Національна безпека

Таким чином, виходячи із розуміння того, що система забезпечення безпеки базується на здатності держави захищати свої інтереси та реалізовувати свої цілі в галузі безпеки, визначаємо мету її функціонування як дотримання балансу життєво важливих інтересів особи, суспільства й держави. Реалізація цього завдання має сприяти виробленню відповідної політики. Органом, що виробляє таку політику, є Рада національної безпеки (або інша аналогічна державна структура).

Політика держави у сфері безпеки має грунтуватися на корінних інтересах суспільства, до якої б галузі відносин вона не спрямовувалася: до внутрішньої чи зовнішньої. Захищаючи свої інтереси в галузі внутрішніх відносин, держава здійснює тим самим свою внутрішньополітичну функцію; захищаючи свої інтереси в галузі зовнішніх відносин, вона здійснює свою зовнішньополітичну функцію

 

 

Визначення підгрунття поняття “національний інтерес”. Види національних інтересів держав. Процес формування національних інтересів. Національні стратегії.

 

Термін «національні інтереси» широко застосовується державними діячами, вченими, фахівцями у сфері військової політики, починаючи з середньовіччя, стосовно зовнішньої політики та цілей національної безпеки держав.

Акцентуючи увагу на ролі інтересів у житті суспільства Г. Гегель писав: «Дії людей витікають з їх потреб та пристрастей, інтересів, характерів та здібностей і притому таким чином, що спонукальними мотивами у цій драмі є лише ці потреби, пристрасті, інтереси і лише вони відіграють головну роль». Вислів Г. Гегеля повною мірою стосується не тільки окремих особистостей, він має також сенс і для тих чи інших соціальних груп, націй та суверенних держав. Нації та держави, у свою чергу, є суб’єктами міжнародних відносин. Суб’єктивна складова будь-якої соціальної групи чи державного утворення, так само, як і на рівні особистості, проявляється у вигляді потреб, пристрастей та інтересів.

Саме тому відомий американський протестантський теолог Р. Нібург (якому разом з істориком Ч. Бірдом належить пріоритет у розробці категорії «національні інтереси»), підкреслював: «Національний самоінтерес випливає, з одного боку, із сутності політичної ситуації і, з другого боку – із сутності людини» [45].

Інтереси великих соціальних груп (професійних, політичних, етнічних та ін.) чи державних утворень мають певну специфіку, відрізняються за кількістю людей, які їх захищають, та сферами дії цих інтересів. Сферою виявлення інтересів великих соціальних груп виступає політика. Найбільш загальними інтересами, що мають статус незалежного актора міжнародних відносин, є інтереси націй та держав. Західна політологія в умовах реального існування держав-націй у розвинутих країнах не відокремлює інтереси від інтересів націй і використовує термін «національні інтереси» у контексті національно-державних (навіть в англійській мові поняття Nation часто-густо використовується як синонім поняття State).

У науковий обіг поняття «національний інтерес» увійшло порівняно недавно. Тільки у 1935 р. воно вперше було включене у Оксфордську енциклопедію соціальних наук і тим самим набуло право громадянства. У сучасній науковій літературі категорія «національний інтерес» має багато різних визначень. Більшість дослідників віддають перевагу формуванню свого особистого підходу до цієї проблеми і не приймають формул, що розроблені іншими. Саме тому в працях, присвячених міжнародним відносинам, можна знайти різні трактування національних інтересів, більшість з яких не дають чіткого уявлення про реальний процес розробки політики в галузі зовнішніх стосунків та національної безпеки.

Стисла філософська енциклопедія таким чином визначає інтерес: «Інтерес (від лат. участь), пай, частка, залучання до чогось, участь у чомусь, схильність до чогось (проява інтересу), цілісність та значення, яке ми надаємо речам. З матеріальної точки зору також користь, вигода (мати свій інтерес). З політичної, особливо, зовнішньополітичної точки зору, інтерес означає певні зазіхання держави за межами своїх кордонів».

З точки зору соціальної психології інтерес – це мотив до дії.

Автори роботи «Концепція національних інтересів України» визначають національний інтерес як «… систему цінностей, що є феноменом суспільної свідомості, який грунтується на почутті належності до певного народу та відрізняється від системи індивідуальних цінностей». Вони вважають, що національні інтереси, що відіграють у житті суспільства першорядну роль, спочатку виникають в емоційно-почуттєвій формі, і серед них слід виділити чотири найсуттєвіших почуття:

• національної гордості;
• національного добробуту;
• національної безпеки;

• національної перспективи.

Безумовно, сфера суспільних почуттів є одним з важливих факторів, які, з одного боку, є реакцією суспільства на реальний стан речей у цьому суспільстві, а з другого, виконують роль своєрідного каталізатора суспільно-політичних процесів, коли потрібні зміни. Однак навіть з нашої власної історії відомо, що суспільні почуття, які сформовані на міфах та хибних постулатах, не можуть бути орієнтирами для реальної політики.

Більш реалістично підійшли до визначення «національних інтересів» автори доповіді за результатами дослідження «Національні інтереси і проблеми безпеки Росії». Вони наступним чином трактують національні інтереси: «…Національні інтереси це найсуттєвіші потреби російського суспільства і держави, задоволення яких забезпечує їх існування і розвиток і які тому є важливими цілями внутрішньої і зовнішньої політики».

Наголос на найсуттєвіших потребах суспільства має сенс, але потреби формуються, виходячи з глибинних внутрішніх процесів розвитку особи соціальної спільноти або держави у той час, коли інтереси, у загальному вигляді, демонструють специфіку потреб, що формується залежно від особливостей