8. Видільні тканини

Якщо рослина і виділяє якісь речови­ни в навколишнє середовище, то це пов'язано з продовженням роду (залучення запилювачів і розповсюджувачів насіння) або із захистом від несприятливих впливів середовища (патогенних грибів і бактерій, понижених і підвищених температур та ін.). Деякі втрати речовин рос­линами пов'язані з листопадом, відмиранням частини гілок, злущу­ванням верхніх шарів кірки, кореневих волосків тощо. В основному ж речовини в рослинах використовуються багаторазово, реутилізуються, особливо це стосується азоту.

Із вищезазначеного зрозуміло, чому в рослин існують видільні тка­нини, а не видільна система. Причому ці тканини більше подібні до се­креторних (часто їх так і називають) і частково до запасаючих.

Видільні тканини прийнято поділяти на дві групи: зовнішні, або екзогенні, і внутрішні, або ендогенні. Перші виділяють речовини в зов­нішнє середовище, другі накопичують їх усередині рослини в клітинах і вмістищах.

До зовнішніх видільних тканин належать залозисті волоски, зовніш­ні залозки, нектарники, гідатоди.

Залозисті волоски дуже різноманітні за будовою, але, як правило, усі вони мають ніжку і голівку як одноклітинні, так і багатоклітинні. Зазвичай залозисті волоски утворюються з клітин епідерми.

Часто в рослин трапляються ефіроолійні залозисті волоски. Ефірні олії – це суміш багатьох запашних речовин, що надають аромату квіт­кам та іншим органам рослин (троянда, лаванда, петрушка, розмарин, кмин, м'ята, гвоздика, липа тощо).

До залозистих належать і пекучі волоски кропиви, кожен з яких складається з однієї великої колбоподібної клітини, розширена нижня частина якої занурена в м'якуш листка. Верхня частина клітини витяг­нута і поступово звужується. Вона має потовщену, просочену кремне­земом оболонку, окрім верхнього вузького кінця, на якому розташована маленька тонкостінна голівка. Коли тварина або людина доторкається до волоска, голівка легко відламується, утворюючи гострі краї, які впи­ваються в шкіру. Водночас в тіло впорскується пекучий клітинний сік.

Зовнішні залозки відрізняються від волосків тим, що в їх утворенні беруть участь не тільки клітини епідер­ми, але і нижчі шари. Окрім того, залозки часто більш багатоклітинні. До них зазвичай підходять закінчення провідних пучків.

У комахоїдних, або хижих, рослин (росичка, жирянка, непентес та ін.) залозки виділяють липкий слиз для вловлювання комах і травні ферменти для їх засвоювання.

Нектарники секретують назовні цукристу рідину – нектар. Вони частіше розташовуються в квітках – в основі тичинок, маточки, на пелюстках, чашолистках, але можуть міститися і на вегетативних органах – листках, прилистниках, стеблах.

У ряду рослин на листках є гідатоди, або водяні продихи, через які відбувається виділення води в крапельно-рідкому стані. Цей процес називають гутацією. Він відбувається в умовах, коли в грунті води достатньо, а повітря вологе і випаровування знижене. Особливо сильна гутація спостерігається у вологих тропічних лі­сах, де під окремими деревами просто йде дощ.

Гутація сприяє рухові по рослині води і мінеральних речовин за умов зниженої транспірації. 

Внутрішні видільні тканини представлені поодинокими клітинами, багатоклітинними вмістищами і молочниками.

Видільні клітини поодинці або групами розсіяні між клітинами ін­ших тканин. Багато які з них відрізняються від навколишніх розмірами та формою і являють собою ідіобласти. Залежно від речовин, які в них переважають, розрізняють масляні, слизові, танінові і кристалоносні клітини.

Масляні клітини синтезують ефірні олії, що поступово заповнюють їх, витісняючи протопласт. Ефіроолійні клітини трапляються у представників родин лаврових, перцевих, магнолієвих та ін.

Слизові клітини накопичують слиз переважно вуглеводної природи. Вони характерні для кактусів. Іноді в слиз занурені пачки рафід щавлевокислого кальцію.

Часто у видільних клітинах збираються таніни – дубильні речовини. Живий вміст таких клітин відмирає, і їх заповнюють таніни. При окисленні дубильні речовини набувають червоно-коричневого забарвлення, тому танінові клітини добре помітні під мікроскопом.

До видільних клітин належать кристалоносні клітини, які містять кристали щавлевокислого кальцію і їх зростки – друзи.

Багатоклітинні видільні структури називаються вмістищами. В них зазвичай виділення секретуються в міжклітинники. Такі вмістища можуть мати форму довгих, часто розгалужених каналів-ходів або округлих порожнин. Залежно від способу утворення міжклітинників вмістища поділяють на схізогенні й лізигенні.

Схізогенні вмістища мають вигляд довгих і розгалужених трубок, тому саме їх називають ходами. У них накопичуються бальзами (хвойні, звіробійні, бобові) або слизи (деякі папороті). Добре відома живиця-бальзам смоляних ходів багатьох хвойних. Бальзам – це суміш ефірних олій і смол. Компоненти живиці мають широке застосування (в медицині, тех­ніці, хімічній промисловості і ін.)

Лізигенні вмістища виникають у результаті розщеплення (лізису) групи клітин. Виникає порожнина, за­повнена секретом і залишками оболонок і протопластів. Вмістища, що утворилися, часто мають правильну округлу форму (шкірка цитрусо­вих).

У деяких рослин (молочаю, кульбаби) при ушкодженні