Модуль 2. Самостійна робота і поточний контроль. Змістовий модуль 2. Вексельні і валютні операції банків та результати їх комерційної діяльності

Участь посередниківБез посередників, угоди не є об’єктом обов’язкової звітностіОрганізовуються кліринговими палатами

Умови отримання прибуткуОтримання прибутку чи збитку залежно від зміни ціниВартість переоцінюють на щоденній основі або розраховують під час закриття торгової сесії кожного робочого дня. Прибутки чи збитки вносять щоденно на рахунки учасників в кліринговій палаті

Для отримання прибутку на валютному ринку можуть проводитися валютні спекуляції - ігри на пониження і на підвищення валютного курсу. Гравців, які ведуть ігри на заниження курсу, називають “ведмеді”, а гравців, які ведуть ігри на завищення курсу, - “бики”. Також виділяють стратегію “метелика”, що передбачає комбінацію попередніх стратегій.

Валютний арбітраж - це операція, яка поєднує купівлю чи продаж валюти з наступним укладанням контругоди для отримання прибутку за рахунок різниці курсу на різних ринках (просторовий арбітраж) чи за рахунок валютних коливань протягом періоду (часовий арбітраж). Виділяють також спекулятивний (проводиться для отримання спекулятивного прибутку) і конверсійний (проводиться для здійснення оптимальної з погляду витрат валютної операції) арбітраж, а також простий (з двома валютами) і складний (з трьома і більше валютами).

Арбітраж від звичайних спекуляцій відрізняється швидкою зміною політики управління залежно від наявних тенденцій (навіть у межах одного дня) і потребує високого рівня підготовки банківського менеджера, адже завдяки, наприклад, масовому продажу можна стимулювати ринок до певної потрібної ціни на валюту. Повільне накопичення валюти та раптовий продаж усього її обсягу може спричинити тимчасовий обвал на ринку, в межах якого купити валюту можна буде за нижчою, ніж звичайно, ціною.

Небезпека валютного арбітражу полягає в тому, що великі гравці можуть буквально диктувати короткотермінові тенденції на ринку валюти для отримання значного прибутку і так дестабілізувати ринок. У цьому разі навіть значні інтервенції центрального банку не зможуть вплинути на ціну валюти.

 

 

Банківськими установами щодня проводиться аналіз стану валютних ринків і тенденції курсів валют, визначається середня зміна курсу національної валюти щодо іноземних, а тоді приймається рішення про відкриття довгої або короткої валютної позиції.

Валютна позиція банку - це співвідношення балансових і позабалансових вимог та балансових і позабалансових зобов’язань банку в кожній іноземній валюті й у кожному банківському металі. Вона називається відкритою, якщо не дорівнює нулю, тобто вимоги не дорівнюють зобов’язанням, і закритою, якщо дорівнює нулю, тобто вимоги такі ж, як зобов’язання.

Якщо валютна позиція відкрита, то в банку виникає ризик втрат від коливання курсу.

Відкрита валютна позиція є довгою, якщо вимоги більші, ніж зобов’язання в певній іноземній валюті; тоді у банку ризик виникає при підвищенні курсу національної валюти.

Відкрита валютна позиція є короткою, якщо вимоги менші, ніж зобов’язання в певній іноземній валюті; тоді ризик у банку виникає при підвищенні курсу іноземної валюти.

Крім ризику втрат, у банку можуть також виникати вигоди від зміни курсу (наприклад, коли при довгій валютній позиції знижується курс національної валюти, а при короткій - знижується курс іноземної).

Довга відкрита валютна позиція при розрахунку загальної величини відкритої валютної позиції банку зазначається зі знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція - зі знаком мінус.

Уповноважений банк набуває право на відкриту валютну позицію з дати отримання ним від Національного банку дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями. Валютна позиція уповноваженого банку визначається щоденно, окремо щодо кожної іноземної валюти та кожного банківського металу.

Положенням “Про порядок встановлення Національним банком України лімітів відкритої валютної позиції в безготівковій і готівковій формах та контроль за їх дотриманням уповноваженими банками”, затвердженим постановою Правління НБУ №290 від 12 серпня 2005 р. визначено, що банки повинні стежити за змінами валютної позиції та оцінювати ризик, що міститься у відкритій валютній позиції. Цей ризик обмежується лімітами ЛІЗ, Л13-1 ІЛ13-2.

ЛІЗ (ліміт загальної відкритої валютної позиції банку) визначається як співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами та банківськими металами в гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку, він не повинен перевищувати 30 %.

При цьому встановлюється обмеження ризику окремо для довгої відкритої валютної позиції та короткої відкритої валютної позиції банку:

ЛІ3-1 (ліміт загальної довгої відкритої валютної позиції банку) обчислюється як співвідношення величини перевищення обсягу вимог за купленою іноземною валютою і банківськими металами над обсягом зобов’язань у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу; не повинен перевищувати 20 %.

ЛІ3-2 (ліміт загальної короткої відкритої валютної позиції банку) визначається як співвідношення величини перевищення обсягу зобов’язань за проданою іноземною валютою і банківськими металами над обсягом вимог у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу; не повинен перевищувати 10 %.

Національний банк може встановлювати певні обмеження щодо регулювання окремих активних операцій із валютними цінностями уповноважених банків, які пов’язані з питаннями курсоутворення національної валюти.

Практика обмеження валютного ризику комерційних банків відрізняється в різних країнах. Наприклад, у Великій Британії розраховується норматив достатності капіталу банків для здійснення операцій з іноземною валютою, а у США валютна позиція банків централізовано не регулюється, управління нею керівництво банку здійснює самостійно, встановлюючи ліміти експозиції (має бути оголошена на ринку) та валютного ризику для дилерів різних рангів. Окрім того, створюється резерв