Менеджмент безпеки, правове забезпечення та організаційно-функціональна структура захисту населення та об’єктів економіки в НС. Оцінка радіаційної та хімічної обстановки, основні поняття та визначення

Безпосереднє виконання завдань ЦЗ здійснюється постійно діючими органами управління в справах ЦЗ, в т. ч. створених у складі підприємств, установ, організацій, силами і службами ЦЗ.

Органи управління в справах ЦЗ, які входять до складу місцевих державних адміністрацій, є підрозділами подвійного підпорядкування.

Міністерство з питань НС і в справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи:

- забезпечує виконання державної політики у сфері ЦЗ, захисту населення і місцевості від наслідків НС, попередження цих ситуацій;

- керує діяльністю підлеглих йому органів управління в питаннях ЦЗ і спеціалізованих формувань, військами ЦЗ;

- здійснює контроль за виконанням вимог ЦЗ, станом готовності сил і засобів ЦЗ, проведенням рятувальних і інших невідкладних робіт у разі виникнення НС;

- координує діяльність центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів міського саморятування і юридичних осіб для ліквідації наслідків НС, проведення пошуку і порятунку людей;

- здійснює сповіщення населення про загрозу виникнення або виникнення НС;

Забезпечення залежно від функціонування територіальних і локальних систем сповіщення;

- здійснює навчання населення, представників органів управління і сил ЦЗ з питань захисту і дій в НС;

- організовує фінансове і матеріально – технічне забезпечення військ ЦЗ, пошуково-рятувальних і інших підлеглих йому спеціалізованих формувань;

- створює згідно із законодавством підприємства виробництва спеціальної і аварійно-рятувальної техніки, засобу захисту населення і контролю.

Державне управління у галузі охорони довкілля здійснює Кабінет Міністрів України, Міністерство екології і природних ресурсів, ради народних депутатів і їх виконавчі і розпорядливі органи, а також спеціальні уповноважені на це державні органи з питань охорони природного середовища і використання природних ресурсів.

Міністерство екології і природних ресурсів:

- здійснює координацію усіх природоохоронних робіт на Україні;

- готує для кабінету Міністрів пропозиції з питань охорони природи і раціонального використання водних ресурсів;

- розробляє пропозиції з питань господарського механізму управління процесом природокористування, екологічних нормативів, правил і стандартів;

- готує довготривалі державні цільові програми з довкілля охорони;

- здійснює екологічну експертизу схем розвитку і розміщення продуктивних сил України, контроль за виконанням екологічних норм під час розробки нової техніки, технологій і матеріалів, екологічну експертизу проектів усіх новобудов і діючих промислових об'єктів.

Міністерство екології і природних ресурсів працює в тісній взаємодії з Міністерством охорони здоров'я і підлеглих йому санітарно-епідемічних служб, Міністерством аграрного комплексу, Державним комітетом з водного господарства, Державним комітетом із земельних ресурсів, Міністерством транспорту України.

Рішення Міністерства екології і природних ресурсів, винесені у межах його компетентності є обов'язковими для виконання усіма міністерствами, об'єднаннями, підприємствами і організаціями.

 

 

Екологічне законодавство України, незважаючи на дуже короткий період існування України як незалежної держави, дуже істотно просунулося і вже зараз є вагомим компонентом демократичної держави. Це не означає, що вирішені усі проблеми. Попереду ще довгий шлях до створення повної системи екологічного права на міжнародному рівні з точки зору досягнення світової правотворчої науки.

Оцінити досягнення в області екологічного права за практичними результатами його реалізації в Україні нині майже неможливо. Україні дісталася дуже важка спадщина – результат варварського землекористування. Розорані більше 60% земель (тоді як по міжнародних нормах приблизно 60% повинні складати природні екосистеми, національні парки і заповідники). Ці землі знаходяться далеко не в кращому стані – високий рівень виснаження і ерозії. У зв'язку з широким застосуванням застарілих технологій – високий рівень забруднення усіх місць існування (повітря, землі, води), виснажені надра і на довершення – Чорнобильська катастрофа з наслідками на віки і важкий економічний стан. У таких умовах говорити про те, що ухвалення законів гарантує громадянам екологічне право на чисте місце існування передчасно. Поки що рівень життя в Україні такий, що чисельність населення, починаючи з 1992 р. швидко скорочується (приблизно 100-200 тис. в рік), що обумовлено і різким скороченням народжуваності, і таким же різким зростанням смертності. Тому Україна знаходиться в умовах, коли може йтися доки не про реальне забезпечення екологічного права кожного громадянина України, а про виживання, збереження нації.

Проте, розвиток екологічного права має величезне значення і для сьогодення і, особливо, для майбутнього України, будучи однією із складових концепції стійкого розвитку, розробленої, як вже говорилося, і практично утілюваною ЮНЕП. Тому подальший розвиток екологічного права в Україні повинен йти з орієнтацією на практичне втілення вимог концепції стійкого розвитку ЮНЕП, як нині визнаній оптимальній моделі розвитку держави, глобального розвитку в цілому і Декларації РІО Конференції ООН з довкілля і розвитку, проведеного в Ріо-де-Жанейро в 1992 р., один з головних принципів якої проголошує турботу про стійкий розвиток і забезпечення для кожного

права на здорове і плідне життя в гармонії про природою. Відповідно до принципів Декларації РІО забезпечення гармонійного розвитку перестає бути внутрішньою справою кожної країни, а стає предметом турбот усього міжнародного співтовариства.

Декларація РІО об'єднує країни і народи в досягненні поставленої мети гармонійного розвитку. У цих умовах, безумовно, важливо, щоб екологічне законодавство України сприяло інтеграційним процесам, і було ефективним засобом забезпечення