Лекційний курс з дисципліни "Гідроботаніка" (О. М. Гроховська)

потужними кореневищами, здатні до інтенсивного вегетативного розмноження, які витісняють інші рослини. Наприклад, елодея канадська, яку за швидке вегетативне розмноження назвали «водяною чумою».

Фітоценотичні властивості видів також обумовлюють рясність видів в угрупованні, що чудово ілюструється взаємовідношенням між видами різних ярусів. Високі і густі зарості прибережно-водних рослин істотно впливають на розвиток занурених рослин шляхом світлової конкуренції, енергії відновлення, життє­вості виду тощо. Вищі водні рослини в результаті насичення води фізіологічними виділеннями та іншими конкурентними властивостями, пригнічують розвиток водоростей.

Покриття. Відображає геометричну структуру фітоценозу. Воно є характерною ознакою фітоценозу, відображає боротьбу рослин за простір і раціональне використання світла, вологи, тепла, мінерального живлення. Види, що досягають верхніх ярусів і розвивають величезну поверхню повітряного живлення, синтезують більше органічної речовини та енергії, ніж ті, які ростуть під ними. Вони досягають високої рясності та істотної ролі в структурі угруповання і кругообігу речовин. Неоднорідність покриття пов'язана з ярусним розподілом видів угруповання і сезонними змі­нами клімату.

Покриття – це просторово виражена величина горизонтальної проекції надземних органів рослин на зай­няту ними поверхню землі. Розрізняють проективне і справжнєпокриття. Проективне покриття – це частка покриття виду від загального покриття угруповання. Найчастіше покриття виражають у відсотках. Справжнє (істинне) покриття створене основами стебел рослин (наприклад після викошування травостою). Справжнє покриття буде завжди меншим від проективного покриття.

Життєвість (віталітет) – рівень життєвого стану рослини, який забезпечує реалізацію генетично обумовленої програми росту і розвитку. Це одна з характерних ознак, що свідчить про екологічне і фітоценотичне пристосування його компонентів до життя в рослинному угрупованні. Для позначення життєвості виду часто користуються такою 5-бальною шкалою:

• 5 – вид у рослинному угрупованні знаходить оптимальні умови, має пишний розвиток і підвищене плодоношення та цвітіння;
• 4 – цей вид має все для розвитку і завер­шує цикл плодоношенням та активним висівом насіння;
• 3 – вид має хороший вегетативний розвиток, але не проходить всього життєвого циклу (не досягає звичайних своїх розмірів і не висіває насіння);
• 2 – вид спочатку нормально розвивається, добре вегетує, але не плодоносить;
• 1 – вид з самого початку незадовільно вегетує, не плодоносить і дуже пригнічений.

Життєвість виду в фітоценозі обумовлюється його конкурентною здатністю, стійкістю проти хвороб і шкідників, здатністю до симбіозу з іншими організмами, пристосованістю до мінливих умов повітряно-ґрунтового і водно-мінерального живлення.

Пе­ріодичність розвитку рослин у фітоценозі виявляється у зміні його аспек­тів.

Аспект – зовнішній вигляд фітоценозу, його фізіономічність впевний період його розвитку.

Аспект визначається зовнішністю всіх видів, що населяють уґруповання. Нерідко визначається участю виду і ста­ном розвитку його вегетативних і генеративних органів. Фізіономічність багатьох рослинних угруповань озер і водосховищ визначається вегетацією і цвітінням лататтєвих (глечиків жовтих і латаття білого), плодоношенням рогозових тощо.

Фізіономічність має певну динамічність – у помірній зоні змінюється кілька разів протягом вегетації (сезонний аспект).

Хронологічна аспектність зумовлена не тільки біологічними властивостями (періодом плодоношення, цвітіння), а й екологічними умовами. Так, поява і цвітіння чи плодоношення окремих видів на піщаних обмілинах р. Дніпра визначаються часом їх звільнення з-під води і настанням оптимальних грунтово-повітряних умов.

Сталість виду. Ця характерна ознака рослинності визначається ступенем поширення виду на різних ділян­ках даного фітоценозу.

Так, в угрупованні занурених рослин із рдесника пронизанолистого останній вид зустрічається на всіх 20 вивчених ділянках даного угруповання, рдесник гребінчастий – на 10, кушир занурений – на 7, а водопериця колосиста – на 2 ділянках. Отже, сталість цих видів у фітоценозі неоднозначна і, виражаючи її в %, у рдесника пронизанолистого вона складає 100%, рдесника гребінчастого – 50, куширу – 35, водопериці – 10%.

Види рослин, що зустрічаються на більшості (понад 50%) досліджених ділянок даного фітоценозу, називають константними. Види, що зустрічаються на 25% досліджених ділянок фітоценозу, називаються другорядними, а види з сталістю менше 25% – випадковими. При детальному вивченні рослин­ності кількість досліджених ділянок повинна бути не менше 20 одиниць для кожного фітоценозу.

Розміщення виду. У фітоценозі види розміщуються по-різному. Більшість особин одного виду більш-менш рівномірно розподіляється на всій площі, другого – скупчені плями, третього – групами або плямами. Ця оз­нака виду зумовлена його біологічними особливостями та характером умов місцезростання.

3. Стратегії рослин

Є різні способи виживання популяцій рослин в угрупованнях і екосистемах, для характеристики яких використовується термін «стратегії рослин». За типом стратегій рослин в угрупованнях Раменський Л. Г. у 1938 році виділив три типи: віоленти, патієнти та експлеренти. Віоленти – це види «леви», зростають у сприятливих і не порушених місцях, домінанти і едифікатори рослинних угруповань з широкими реалізованими нішами, об’єм яких наближається до ніш фундаментальних. Це потужні рослини з розвинутою кореневою системою, що дозволяє їм ставити під контроль ресурси едафічного середовища і світла. Віоленти не мають спеціальних пристосувань для переживання несприятливих умов і реагують на погіршення умов зменшенням розмірів, негативно реагують на порушення, оскільки не мають банків насіння або банків вегетативних зачатків. Патієнти – види «верблюди», рослини несприятливих місцезростань, мають здатність до перенесення несприятливих умов за рахунок спеціальних фізіолого-біохімічних