Методика дослідження кліщових бореліозів

Предмет:

Тип роботи:

Дипломна робота

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

кліщі, орібатиди (Oribatei), підряд павукоподібних відділу Acariformes. Найчисленніша по числу видів група зі всіх грунтових членистоногих. Панцир – замкнута склеротизована капсула з отворами (статевим, анальним і для ротових органів), прикритими кришками. Для них характерні ділення циклу розвитку на 2 біологічно і морфологічно різних етапи. Статевонезрілі фази (личинка, німфи) мають м'які покриви, шкірне дихання, живуть у верхніх шарах грунту. Статевозрілі П. до. одягнені панциром, дихають трахеями, живуть на поверхні грунту, лісової підстилки і здібні до вертикальних міграцій при коливаннях вологості і температури. Весь цикл триває 30-75 діб. П. к. – проміжні господарі стрічкових черв'яків з сімейства Anoplocephalidae, збудників ряду гельмінтозів тварин, зокрема монієзіоза. Яйця черв'яка, що проковтнув кліщ, розвиваються протягом 70-100 діб в зародку – цистицеркоїди (інвазивна стадія), що залишаються в тілі кліща до його загибелі або попадання з травою в організм тварини. Заходи боротьби – дегельмінтизація тварин і вибір пасовищ, вільних від панцирних кліщів.

Аргасові кліщі, аргазиди (Argasidae), сімейство паразитичних кліщів надсімейства Ixodoidea. Тіло сплющене, овальне, довжина від 3 до 30 мм. Покриви шкірясті, забарвлення голодних кліщів сірувате, тих, що наїлися-лілове. Зустрічається 17 видів, що відносяться до 3 родів: аргас, Alveonasus і орнітодорус. Поширені у країнах з теплим кліматом; на півдні Європейської частини, на Кавказі, в Середній Азії, Казахстані. Всі вони харчуються кров'ю наземних хребетних; живуть в укриттях – норах і кублах тварин, в тріщинах грунту, щілинах споруд і т. п. ; нападають на тварин-господарів звичайно вночі. При смоктанні крові сильно роздуваються. Можуть голодувати роками. У людини укуси викликають свербіння, поява на шкірі червоного висипу. Аргасові кліщі – переносники ряду захворювань людини і тварин[1].

1.3 Різноманітність паразитичних кліщів та їх фізіологічні особливості

Коростяний кліщ Acarus scabiei або Sarcoptes hominis

Коросту викликає. Самка кліща крупніша за самця (відповідно 0, 4-0, 45 і 0, 2 мм в довжину, 0, 25-0, 35 і 0, 14-0, 19 мм завширшки) і на вигляд нагадує черепаху. При розгляді неозброєним оком паразит має вигляд шпилькової головки білого кольору. Після запліднення, яке відбувається на поверхні шкіри, самець гине, а самка упроваджується в поверхневі шари епідермісу, прокладаючи в них ходи. Роговий шар шкіри самка буравить міцними хітиновими щелепами. Поза шкірою самка гине протягом декількох днів. За 6-8 тижнів життя самка відкладає в коростяному ході до 50 яєць. Статевозрілі кліщі розвиваються з яєць протягом 3-7 тижнів. Підраховано, що за 3 місяці з яєць, відкладених однією самкою, народиться близько 150 млн. кліщів.

Захворювання дещо частіше зустрічається в осінньо-зимовий період, хоча хворих реєструють протягом всього року. Інкубаційний період триває від 7-10 днів до 1 місяця і довше. Зараження відбувається при безпосередньому контакті з хворим, при користуванні його постільною або натільною білизною, знаходженні в одному ліжку. Серед дітей інфекція може передаватися через іграшки, якщо ними заздалегідь користувалася хвора дитина.

На місці проникнення кліща в шкіру з'являється маленька бульбашка. Проте головним симптомом корости є сильне свербіння, особливо різке увечері і вночі, після того, як хворий лягає в ліжко. Окрім характерного свербіння, яке часто є і першою ознакою захворювання, відзначають появу парних і розсіяних точкових вузликово-бульбашкових висипань, коростяних ходів (штрихоподібні пунктирні лінії сіруватого кольору) садна від разчухування шкіри. Улюбленою локалізацією корости є міжпальцеві складки кистів, бічні поверхні пальців рук, згинальна поверхня променезап'ясткових суглобів, розгинальна поверхня передпліч, ліктьового суглоба, передньобокова поверхня тулуба, область передніх стінок пахвових западин, молочних залоз (коло соска), живота особливо у області пупкового кільця, сідниць, стегна, гомілок і область статевого члена. Іноді на розгинальній поверхні ліктьових суглобів можна виявити сухі кірки, луски (симптом Горчакова- Арді), які покривають папуловезикульозні елементи. Коростяні ходи особливо часто можна виявити у області променезап'ясткових суглобів і в міжпальцевих складках рук. Їх довжина від 2-3 мм до 0, 5 см. Якщо розглядати коростявий хід в лупу, то видно, що він складається з близько розташованих чорних крапок – отворів, які прориває кліщ для виходу надалі на поверхню молодих кліщів і для доступу повітря На місці бульбашок утворюються кров'яні скориночки величиною з шпилькову головку.

Вказані вище місця улюбленої локалізації корости пояснюються тим, що коростяний кліщ вважає за краще розташовуватися на ділянках з тонким роговим шаром. У маленьких дітей відзначають декілька іншу локалізацію корости: вона вражає внутрішні краї стоп, підошви, долоні, сідниці і шкіру голови.

Сильне свербіння, супроводжуюче коросту, приходить до розчухувань екскоріацій, куди хворі нерідко заносять піококову інфекцію, унаслідок чого короста ускладнюється фолікулітами, фурункулами, лімфаденітом, лімфангітом, імпетиго, ектимами.

1.4 Організація боротьби з кліщами і заходи профілактики

Остання обставина нерідко змінює клінічну картину корости і значно ускладнює діагностику (встановленню правильного діагнозу допомагають характер свербіння і локалізація процесу). При поширеній і ускладненій корості виявляють еозинофілію в крові і іноді альбумінурію в сечі. Короста може ускладнитися і мікробною екземою (у жінок переважно в колі сосків, у чоловіків – на внутрішній поверхні стегон). У цих випадках осередки ураження мають різкі межі, іноді мокнуть, покриті великою кількістю гнійничків, кірок.

Останнім часом частіше стали спостерігатися стерті форми корости (scabies discreta), при якій відсутні характерні висипання (зокрема, коростяві ходи), але