Методика проведення уроку узагальнення та систематизації вивченого матеріалу, його методичні особливості

Слабким місцем цих методів є велика витрата часу на вивчення цього матеріалу, слабка ефективність при формуванні практичних вмінь і навичок, коли показ і імітація особливо корисні, мала ефективність при поясненні принципово нового матеріалу, коли не може бути застосований принцип опори на колишній досвід і в край необхідні пояснення.

Метод пізнавальної ділової гри. Ділові пізнавальні ігри важливі тим, що можуть активізувати навчальний процес, а також служать засобом розвитку теоретичного і практичного мислення, актуалізації знань, вчать виділяти постійні тривалі зв'язки, що формують і зображують даний процес. Дозволяє контролювати рівень знань учнів. Даний метод змушує викладача постійно підвищувати свій теоретичний рівень, шукати нові форми і методи підвищення творчої активності.

Недоліки цього методу для викладача:

складність організації уроку;

перегляд літератури по всій темі й осмислення можливих варіантів організації ділової гри.

Метод створення пізнавальної суперечки. Його призначення – створення підвищеного інтересу до теми. Включення учня у ситуації наукової суперечки не тільки поглиблює його знання, але й викликає на цій основі особливий до навчання інтерес.

Семінари за методом «малих груп» – 4-5 учнів в групі зі своїм лідером. Забезпечує:

1) активну роботу учня на семінарі;

2) посилення ступеня товариської спроможності в навчальному процесі;

3) оперативність, широта, глибина контролю за самостійною роботою учнів;

4) підсилення взаємної вимогливості учнів і їхньої відповідальності;

5) посилення ступеня об'єктивності оцінювання знань.

Недоліки:

1) збільшення витрат часу викладача на перевірку рецензій, домашніх задань і контрольних робіт, рефератів, розгорнутих планів та ін. ;

2) важко об'єктивно оцінити рівень знань по конкретній темі.

 

 

 

Одним з видів активних методів навчання, які можливо використовувати на уроках «інформатики та комп'ютерної техніки» є ділова гра.

Ділова гра – це метод імітації ситуацій, що моделюють професійну або іншу діяльність шляхом гри, за заданими правилами.

До ділових ігор не можна відносити всі нові приймання, що з'являються, і методи навчання й будь-яку навчальну гру, як це іноді робиться, як у педагогічній практиці, так і в окремих виступах у пресі. Тому такі форми проведення уроків, як урок-концерт, урок-іспит і урок – змагання, урок – вікторина, імітація пізнавально-розважальних телепередач на уроках, не належать не тільки до ділової гри, але й до технології активного навчання. Ці методи й приймання активізації пізнавальної діяльності учнів, пожвавлення навчального процесу за допомогою всіляких ігрових ситуацій не відповідають тим особливостям і умовам організації, які визначають технологію активного навчання. У вікторині, змаганні учень може брати участь, може й не брати, але залишиться пасивним учасником – глядачем. Спроби змусити його приведуть до втрати ігрового моменту й позитивної настроєності на діяльність. У технології активного навчання «змушена активність» учасників обумовлена умовами й правилами, при яких учень або бере активну участь, напружено думає, або взагалі вибуває із процесу.

Правила ділової гри визначаються обраною діяльністю. Одним з її варіантів є рольові ігри. Коли діти відіграють в «дочки-матері», вони точно імітують усі вхідні в гру ролі й не можуть від них відступати: так тата не роблять, дітям так поводитися не можна, мама повинна... і т. ін. Можливе використання ділової гри й в навчальному процесі. Така гра може бути організована й на етапі первинного закріплення матеріалу, і як узагальнення, і як певна форма контролю. У цьому випадку мова йде про самий стандартний варіант ділової гри. Такі варіанти, як організаційно-ділові й організаційно-розумові ігри й аналогічні їм, вимагають дуже серйозної спеціальної підготовки їх організаторів.

Дослідники встановили, що при подачі матеріалу в такій формі засвоюється близько 90% інформації. Активність учнів проявляється яскраво, носить тривалий характер й «змушує» їх бути активними.

Педагогічна суть ділової гри ˗ активізувати мислення учнів, підвищити самостійність, внести дух творчості в навчанні, наблизити їх, підготувати до практичної діяльності. Головним питанням у проблемному навчанні виступає «чому», а в діловій грі «що було б, якби... «.

Ділова гра відрізняється від ігор-розваг тим, що у неї є «післядія». Коли учнями допущені прорахунки, вони починають розмірковувати над тим, «що я не зміг», «чого не розумію». Надзадачею гри є саме досягнення ефекту саморозвитку, самоосвіти, саморегуляції.

Даний метод розкриває особистісний потенціал учня: кожен учасник може продіагностувати свої можливості поодинці, а також й у спільній діяльності з іншими учасниками.

У процесі підготовки й проведення ділової гри, кожен учасник повинен мати можливість для самоствердження й саморозвитку. Викладач повинен допомогти учневі стати в грі тим, ким він хоче бути, показати йому самому його кращі якості, які могли б розкритися в ході спілкування.

Ділова гра – це контрольована система, тому що процедура гри готується і коректується викладачем. Якщо гра проходить у планованому режимі, викладач може не втручатися в ігрові відносини, а тільки спостерігати й оцінювати ігрову діяльність