Національна безпека

Друга група держав:

В Узбекистані й Туркменістані особливо яскраво виявилися всі ознаки тоталітарних режимів, при яких:

• громадяни мають лише ті права, якими їх наділяє влада;
• конституція, якщо вона існує, може в будь-який час піддаватися змінам за наказом влади;
• вибори, якщо вони відбуваються, мають показовий характер;
• застосовуються грубо-силові методи керування.

Всевладдя харизматичних лідерів, особливо явне в Туркменістані, перетворило формально існуючі інститути демократії (парламент, партії, місцеві органи самоврядування, суди) на декоративні придатки режиму особистої влади. Як і в попередні роки, ці режими спиралися на придушення опозиції (в Узбекистані) або недопущення формування такої (у Туркменістані). Однак у минулому році до репресій додалося посилення традиціоналістських (ісламських, етнічних, кланових) форм консолідації суспільства. У Туркменістані це виявилося, наприклад, у присвоєнні Президенту Ніязову титулу «батька всіх туркмен», а в Узбекистані – у поширенні культу середньовічного вождя Тамерлана.

Проте час показав, що подібні режими не в змозі забезпечити гідного рівня життя своїх громадян. Загострення економічної кризи в Узбекистані й економічні проблеми в Туркменістані змусили ці держави відкинути деякі декларовані ними принципи.

Третя група держав:

В умовах громадянських війн в Азербайджані, Грузії, Таджикистані і Молдові, а також соціальної напруженості в Білорусі, Киргизії та Казахстані, сформувались обмежено авторитарні режими, при яких:

• влада спирається на примус, хоча іноді схильна йти на компроміс із суспільством;
• за винятком питань політики, людина значною мірою залишається незалежною від влади; існує свобода преси, але вона обмежена у випадку критичних виступів проти режиму;
• діють виборні представницькі органи, але з обмеженими повноваженнями, що залежать від виконавчої влади.

У більшості цих держав як парламенти діють або діяли донедавна Верховні Ради. Політичні фракції в них складалися вже під час роботи парламентів або навколо окремих особистостей, або за професійною ознакою (що особливо характерно для Молдови), або за регіонально-клановою й етнічною (Киргизія, Казахстан). У деяких республіках – у Казахстані та Молдові – парламенти були вимушені до саморозпуску. В інших – парламенти перетворилися на замкнуті політичні корпорації, на «квазіпартії», що вступили в політичне протиборство з «партією виконавчої влади», очолюваної президентом.

Четверта група держав:

Інший тип політичного режиму існує в Росії та Україні – тут склався відповідний ідеологічній фазі модернізації перехідний режим часткової демократії, при якому:

• діють виборні представницькі органи, незалежні від виконавчої влади, але з обмеженими повноваженнями;
• влади у своїй діяльності рівною мірою орієнтовані як на примус, так і на компроміс із суспільством;
• має місце досить жорстке протиборство між різним гілками влади;
• на рівні суспільної свідомості та у політичній сфері триває неприхована боротьба двох головних політичних курсів – першого, спрямованого на розвиток демократичного, соціально орієнтованого суспільства з ринковою економікою та другого, що бореться за повернення до соціалістичного минулого.

Як і в інших країнах, що здійснюють модернізацію, тут уже передбачається деякий ступінь соціального й економічного розвитку, а політичне насильство генерується, як правило, не найбіднішими і пригнобленими масами, апорівняно благополучними і відносно забезпеченими стратами, бажання яких взяти участь у політичній системі призводить до насильства і політичної нестабільності.

Причини насильства і нестабільності треба шукати в розриві між уповільненим розвитком політичних інститутів і прискорених процесів змін, що фактично відбуваються в економіці та соціальному житті цих країн. Попри всі національні, цивілізаційні та історичні особливості у загальносвітовому контексті держава на цей час залишається головним суб’єктом забезпечення безпеки, але цей механізм на національному, регіональному та глобальному рівнях має суттєві відмінності.

 

 

Внутрішній та зовнішній аспекти безпеки. Політична; Економічна; Соціальна; Воєнна; Екологічна; Науково-технологічна; Інформаційна соціальна система, як сфери забезпечення національної безпеки держави. Понятяя системи забезпечення національної безпеки держави. Функції системи забезпечення національної безпеки держави: регулятивна, акумулятивна, аналітична, прогностична, компенсаторна, інформаційна, координуюча, силова, зовнішньополітична.

 

Системний підхід був першим важливим кроком у науковому дослідженні суттєвих рис безпеки як складного соціального явища. Другим важливим кроком у розробці теоретичних питань безпеки стало виділення двох взаємопов’язаних аспектів безпеки – внутрішнього та зовнішнього, кожен з яких має свої специфічні риси.

Національна безпека, з одного боку, націлена на збереження внутрішньої стабільності держави, попередження анархії в політичній, економічній та соціальній сферах. Досвід свідчить про те, що деградація економіки, соціальна нестабільність, втрата державного управління, неконституційне захоплення влади, конфлікти на релігійному та етнічному грунті, техногенні або екологічні катастрофи можуть призвести до саморозпаду держави без зовнішнього втручання. Так само, як і механізми запобігання цим негативним явищам не мають нічого спільного з механізмами протидії зовнішнім загрозам. З другого боку, необхідність захисту територіальної цілісності, економічного суверенітету, існуючого політичного устрою, національних інтересів підштовхують політичне керівництво країни до участі у міжнародних системах безпеки, воєнних союзах, альянсах тощо.

Розмежування внутрішніх та зовнішніх аспектів безпеки пов’язано з тим, що засоби та механізми, які забезпечують зовнішню безпеку, кардинально відрізняються від засобів та механізмів забезпечення внутрішньої безпеки.

Зовнішня складова безпеки передбачає створення сприятливих умов розвитку держави у сучасному світі, захист територіальної цілісності країни, її політичного та