Національна безпека

На певному етапі розвитку суспільства до складу елементів соціальної системи слід відносити:

• окрему особистість у складі суспільних відносин;
• групу людей, які досить тривалий час перебувають у безпосередньому контакті (професійні, територіальні, інші, наприклад, козацтво) ;
• соціально-етнічні утворення (на рівні роду, племені, етнічної групи, народності, нації) ;
• прошарки, страти, касти, класи;
• релігійні об’єднання;
• державу чи угруповання взаємопов’язаних держав;
• організації з чіткою структурою (політичні партії, рухи, союзи). Структурна диференціація суспільства є дуже виразним показником рівня його розвитку.

Елементи соціальної системи пов’язані між собою: генетичними зв’язками, ставленням до навколишнього середовища, прямою повторною взаємодією між собою.

Для соціальної системи суперечлива взаємодія елементів, підсистем, якостей, рис та функцій є важливою умовою її існування.

Між елементами соціальних систем існують зв’язки та відносини, що забезпечують її функціонування.

Соціальні зв’язки можна класифікувати як:

• внутрішні та зовнішні;
• основні та другорядні;
• просторові та часові;
• об’єктивні та суб’єктивні.

В існуючих публікаціях з проблем національної безпеки головний наголос зроблено на дослідженні безпеки певних елементів соціальної системи, а зв’язки між ними (тобто те, що характеризує стабільність систем, і що, як правило, піддається аналізу, а саме: характер міжнародних відносин, економічні, політичні, культурні зв’язки між різними суб’єктами безпеки і т. ін.) навіть не включаються у структуру поняття «національна безпека».

Важливим для суспільно-політичного аналізу є питання про характер зв’язків між елементами соціальної системи. Так, наприклад, тоталітарна держава існує виключно в умовах необмеженого придушення будь-якої ініціативи, що виявляється з боку особистості, соціальної або етнічної групи чи релігійного утворення. І в цьому випадку, безпека тоталітарної держави не дорівнює безпеці інших складових соціального організму. Навпаки, будь-який протест проти насильства правляче угруповання розглядатиме як загрозу власній безпеці, і саме тому на рівень суспільно-політичної свідомості такий протест буде подаватись у вигляді «загрози національній безпеці».

Інший приклад: етнічне чи релігійне угруповання намагається за допомогою сили вирішити існуючі проблеми, змінити своє становище серед інших соціальних суб’єктів, що призводить до сепаратистських рухів, кривавих війн та терористських засобів впливу на уряд.

В загальному вигляді система соціальних зв’язків виглядає як зв’яз­ки між:

‒особистістю – особистістю;

‒особистістю – соціальною групою (етнічною, релігійною, професійною та ін.) ;

‒особистістю – політичним угрупованням;

‒особистістю – державою;

‒соціальною групою – соціальною групою;

‒соціальною групою – державою;

‒політичним угрупованням – державою;

‒політичним угрупованням – політичним угрупованням;

‒державою – державою;

‒об’єднанням держав – окремою державою;

‒об’єднанням держав – об’єднанням держав.

До найбільш негативних наслідків може призвести конфлікт між великими соціальними (етнічними, релігійними, політичними) групами людей або державними об’єднаннями.

Таким чином, зміна характеру соціальних зв’язків, перетворення їх на конфліктні – впливає на загальний стан конкретного суспільства у вигляді різнорідних небезпек. Саме тому об’єктами безпеки завжди виступають не тільки реальні елементи соціальної системи, але й зв’язки між ними.

Важливе значення має географічне розташування країни (чи окремого соціуму), природні умови, наявність корисних копалин, зручних транспортних артерій тощо.

Далі слід виділити просторові зв’язки.

Існування окремих соціальних систем у просторі вимагає дослідження розвитку міждержавних стосунків у геополітичному просторовому середовищі. Важливим компонентом просторових зв’язків є територіальні зв’язки. Їх можна виділити практично в усіх складових соціальної структури:

• збереження територіальної цілісності та недоторканості кордонів є важливою умовою нормального розвитку держави;
• спільність території проживання поєднує людей у те чи інше соціально-етнічне утворення (на рівні роду, племені, народності, нації) ;
• життєдіяльність конкретної особи відбувається на конкретній території, а такі суб’єктивні поняття як «рідний дім», «вітчизна», «батьківщина» – невід’ємна органічна складова індивідуальної свідомості;
• територіальні зв’язки так чи інакше впливають на життєдіяльність інших складових суспільства, таких як релігійні утворення (їх розташування залежить від територіального панування тієї чи іншої релігії), політичних об’єднань (територіальний принцип формування осередків), соціальних груп, прошарків тощо.

Структурні зв’язки- розкривають характер взаємодії та підлеглості між різними елементами соціальної системи й тенденції у їх змінах. Структурні зв’язки встановлюють «загальні правила гри».

У формуванні структурних зв’язків особливу роль відіграє держава. Вона є найбільш структурованим елементом соціальної системи, який формує органи виконавчої та законодавчої влади, впроваджує систему законодавчих актів, здійснює регулятивний вплив різних інститутів влади на хід соціальних процесів.

Розвиток соціальних процесів у другій половині ХХ ст. призвів до підвищення ролі наддержавних органів, що перебирають на себе значну частку національно-державних управлінських питань.

Розвиток демократичних процесів у країнах Заходу реально поєднав інтереси особи, суспільства і держави. Західна модель безпеки держави-нації так само сумлінно захищала інтереси окремого громадянина, етнічної чи релігійної групи, як і держави в цілому. Інша ситуація притаманна тоталітарній чи псевдодемократичній моделі – де забезпечення безпеки держави, і в першу чергу її складових – є самодостатнім процесом. Державність є однією з найважливіших умов формування та розвитку націй – другого за важливістю компонента соціальної системи.

Нація та держава у загальносоціологічному контексті є головними формами організації сучасного світу. Сучасна філософська енциклопедія таким чином дає визначення нації: «Нація (від латинського natio