Міжнародна економіка

Існують спільні консультативні організації, що допомагають інституціональному   становленню   інтеграційних   процесів   в   АТР   і   в   його

субрегіонах, наприклад КТЕС - Конференція по тихоокеанському економічному співробітництву, КТТР - Конференція по тихоокеанській торгівлі та розвитку й ін.

На  сучасному  етапі  розвитку  світової  економіки,  основне  місце  в інтеграційних       процесах       в       Азіатсько-Тихоокеанський       регіоні       займає

 

міжконтинентальний інтеграційний конгломерат під назвою ―Азіатсько- Тихоокеанське економічне співробітництво‖ (АТЕС). Цей ―елітарний клуб 18-ти‖, становлення котрого як суб'єкта міжнародних економічних відносин ще не завершилося, стрімко набирає сили не лише в регіоні, а й у світовому масштабі. Постійно відкритий для нових членів, він формується як динамічний і впливовий економічний союз, у якому зароджуються по суті не відомі донині механізми співпраці й узгодження інтересів таких гігантів, як США, Японія, Китай, а з недавнього часу і Російська Федерація, що зрештою домоглася членства в цьому клубі.

Загалом, у процесах азіатсько-тихоокеанського співробітництва головну роль грає   Японія.   Хоча   останнім   часом   усе   більше   значення   одержують   чотири

«азіатських тигри», США, Китай.

НайбільшеактивноінтеграційніпроцесипротікаютьвАсоціаціїкраїн

Південно-Східної Азії (АСЕАН), створеної в 1967 р., до якої спочатку належали Малайзія, Філіппіни, Таїланд, Індонезія та Сінгапур, а потім поступово приєдналися Бруней (1984р.), В'єтнам (1995р.), Лаос та М'янма (1997р.). Існують плани приєднання Камбоджі.

Тривалий час роль Асоціації в регіоні була більше політичною, ніж економічною. Тому, проіснувавши понад 25 років, вона ще не створила зону вільної торгівлі і тільки планує реалізувати це завдання до 2003р. У 1992 р. між державами - членами

АСЕАН була досягнута домовленість про організацію зони вільної торгівлі до 2008 р. на основі поступового зниження тарифів. Країни АСЕАН широко співробітничають  як  між  собою,  так  і  з  третіми  країнами,  особливо  з  Японією, США, Південної Кореєю, Тайванем, останнім часом із Китаєм.

В цілому країни АСЕАН зіткнулися з проблемами економічного регіоналізму, оскільки держави, що проводять прискорену економічну модернізацію, як показує

світовий досвід, не поспішають відмовлятися від політики протекціонізму.

Інше значне, за своїми масштабами, інтеграційне угруповання регіону - АТЕС, заснована в 1989 р. Її членами (до 1997 р.) були 18 держав: Австралія, Бруней, Гонконг, Канада, Китай, Кирибати, Малайзія, Маршаллові Острови, Мексика, Нова

Зеландія, Папуа - Нова Гвінея, Республіка Корея, Сінгапур, США, Таїланд, Тайвань, Філіппін, Чилі. У 1997 р. до АТЕС приєдналася Росія, і організація стала включати

19 держав.

Основна мета АТЕС - шляхом об'єднання країн у даному угрупованні стимулювати взаємне співробітництво в різноманітних сферах: у першу чергу, на ринку товарів і капіталів, а також у сфері транспорту, енергетики й ін. Кінцева мета об'єднання - утворення зони вільної торгівлі в 2020 р., а всі необхідні умови для цього повинні бути забезпечені промислово розвиненими країнами об'єднання до

2010 р. За оцінками експертів. Східна Азія (а ядром розвитку інтеграційних процесів

у ній є АСЕАН і АТЕС) до 2000 р. може перевершити за розмірами ВВП Західну

Європу, а до 2020 р. - Північну Америку.

Інтеграційні процеси розвиваються на різноманітних континентах, у різноманітних регіонах земної протоки: в Африці, на Близькому Сході, у Латинській Америці. У 80-і роки країни, що розвиваються, заснували більш 40 торгово- економічних об'єднань, але більшість із них знаходилися на етапі передінтеграції

 

або перших етапах інтеграції. Деякі до цього часу розпалися, наприклад в Африці -

ЕКОВАС, у Латинській Америці - АЛАДИ, ЕКЛАК.

 

Тема 19 Європейська економічна інтеграція

 

 

1.  Особливості розвитку інтеграційних процесів у Європі. Європейський Союз

(ЄС).

2.  Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ).

3.  Інтеграційні процеси Східної Європи

 

 

1.  Європа  має  великий  досвід  та потенціал регіональної  міжнародної економічної інтеграції. Це пояснюється як політичними і соціально-економічними особливостями розвитку європейських країн у період після Другої світової війни, так і сучасними тенденціями розвитку світової економіки, коли остаточно формуються три світових економічних центри (Європа, Північна Америка з домінуючою роллю США, Азія з пріоритетом Японії). Найбільші масштаби, глибина та динаміка притаманні інтеграції західноєвропейських країн у рамках Європейського союзу (ЄС). Нині ЄС являє собою інтеграційне угруповання п'ятнадцяти західноєвропейських країн (Німеччини, Великобританії, Франції, Італії, Іспанії, Нідерландів, Бельгії, Люксембургу, Данії, Ірландії, Португалії, Греції, Австрії, Фінляндії, Швеції), які прагнуть до економічної та політичної єдності, частково відмовляючись від своїх національних суверенітетів.

Згідно з Маастрихтськими угодами значно посилюється політична взаємодія країн ЄС. Формується політичний союз з такими завданнями:

• провадити загальну зовнішню політику та політику в галузі безпеки;

• посилювати роль Європейського парламенту;

• провадити загальну політику в галузі юстиції та внутрішніх справ.

Різниці в наявності та стані ресурсного потенціалу, структурі, темпах та рівнях економічного розвитку призвели до появи в межах ЄС двох груп країн - економічно

сильних  (Німеччина,  Франція,  Італія,  Великобританія)  і  відносно  слабких економічно (Ірландія, Іспанія, Португалія, Греція).

Функціонування ЄС як інтеграційного угруповання з єдиною наднаціональною системою управління породжує групу нових суперечностей: диспропорції ринкової