Методика викладання, педагогіка та психологія вищої освіти

Розрізняють жести рук, жести голови і жести тулуба. Жести бувають умовні – застосовувані у певних народів, груп людей (наприклад, кивнути головою зверху вниз у східних слов’ян означає „так”, а у болгар – „ні”; жести ці механічні: потиск рук при зустрічі, тупання ногою від злості, капризуючи і под.), і неумовні – прийняті всіма без попередніх пояснень. Жести вертикальні стверджують, горизонтальні – заперечують. Серед неумовних жестів виділяють: вказівні (вказують на предмет); описуючі (вимовив „кавун” – і описав рукою коло; сказав „душею відчуваю” – і поклав руку на серце); зображуючі (моління, благання, жести пантоміми та ін.); емоційні (передають різноманітні почуття: гнів, розпач, розгубленість, безпорадність, радість і т. д.); ці жести вважають психологічними – вони подвоюють смисл, тісніше пов’язані з підтекстом, аніж із текстом; ритмічні (зливаються з ритмікою звука, слова, підкреслюють не окремі моменти мовлення, а весь його ритм – відбивання такту маршового тексту,   жест – диригент при скандуванні слів та ін.). Жести повинні бути естетичними, вони – елемент загальної культури людини.

Міміку також уважають жестом. Узагалі вона ще не описана як засіб виразності звукового мовлення, можливо, через те, що важко чітко розмежувати жести і міміку. Крім того, жест і міміка, як правило, працюють у парі. 

Досягнення виразності педагогічної техніки – лише одна зі сходинок до педагогічної майстерності. Наведені техніки спілкування, схарактеризовані прийоми – це лише ключі для розкриття студентів до взаємодії. Потрібний ключ слід ще підібрати, треба бути творчими педагогами!

 

 Тема 9.

1. Формування професійної культури сучасних спеціалістів.

2. Професійне самовиховання педагога. Педагогічний контакт як досягнення взаєморозуміння, спільних поглядів і взаємодії у вирішенні педагогічних завдань. Рольові позиції педагога у контакті. 

 

1. Формування професійної культури сучасних спеціалістів.

У формуванні особистості педагога є два головних аспекти – професійний і культурний. Вищий навчальний заклад покликаний давати не тільки знання,  а й формувати особистість, індивідуальність. Культурний педагог − це не взірець формально-етикетної шляхетності, а інтелігентна людина за своєю найвищою духовною сутністю із творчим і гуманним способом світобачення і світосприймання. Саме культура є підґрунтям формування особистості викладача, який, зі свого боку, здатний виховувати особистість. Тільки у культурному середовищі можуть формуватися спеціалісти, здатні вільно і широко мислити, створювати інтелектуальні цінності, яких завжди потребує суспільство і вища школа зокрема. 

Головним джерелом культури є діяльність людини. Культура включає в себе способи і результати діяльності людини, культура також розглядається як механізм, що регламентує і регулює поведінку та діяльність людини, оскільки людина є її носієм і ретранслятором, культура – специфічно людський спосіб буття, який визначає весь спектр практичної і духовної активності людини, її можливої взаємодії з навколишнім світом і собою. Отже, людина культури – це гуманна особистість, яка володіє творчими здібностями, віддана своїй справі, захоплена нею, така людина мислить альтернативно, це незалежна особистість, здатна до самовизначення у світі культури. Духовна культура є епіцентром особистості. Духовність і духовна культура є підґрунтям професійної культури спеціаліста, яке знаходить своє відображення у професійній діяльності. Професійна культура розглядається як певний ступінь оволодіння професією, тобто способами і прийомами вирішення професійних завдань на основі сформованості духовної культури особистості. Отже, можна простежити такий ланцюжок: духовна → професійна → педагогічна культура. Виділення педагогічної культури, однієї з найважливіших складових суспільства, зумовлена специфікою педагогічної діяльності викладача, спрямованої на формування особистості, здатної у майбутньому відтворювати й збагачувати культуру суспільства. 

Встановлено, що педагогічна культура діалектичне пов’язана з усіма елементами особистісної культури: моральною, естетичною, розумовою, правовою, політичною, екологічною та ін., оскільки вона є інтегральним показником інших видів культур, їх складовою і в той же час включає їх у себе.

У навчально-виховному процесі вищого навчального закладу головним засобом передачі культури, духовних цінностей є неповторна індивідуальність викладача як носія культури і суб’єкта міжособистісних стосунків з унікальною особистістю студента, яка постійно змінюється і збагачується. Оскільки об’єктом педагогічної діяльності є особистість, то вона будується за законами спілкування. Антуан де Сент Екзюпері називав спілкування найбільшою розкішшю на світі, але для педагога спілкування − це професійний обов’язок. З одного боку, культура неможлива без спілкування, з іншого ж – гуманістичний зміст спілкування, людяність стосунків є найбільш повним вираженням культури. Педагогічна культура викладача є феноменом вияву викладачем власного «Я» у професійно-педагогічній діяльності. 

Отже, складові педагогічної культури – науковий світогляд, наукова ерудиція, духовне багатство, педагогічна майстерність, педагогічні здібності, природно-педагогічні людські якості, педагогічна техніка (культура зовнішнього вигляду, культура мови, культура спілкування, педагогічна етика, педагогічний  такт), прагнення до самовдосконалення. Як писав Адольф Дистервег, «як ніхто не може дати іншому того, що не має сам, так не може розвивати, виховувати й навчати той, хто сам не розвинений, не вихований, не освічений».               

2. Професійне самовиховання педагога. Педагогічний контакт як досягнення взаєморозуміння, спільних поглядів і взаємодії у вирішенні педагогічних завдань.