Менеджмент безпеки, правове забезпечення та організаційно-функціональна структура захисту населення та об’єктів економіки в НС. Оцінка радіаційної та хімічної обстановки, основні поняття та визначення

Розділ 10 – економічний механізм забезпечення охорони природного довкілля – містить 9 статей, в них визначаються: завдання економічних заходів забезпечення охорони природного довкілля (ст. 41) ; джерела і порядок фінансування природоохоронних заходів (ст. 42) ; порядок встановлення лімітів використання природних ресурсів і норм плати за їх використання, забруднення і погіршення якості (ст. 45) ; розподіл платежів за використання природних ресурсів (хто розподіляє платежі, кому поступають засоби) (ст. 46) ; утворення позабюджетних республіканських і місцевих фондів охорони природного довкілля (ст. 47) ; порядок стимулювання раціонального і дбайливого природокористування (ст. 48) ; порядок екологічного страхування (ст. 49).

Розділ 11 – заходи по забезпеченню екологічної безпеки – включає 10 статей, в яких визначаються: екологічна безпека як такий стан природного довкілля, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки і виникнення небезпеки для здоров'я людей (ст. 50) ; екологічні вимоги до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, вводу в дію і експлуатації підприємств, споруд і інших об'єктів (ст. 51) ; вимоги охорони довкілля при застосуванні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсинів, неконтрольованої і шкідливої біологічної дії, акустичної, електромагнітної, іонізуючої і інших фізичних чинників і радіоактивного забруднення і забруднення усіх видів від транспортних засобів (ст. 52-56) ; вимоги екологічної безпеки при проведенні наукових досліджень, впровадженні відкриттів і винаходів, застосуванні нової техніки, технологій і систем, при проведенні військових маневрів, переміщенні військ і військової техніки (окрім особливих ситуацій, що оголошуються відповідно до законодавства України), будівництві і експлуатації військових і оборонних об'єктів і об'єктів внутрішніх справ і державної безпеки (ст. 57, 58) ; екологічні вимоги при розміщенні населених пунктів (ст. 59).

Розділ 12 – природні території і об'єкти, що підлягають особливій охороні, – включає п'ять статей, в яких визначаються: система природних територій і об'єктів, що підлягають особливій охороні (ст. 60) ; природно-заповідний фонд України (ст. 61) ; курортні і лікувально-оздоровчі зони (ст. 62) ; рекреаційні зони (ст. 63) ; рідкісні зникнення, що знаходяться під загрозою, види тварин і рослин (ст. 64).

Розділ 13 – надзвичайні екологічні ситуації – включає дві статті. Стаття 65 визначає зони екологічних катастроф і підвищеної екологічної небезпеки, а також організації, відповідальні за класифікацію цих зон і визначення їх статусу і прав. Стаття 66 визначає схему і організації, відповідальні за розробку і здійснення заходів по відвертанню аварій і ліквідації їх шкідливих екологічних наслідків. Складання переліку екологічно небезпечних об'єктів ставиться Міністерству охорони природного довкілля і ядерної безпеки України.

Розділ 14 – вирішення суперечок в області охорони природного довкілля – складається з однієї статті 67, яка встановлює порядок вирішення суперечок між різними організаціями і установами, включаючи організації і установи інших держав в області охорони природного довкілля.

Розділ 15 – відповідальність за порушення законодавства про охорону природного довкілля – включає три статті, в яких встановлюється відповідальність (адміністративна, дисциплінарна, цивільна, кримінальна) за порушення законодавства України про охорону природного довкілля (ст. 68) ; визначаються особливості застосування громадянської відповідальності (ст. 69) ; і адміністративній, і кримінальній відповідальності за екологічні правопорушення і злочини (ст. 70).

Розділ 16 – міжнародні відносини України в області охорони природного довкілля – включає дві статті. Стаття 71 встановлює участь України в міжнародній співпраці в області охорони природного довкілля і здійсненні заходів по розвитку і зміцненню міжнародної співпраці з іншими державами і у рамках діяльності організацій ООН, а також встановлює пріоритет міжнародного права в договорах, ув'язнених Україною, у разі, якщо в законодавстві України є інші правові норми. Стаття 72 визначає обов'язку іноземних юридичних осіб, громадян і осіб без громадянства по дотриманню законодавства України про охорону природного довкілля.

На закінчення слід зауважити, що більшість статей цього основного природоохоронного закону не мають властивості прямої дії, вони лише обкреслюють схему правових взаємовідносин, припускаючи, що статті прямої дії є предметом відповідних додаткових законодавчих актів, частково розроблених (див. перелік на спр. 321), а що частково розробляються по напрямах, визначуваних ст. 2 справжні Закони.

Другим законом вказаного пакету є Закон України про природно-заповідний фонд України (1992 р.). Він визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів і об'єктів. Природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, відносно якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій і об'єктів.

До природно-заповідного фонду відносяться ділянки суші і водного простору, природні комплекси і об'єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну і іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафту, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримки загального екологічного балансу.

Закон складається з 11 розділів, що включають 66 статей, що охоплюють усі правові питання охорони природно-заповідного фонду України – класифікацію територій і об'єктів, форми власності на цих територіях, правові начала їх функціонування, види їх використання (1-й розділ, 10 статей) ; управління в області організації охорони і використання територій заповідного фонду (2-й розділ, 3 статті) ;