Міжнародна економіка

них слід виокремити:

– формування ефективно функціонуючої ринкової системи, яка базувалася б на загальних ринкових принципах, нормах, економічних механізмах та інститутах;

– використання можливостей світового господарства для структурної перебудови національної економіки;

– перетворення зовнішньоекономічного комплексу на активний фактор динамічного економічного зростання національної економіки.

Основою функціонування та розвитку зовнішньоекономічного механізму мають   бути   принципи   демократизації,   демонополізації   та   деідеологізації

зовнішньоекономічних зв'язків, що передбачає максимальне скорочення адміністративних обмежень на експорт та імпорт товарів і послуг, підвищення

ролі митного Й валютного регулювання міжнародних господарських зв'язків, надання суб'єктам зовнішньоекономічної підприємницької діяльності широкої самостійності відповідно до світової економічної практики. Зовнішньоекономічний механізм має діяти відповідно до національних інтересів

 

держави, забезпечуючи розвиток конкуренції між учасниками зовнішньоекономічних відносин з метою підвищення якості продукції та послуг на українському ринку.

Основними складовими зовнішньоекономічного механізму є валютна, кредитна, податкова, депозитна, цінова та митно-тарифна політики. В Україні використання цих складових зовнішньоекономічної політики має ще недосконалий характер і потребує загального поліпшення.

Входження України у світове господарство на основі лібералізації зовнішньоторговельних зв'язків має розвиватися поступово, щоб пом'якшити втрати, пов'язані з пристосуванням до ринкових правил, та наслідки можливих банкрутств підприємств, зниження прибутковості.

Відповідно до існуючих форм міжнародних економічних відносин інтеграція

України у світове господарство можлива на основі використання набутих та наявних  переваг  у  цих  сферах.  Серед  них  міжнародне  виробниче  наукове-

технічне    співробітництво    необхідно    розвивати    на    основі    максимально

ефективного використання як науково-технічного потенціалу нашої країни, так і можливостей, які надають ці форми міжнародних економічних відносин.

Виробнича кооперація українських товаровиробників з іноземними можлива у трьох формах: на фунті вже існуючої предметної, подетальної та технологічної спеціалізації при збереженні взаємних зобов'язань, які зафіксовані у контрактній

формі на відповідний період; на основі єдиного технологічного циклу, коли кооперуються підприємства різних країн, які є нерозривними ланками єдиного технологічного ланцюжка. В такому разі підприємства можуть бути трансформовані в організаційно-господарські структури за типом ТНК, зв'язки між якими здійснюються у вигляді внут-рішньокорпораційних поставок; спільні розробки, тобто фінансування та реалізація наукових та виробничих програм зі

створення спільних підприємств у різних галузях виробництва.

З  урахуванням  рівня  розвитку  коопераційних  зв'язків  країн-членів  СНД, обсяги яких зберігаються на рівні 20% міжреспубліканського обігу (цей показник у країнах ЄС менший - 18%), доцільно і в майбутньому розвивати міжфірмові

коопераційні зв'язки в тих галузях, де рівень інтеграції найвищий. Це стосується енергетичного, хімічного, важкого, електронного машинобудування, авіа-, авто- та  суднобудування,  радіотехнічної  та  мікроелектронної  промисловості.  Адже

більшість галузей машинобудування України на 50% залежать від коопераційних поставок з інших держав СНД.

Щодо виробничої кооперації України з економічно розвиненими країнами світу, то її масштаби незначні. Такий стан зумовлений невідпрацьованістю інституціональних, правових, організаційно-економічних та валютно-фінансових аспектів   співробітництва,   а   головне   -   відсутністю   зацікавленості   західних

підприємців у таких контактах з Україною.

Розвиток міжнародної науково-технічної кооперації українських товаровиробників з підприємцями інших країн можливий у таких формах:

– використання науково-технічних коопераційних зв'язків для модернізації та будівництва підприємств у матеріальній та нематеріальній сферах;

 

–  обмін  технологіями,  ліцензіями,  конструкторськими  та  проектними матеріалами, сприяння їх використанню в усіх галузях національної економіки;

– співробітництво у збиранні, обробці та використанні науково-технічної та економічної інформації, створення спільних баз даних для розвитку науково- технічної та науково-виробничої сфери в Україні. Для цього необхідне прийняття Державної програми розвитку науково-виробничої сфери, яка передбачала б як один з напрямків використання науково-технічного потенціалу нашої країни, так

і можливостей міжнародної науково-технічної та виробничої кооперації, міжнародного обміну науково-технічними знаннями.

У процесі інтеграції національної економіки України у світове господарство необхідне   створення   національних   високотехнічних   експорто-орієнтованих

виробництв. З цією метою доцільно спрямувати державну підтримку підприємствам,   які   мають   високу   базисну   кваліфікацію   робочої   сили   і

намагаються  вийти  на  ринок  з  новітньою  продукцією.  Значна  частина інноваційної продукції (наприклад, мікроелектроніка) виробляється тільки за наявності висококваліфікованої робочої сили й невеликих прямих інвестицій, які можуть бути забезпечені за допомогою спеціальних методів фіскальної і монетарної політики. Це сприятиме забезпеченню експорту інноваційних виробів на окремих підприємствах.

Для  забезпечення  відповідності  зовнішньоторговельного  сектору  України

сучасним світовим тенденціям, пріоритетами його розвитку мають стати:

– модернізація металургійної галузі на основі застосування новітніх технологій;

– виробництво верстатів, літаків, суден, приладів, побутової техніки, надтвердих матеріалів,  кераміки,  продукції  порошкової  металургії  та  інших  товарів  з високою часткою доданої вартості;

–     переробні     галузі     агропромислового     комплексу,     продукція     яких

характеризується високим ступенем обробки;

– різноманітні послуги (туристичні, транспортні, включно з використанням центрально-континентального розташування країни), транзитні (перевезення вантажів, транспортування нафти, газу), науково-технічні послуги та ін.

Значна роль у вирішенні проблем реструктуризації трансформаційної економіки та її інтеграції у світове господарство належить прямим іноземним інвестиціям.  Вона  полягає  у  можливості  передачі  сучасних  технологій,  які

допоможуть виробляти конкурентну продукцію, що користуватиметься попитом на зовнішніх ринках.

Однією з найбільш поширених форм вкладення прямих іноземних інвестицій в економіку  України  є  створення  спільних  підприємств  (СП).їх  кількість  на початок 2007 р. складала 5291.' Найбільше СП створено з фірмами Німеччини, Росії, США, Польщі, Австрії, Болгарії, Угорщини. Розвиток мережі СП ставить

на меті як довгострокові цілі, так і короткострокові завдання.

Серед останніх слід виокремити:

– ліквідацію дефіциту на споживчому ринку товарів та послуг України;

– збільшення кількості високооплачуваних робочих місць;

– залучення іноземної валюти для ведення підприємницького

 

– діяльності та її одержання за рахунок розширення експорту. До завдань перспективного характеру належать:

– доступ до передових технологій, ноу-хау тощо;

–   надходження   інвестицій   у   галузі,   які   гостро   потребують   інвестиційних ресурсів;

– отримання новітніх управлінських технологій;

– підвищення рівня фахової підготовки працівників;

– підвищення якості та конкурентоспроможності вітчизняної продукції;

– розвиток експортно-орієнтованого сектору економіки України.

Використання прямих іноземних інвестицій в національній економіці не відповідає   вимогам   формування   високотехнічного   експортно-орієнтованого

сектору. Основні потоки прямих іноземних інвестицій спрямовуються не у наукомісткі галузі, а у внутрішню торгівлю та харчову промисловість, тобто в

галузі, які працюють на внутрішній ринок. У машинобудування, у розвиток фінансово-кредитної сфери, в інші галузі надходить незначний відсоток від загального обсягу прямих іноземних інвестицій. Нині не отримано значних соціально-економічних  наслідків  від  діяльності  СП  і  на  інших  напрямках. Шляхом створення спільних підприємств передбачалося отримати доступ до новітньої техніки, технології та менеджменту. Проте їх обсяги досить скромні та істотно   не   впливають   на   рівень   технологічного   розвитку   нашої   країни.

Реалізуючи свою продукцію за кордоном, спільні підприємства поки що не прагнуть отриманий прибуток інвестувати в економіку України, а залишають його на рахунках в іноземних банках.

Економіка України на початок XXI ст. вимагає докорінної технологічної і технічної модернізації промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту та переорієнтації на вищі світові стандарти з метою забезпечення

конкурентоспроможності  вітчизняної  продукції.  Для  цього  необхідне максимально ефективне використання можливостей передачі технологій. Це передбачає закупівлю нашими товаровиробниками ліцензій на різні види промислової   власності,   ноу-хау,   надання   іноземними   фірмами   інженерно-

консультаційних  послуг  та  ін.  Використання  прогресивних  зарубіжних технологій — це найбільш раціональний спосіб у короткі строки здійснити оновлення основного капіталу, підняти його технічний рівень.