Лекційний курс з дисципліни "Гідроботаніка" (О. М. Гроховська)

різної форми. Волоски створюють опушеність органів рослин. Як правило, більше волосків роз­вивається на нижньому боці листка.

З ростом і розвитком рослин епідерма змінюється вторинною по­кривною тканиною – перидермою.

У більшості дерев згодом перидерма змінюється на третинну по­кривну тканину – кору. У таких рослин за утворенням першої перидерми глибше закладається новий корковий камбій і з'являються нові перидерми. Живі тканини між шарами перидерми, позбавлені води і поживних речовин, відмирають. Утворюється комплекс мертвих тка­нин, що містить перидерми, який і називається корою. Для рослин кора є надійнішим захистом, ніж перидерма, захищаю­чи їх ще від перегріву й опіків у випадку лісових пожеж.

Особливості покривних тканин водних рослин. У занурених водних рослин – гідатофітів – немає кутикули і продихів. Витягнуті з води вони швидко висихають і гинуть.

У повітряно-водних рослин – гідрофітів – є епідерміс з продихами, але інтенсивність транспірації дуже висока і вони можуть рости лише при постійному інтенсивному поглинанні води.

3. Механічні тканини

Механічні (опорні) тканини. Занурені вищі водні рослини (гідатофіти) і водорості не потребують опори – їх підтримує вода, щільність якої набагато перевищує щільність повітря. Повітряно-водні рослини (гідрофіти) мають механічні тканини.

У невеликих рослин, що живуть на суші у вологих умовах, опорою є міцна пружна клітинна оболонка і тургор клітин (мохи). Для великих за розміром на­земних рослин такої опори недостатньо. Після виходу рослин на сушу в процесі еволюції в них виникли спеціа­лізовані механічні тканини, що підтримують тіло рослин, надають йому форми і положення в просторі. Власне, завдяки механічним тканинам стало можливим збільшення розмірів тіла рослин аж до високих дерев (сосна, дуб, евкаліпт, секвоя).

Є два види механічних тканин – коленхіма і склерен­хіма.

Коленхіма складається з більш-менш витягнутих клітин (до 1-2 мм). Клітини живі: містять усі компоненти протопласта, у тому числі хло­ропласти, а також центральну вакуолю. Клітинні стінки целюлозні, містять багато геміцелюлоз, пектинів і води (до 60-70 %), мають не­рівномірне потовщення. Коленхіма зазвичай зустрічається в дводольних рослин у молодих органах, що ростуть. В однодольних рослин коленхіма, як правило, відсутня.

Склеренхіма – основна механічна тканина рослин. Характерна як для однодольних, так і для дводольних. Клітини її, як правило, мерт­ві, з дуже товстими здерев'янілими оболонками і простими порами. Склеренхіму поділяють на дві групи: волокна і склереїди.

Склеренхімні волокна являють собою довгі прозенхімні клітини із загостреними кінцями. Живий вміст волокон рано відмирає, тому клітини мертві. Склеренхімні волокна – дуже міцна тканина.

Луб'яні волокна ряду рослин використовуються як сировина для текстильної промисловості (льон, рамі, кенаф, коноплі та ін.).

Склереїди, або кам'янисті клітини, частіше паренхімні, рідше витяг­нуті та розгалужені. Стінки їх сильно потовщені, здерев'янілі, мають прості округлі пори, канали яких можуть розгалужуватися. Клітини мертві, живий вміст їх відмирає.

За формою клітин склереїди поділяють на паренхімні брахісклереїди і подовжені, розгалужені астросклереїди. Брахісклереїди розташовуються поодинці або групами в плодах (груша, обліпиха), стеблах (дрік), кореневищах (півонія), коренях (хрін). Вони можуть утворювати щільну кам'янисту тканину (шкарлупа горіха, кісточки вишень, слив тощо). Астросклереїди – великі роз­галужені, часто зірчасті опорні клітини. Вони трапляються у вигляді ідіобластів у м'якушу листка (чай, камелія, маслина), а також у водних рослин у тканинах із великими міжклітинниками (латаття, глечики)/

4. Асимілюючі, або фотосинтезуючі тканини

Фотосинтетичну функцію вико­нують спеціалізовані тканини, які називаються асимілюючими (фотосинтезуючими), або хлоренхімою. Хлоренхіма представлена живими паренхімними тонкостінними клітинами, у протопласті яких присутні хлоропласти. Виділяють три типи асимілюючих тканин: стовпчаста, губчаста і складчаста. Усі вони містяться, як правило, у пластинках листків.

Стовпчаста, або палісадна, – основна фотосинтезуюча тканина в рослині. Клітини її мають циліндричну форму, щільно зімкнуті і розташовуються в листках перпендикулярно до верхньої епідерми.

Зазвичай вони утворюють один шар, рідше – два-три. Стовпчасті клі­тини містять велику кількість хлоропластів, а їх дещо витягнута форма сприяє відтоку продуктів фотосинтезу.

Губчаста, або пухка, тканина також розташована в листках, зазвичай під стовпчастою. Вона містить багато міжклітинників, про що свідчить її назва. Клітини її мають круглясту або лопатеву форму. Хло­ропластів у них менше, ніж у клітинах стовпчастої тканини. Важливою функцією губчастої хлоренхіми, поряд із фотосинтезом, є газообмін і транспірація.

Складчаста хлоренхіма зустрічається в основному в хвої і листках деяких злаків. Оболонка її клітин утворює внутрішність складки, що збільшує поверхню оболонки, а отже, і пристінного шару цитоплазми, який містить хлоропласти.

Окрім перерахованих, до асимілюючих можна віднести й інші ткани­ни, клітини яких містять хлоропласти, хоча фотосинтез не є їх основ­ною функцією. Наприклад, фелодерма, коленхіма, клітини первинної кори стебла, іноді основні клітини епідерми (водні рослини), повітряні корені тощо.

5. Поглинаючі тканини

Речовини, необхідні для життєдіяльності, рос­лини поглинають із навколишнього середовища. Водорості та вищі водні рослини всмоктують їх усією поверхнею свого тіла. У вищих рослин, що живуть на суші, є для цього спеціалізовані поглинаючі тканини, які ще називаються абсорбційними.

У мохів відсутні корені, вони поглинають