+3 8(066) 185-39-18
fвегетативного розмноження;
2) посилений ріст, порівняно з наземними рослинами;
3) недорозвинутість або відсутність деревини в стеблах;
4) редукція кореневої системи або зміна її функцій;
5) порівняно велика площа поверхні тіла для кращого газообміну, відсутність диференціації паренхіми на палісадну і губчасту;
6) гетерофілія;
7) добре розвинута аеренхіма
8) виділення слизу спеціальними залозками, що запобігає вимиванню поживних речовин з рослини;
9) переважна більшість ВВР є багаторічниками.
У гідатофітів дуже поширена гетерофілія (різнолистість). Листки, що плавають на поверхні води, цілісні й більші за розміром, а занурені у воду – розсічені на дрібні частки, їх епідерміс дуже тонкий, позбавлений кутикули, пластинка тонка, без продихів (рис. 2.84). Плаваючі листки, навпаки, мають складнішу будову, епідерміс верхнього боку листка має кутикулу, велику кількість продихів, а мезофіл диференційований на стовпчасту і губчату паренхіми.
Коренева система у плаваючих рослин розвинена слабко, листки мають гідатоди.
Водні рослини відрізняються за розміром, і за цією ознакою виділяють дві групи – мікрофіти і макрофіти. Мікрофіти – це мікроскопічні водні рослини, водорості. Відповідно, макрофіти – це видимі неозброєним оком водні рослини. Макрофітами називають вищі водні рослини і нижчі рослини – макроскопічні водорості (харові, зелені тощо).
У нижчих рослин (водоростей) тіло не розчленоване на органи і тканини, на відміну від вищих, у яких є складно побудовані вегетативні і генеративні органи: стебло, листок, корінь, квітка.
Для більшості водоростей вода – постійне місце існування, проте багато водоростей можуть жити і поза водою. За стійкістю до висихання, серед рослин, що мешкають на суші, виділяють пойкілогідричні – не здатні підтримувати постійний вміст води в тканинах, і гомойогідричні – здатні підтримувати постійну гідратацію тканин. У пойкіло гідричних рослин (синьозелені і деякі зелені водорості) клітини при висиханні стискаються без необоротної зміни ультраструктури і, отже, не втрачають життєздатності. При зволоженні вони відновлюють нормальний метаболізм. Мінімальна вологість, при якій можлива нормальна життєдіяльність таких рослин, різна. Її значення зумовлює, зокрема, розповсюдження аерофітів (повітряних водоростей).
Рис. 2.84. Гетерофілія у водяного жовтеця: 1 – підводне листя; 2 – надводне листя
Для гомойогідричних рослин обов'язкова наявність крупної центральної вакуолі, за допомогою якої стабілізується водний запас клітини. Проте клітини з крупними вакуолями в значній мірі втрачають здатність до висихання. До гомойогідричних водоростей відносяться, наприклад, деякі повітряні зелені і жовтозелені водорості (Ulotrichales, Vaucheriales), що зазвичай поселяються в умовах постійної надмірної зволоженості.
Рух води. Величезну роль в житті водних рослин відіграє рух води. Абсолютно стоячої, нерухомої води не існує, отже, практично всі водні рослини – мешканці текучих вод. У будь-яких континентальних і морських водоймах спостерігається відносний рух водних мас, що забезпечує притік поживних речовин і видалення продуктів життєдіяльності рослин.
Швидкість течії – фактор, який за своєю значимістю прирівнюється до впливу антропогенного забруднення водойм. Thienemann A. (1912) році запропонував поділити водні організми за відношенням до швидкості течії на три групи: реофіли, реобіонти та реоксени. До групи реофілів, здатних рости при швидкості течії від 0,7 до 1,2 м/ с, відносяться лепешняк плаваючий (Glyceria fluitans), очерет звичайний (Phragmites australis), сусак зонтичний (Butomus umbellatus), рдесник злаколистий (Potamogeton gramineus), рдесник пронизанолистий (Potamogeton perfoliatus), плавун щитолистий (Nymphoides peltata). Більшість занурених водних рослин є реобіонтами, ростуть в проточних водах (від 0,2 до 0,7 м/ с). У стоячих та малопроточних водах переважно зустрічаються реоксени – лепеха звичайна (Acorus calamus), калюжниця болотна (Caltha palustris), плавушник болотний (Hottonia palustris).
На ділянках із швидкою течією знижується видова різноманітність до одного-двох пристосованих до таких умов рослин та проективне вкриття до 10-15%. На ділянках з повільною течією зростає гострота конкуренції між водними рослинами, адже тут значно ширший видовий спектр та високе проективне вкриття (до 100%).
Донні водорості, що ростуть в умовах проточності, мають переваги в порівнянні з водоростями, що ростуть в малорухливих водах. Один і той же рівень фотосинтезу може бути досягнутий рослинами в умовах течії при меншій освітленості, що сприяє росту більших за розмірами водоростей з великим вмістом поживних речовин. Рух води запобігає осіданню на скелях і каменях мулистих частинок, які заважають закріпленню зачатків водоростей, змиває з поверхні грунту тварин, що харчуються водоростями. Хоча при сильній течії або сильному прибої відбувається пошкодження водоростей або відривання їх від грунту, рух води перешкоджає поселенню мікроводоростей і мікроскопічних стадій макроводоростей. Як правило, місця з інтенсивним рухом води відрізняються значним розвитком донних водоростей.
В Арктиці багаторічні бурі водорості (Fucus, Laminaria) найлегше знайти біля берега серед валунів і виступів скель, що перешкоджають руху льоду, який може знищити зарості рослин.
4. Світло як екологічний фактор. Геліоморфи
Основне джерело енергії у біосфері – сонячне випромінювання. Енергію світла засвоюють фототрофні організми (вищі і нижчі рослини), перетворюючи її на доступну для консументів форму – енергію хімічних зв’язків органічних речовин.
Світло необхідне для пересування поживних речовин у