Національна безпека

Так, наприклад, у США, згідно з діючою конституційною системою, головну відповідальність за визначення національних інтересів несе Президент з урахуванням думки і за наявності згоди Сенату та за фінансової підтримки Палати представників і Сенату. У питаннях, що зачіпають суспільні інтереси, повноваження більш рівномірно розподілено між президентом, Конгресом та судами.

Стратегічні інтереси є інтересами другого порядку: вони тісно пов’язані з політичними, економічними та військовими засобами захисту країни від воєнної загрози. Їх можна визначити залежно від географічного розташування, регіону, військової могутності, наявності чи відсутності ресурсів, науки, технології й техніки, а також завдань зі скорочення масштабів збитків у період війни. Іноді стратегічні інтереси можуть визначати національні інтереси, але не навпаки. Такий сценарій може призвести до перегляду цілей та переходу країни у стан, коли військова складова безпеки домінує. У колишньому Радянському Союзі саме стратегічні інтереси визначали головні напрями внутрішньої та зовнішньої політики країни.

Приватні інтереси – це інтереси, які переслідують ділові кола та інші організації, що функціонують за кордоном та потребують підтримки з боку уряду країни. Приватні інтереси, залежно від конкретної ситуації, можуть більшою або меншою мірою впливати на формування загальнонаціональних інтересів. Так, наприклад, у 80-х роках ХХ ст. в міру підвищення дефіциту торгового балансу США урядові структури у визначенні національних інтересів пішли на розширення ролі приватних інтересів порівняно із 1960-1970 рр.

Усі країни мають як постійні, так і тимчасові національні інтереси. Деякі інтереси країна переслідує без будь-яких змін протягом тривалого часу, інші інтереси розраховані на певний термін, а потім змінюються внаслідок зміни міжнародних умов або політичної ситуації у самій країні. Невизначеність щодо терміну дії тих чи інших національних інтересів створює певні проблеми.

Так, у концепції національної безпеки РФ у ІІ розділі під заголовком «Національні інтереси Росії» зазначено, що «система національних інтересів Росії визначається сукупністю основних інтересів особистості, суспільства та держави» … «в галузі економіки, у внутрішньополітичній міжнародній, оборонній та інформаційній сферах, у соціальній галузі, духовному житті та культурі», а далі майже на трьох сторінках тексту детально викладаються завдання держави у вищезазначених сферах життєдіяльності суспільства, до того ж наголошується, що: «Національні інтереси Росії (всі без винятку) мають довгостроковий характер та визначають основні цілі на її історичному шляху, формують стратегічні та поточні завдання внутрішньої й зовнішньої політики держави. Реалізуються через систему державного управління».

У документі з питань стратегії національної безпеки США, що був підготовлений у 1993 р., національні інтереси цієї країни формулювалися наступним чином:

• виживання США як вільної та незалежної нації, забезпечення збереження цінностей та інститутів країни та безпеки її народу;
• підтримка здорової та зростаючої економіки з метою забезпечення процвітання громадян та наявності ресурсів для вирішення національних завдань у межах країни та поза її кордонами;
• співробітництво та підтримка активних зв’язків із союзниками та дружніми націями.

Професор Д. Нехтерлейн у своїй роботі: «America Recommitted United States National interests in a Restructured World» виділяє чотири групи національних інтересів, а саме:

• захист США та їх конституційної системи;
• створення сприятливого світового порядку (підтримка міжнародної безпеки) ;
• сприяння економічному достатку нації та просування американської продукції на міжнародний ринок;
• поширення демократичних цінностей США та ринкової економіки за кордони країни.

Практична реалізація першої групи інтересів США передбачала також захист Канади, Гренландії, Ісландії, Мексики та країн Карибського басейну. У цьому оборонному периметрі США здійснювали значний тиск, включно до використання збройної сили, з метою попередити появу військових баз іноземної країни поблизу американського континенту (як це було у жовтні 1926 р.), а також проводити дії прихованого характеру та економічні санкції супроти місцевих урядів для упередження можливостей створення будь-яких союзів без контролю США.

Друга світова війна довела неспроможність політики ізоляціонізму забезпечити безпеку США. Тому після її закінчення Америка доклала великих зусиль з метою змінити міжнародну обстановку таким чином, щоб країни Європи та Центральної Азії зайняли мирну та дружню позицію щодо США. Підтримка ООН, стримування військової могутності СРСР, формування НАТО, військові інтервенції у Кореї, В’єтнамі, Лівані були результатом зацікавленості США у формуванні в повоєнні роки сприятливого світового порядку, де американці почувалися б у безпеці.

Інтерес США у забезпеченні економічного достатку передбачав забезпечення свободи торгівлі та інвестицій за межами країни, доступ до ринків та природних ресурсів інших країн, підтримку курсу валют США на міжнародних ринках капіталу та збереження високого рівня життя американських громадян. Цей інтерес був наслідком стурбованості, що нині існує в США у зв’язку з тим, що торговельний баланс країни має хронічний дефіцит, багато кампаній та об’єктів нерухомості в країні перейшли у власність іноземців, а Сполучені Штати Америки перетворюються на крупного боржника.

Підтримка демократії та утвердження прав особистості посідали особливе місце в американській дипломатії впродовж усієї її історії. У період між 1945-1975 рр. американські політики мало уваги приділяли цій сфері: вони орієнтувалися