Методика дослідження кліщових бореліозів

Більшість кліщів відкладає яйця, деякі живородящі. Цикл розвитку включає фази яйця, передличинки, личинки, прото-, дейто-, тритонімфи і дорослих кліщів; у багатьох кліщів окремі фази розвитку випадають; іноді (у аргасових кліщів) німфи линяють кілька разів і число німфальних стадій непостійне[2, 5].

 

 

Відомо понад 10 тис. видів кліщів. До акариформних кліщів відносяться саркоптиформні (панцирні кліщі, коморні, волосяні, пір'яні, коростяві і ін.) і тромбодиформні (павутинові кліщі, водяні кліщі, краснотілки, залозниці, галові кліщі та ін.). До паразитиформних кліщів належать гамазові кліщі, аргасові кліщі, иксодові кліщі та ін. Поширені повсюдно. Більшість мешкає на суші, деякі в морях і прісних водах. Особливо численні у помірних і тропічних країнах. Хижі і рослиноїдні. Живуть вільно в грунті, лісовій підстилці, на рослинах, в органічних залишках, що розкладаються, в норах і кублах тварин; багато хто паразитує на рослинах, тваринах і на людині; є і порожнинні паразити. Деякі корисні: беруть участь в утворенні грунтів, переробляють рослинні залишки, винищують деяких шкідників рослин. Багато кліщів заподіюють велику шкоду. Іксодові, аргасові і деякі гамазові кліщі сильно шкодять людині і тваринам як ектопаразити і переносники збудників трансмісивних хвороб: енцефаліту, геморагічну і інші лихоманки. Кліщі переносять віруси, бактерії, спірохети, анаплазми, піроплазми, тейлерії, мікрофілярії. Деякі панцирні кліщі- проміжні господарі стрічкових черв'яків – паразитів домашніх тварин. Комірні кліщі ушкоджують запаси зерна і ін. продуктів; галові, павутинні кліщі і деякі гамазові кліщі шкодять рослинам; коростяві кліщі паразитують в шкірі людини і тварин, викликаючи коросту. Кліщ акарапис викликає хворобу бджіл – акарипідоз. Личинки, нападаючи на людину, викликають укусами дерматити, передають японську лихоманку – тсутсугамуші[3].

Кліщі краснотілки (Trombea), надсімейство з підряду тромбідиформних кліщів. Довжина до 2-3 мм; забарвлення від білувато-рожевого до червоного. 2 сімейства: Trombiculidae і Leeuwenhoekiidae, об'єднуючи 1600 видів. Поширені всесвітньо, від тундри до субтропіків і тропіків. Дорослі і німфи живуть в грунті; хижаки харчуються нижчими комахами і їх яйцями. Паразитує тільки одна фаза життєвого циклу Кліщ – личинка; тварини-господарі – ссавці, птахи, що плазують і земноводні. Деякі види нападають на людину. Укуси кліщів викликають у людини і тварин дерматити. У Південно-східній Азії кліщі можуть служити переносниками збудника важкого рикетсіозного захворювання – лихоманки тсутсутамуші[4].

Кліщі-сінокосці (Opilioacarina) - представники примітивних кліщів. Тіло овальне, довжина 1-2 мм, слабко склеротизовано. Ноги довгі і тонкі. Відомо 10 видів. Зустрічаються дуже рідко. Мешкають в рослинних залишках. Виявлені 2 види: Paracarus hexophthalmus і Opilioacarus italicus.

Галові кліщі- чотириногі кліщі (Tetrapodili), надсімейство павукоподібних тварин загону акариформних кліщів. Галові кліщі дуже дрібні (0, 1-0, 6 мм). Мають тільки дві передні пари ніг; дві задні пари ніг зредуковані. Тулуб розділений на короткий передній відділ, покритий щитком, і подовжений задній з тонкокільчастим покривом. Ротові органи смокчуть. Органів дихання і очей немає. Галові кліщі кладуть яйця, з яких розвиваються личинка, німфа і дорослий кліщ. Мешкають на рослинах, висмоктуючи вміст кліток, викликають різні пошкодження: деформацію тканин, зміни забарвлення і курчавість листя, ненормальне галуження втеч. Багатогалові кліщі, особливо з роду Eriophyes (грушевий кліщ, яблуневий Галовий кліщ, побіговий сливовий кліщ і ін.), утворюють багато різних галлів, усередині яких живуть і розмножуються кліщі. Відомо до 150 видів Галових кліщів. Вони шкодять плодовим, винограду, польовим і городним культурам, а також лісовій рослинності; деякі переносять вірусні хвороби рослин. Заходи боротьби скрутні із-за прихованого способу життя Галових кліщів Застосовуються отрути системної дії в поєднанні з агротехнічними заходами.

Гамазові кліщі (Gamasoidea), група кліщів відділу Parasitiformes. Близько 20 сімейств. Тулуб овальний або довгастий (0, 3-4 мм), покритий щитками (цілісний або подвійний спинний і декілька черевних) ; на тілі численні щетини, постійні по числу і положенню. Ноги шестичленникові, з кігтиками і присоском. Хеліцери з клішнями або голковидні, висуваються з трубчастої підстави – зрощених тазів педипальп. Дихають за допомогою трахей, що відкриваються стигмами з боків тіла, відкладають яйця, багато хто живородящий; шестинога личинка, линяючи, перетворюється на восьминогу німфу першу, німфу другу і в дорослого кліща. Розвиток нетривалий: за сезон можуть давати десятки поколінь. Більшість – хижаки; мешкають в грунті, лісовій підстилці, гної, де харчуються дрібними членистоногими, нематодами і т. п. Деякі види розселяються на гнойових і трупоядних комах. Представники ряду сімейств (Laelaptidae, Macronyssidae, Dermanyssidae і ін.) перейшли до паразитизму і кровосмоктанню на плазунах, птахах і ссавціях. Способи паразитування різноманітні (форми, що живуть в кублах тварин-господарів або постійно на їх тілі, в дихальних органах і ін.). Деякі види нападають на людину. Укуси, наприклад, курячого кліща (Dermanyssus gallinae), що в масі розмножується в пташниках, викликають гострий дерматит, переносять збудників інфекційних захворювань. Щурячий кліщ (Macronyssus bacoti), що живе в щурячих норах і тріщинах стін будівель, може передавати людині через укус щурячий висипний тиф і чуму. Мишачий кліщ (Allodermanyssus sanguineus) передає гарячкове захворювання – везиколізний рикетсіоз. Кліщі роду Hirstionyssus здатні поширювати туляремію серед гризунів в природних осередках цієї інфекції.

Панцирні