Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Національна безпека

Тип роботи: 
Курс лекцій
К-сть сторінок: 
98
Мова: 
Українська
Оцінка: 
«НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА»
 
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ IІ.
Теоретичні засади формування концепції національної безпеки держави
 
ТЕМА 1. Витоки проблеми формування національної безпеки
 
Історія виникнення поняття “національна безпека”. Поняття системи “національна безпека”. Школи західних досліджень поняття “національна безпека”. Категорії національної безпеки: «політика в галузі національної безпеки», «національна стратегія», «національні інтереси», «національні світогляди», «національні традиції».
Історія людства з самого початку була нерозривно пов’язана з такими соціальними явищами, як війна та збройні конфлікти. Майже кожне покоління людей стало свідком або безпосереднім учасником кривавих подій, а це, в свою чергу, спонукало видатних мислителів минулого на пошуки причин війни та можливостей уникнення чи зменшення її негативних наслідків.
Уже в працях Платона («Держава»), Аристотеля («Політика») можна знайти спроби авторів викласти своє бачення проблеми безпеки, але більш-менш завершеного вигляду уявлення про безпеку та національну безпеку набули в працях мислителів епохи «Відродження», зокрема Н. Макіавеллі «Государь», «Рассуждения о первой декаде Тита Ливия», «О военном искусстве») та Т. Гоббса («Левіафан»). Саме ці твори заклали засади сучасної теорії держави і політичних наук в цілому, в них уперше були розглянуті питання стосунків між населенням, державою та урядом у контексті забезпечення виживання, добробуту та захисту від зовнішніх загроз.
Безпека, що визначилась як «засіб колективного захисту» у війні «усіх проти усіх», розглядалася при цьому як основа держави в цілому. «Люди, які живуть без іншої безпеки, крім такої, що забезпечується їхньою власною силою, – писав Томас Гоббс, – опиняються в ситуації, в якій нема місця промисловості..., нема місця культурі на цій планеті..., нема навігації..., будівництва..., знань..., мистецтва, нема літератури, нема суспільства». Інакше кажучи, безпека, що гарантується державою, визначалася як засада виживання і розвитку людини «як істоти цивілізованої дією страху смерті». Згодом проблеми внутрішньої та зовнішньої безпеки держави були розвинуті у працях Монтеск’є, Бентама, Берка, Липинського, Донцова та ін.
У радянські часи політична наука в Україні, так само й політична наука в усіх колишніх республіках Радянського Союзу, розробляла теоретичні питання воєнної політики, спираючись на марксистську методологію.
У колишньому Радянському Союзі проблеми гарантування національної безпеки не порушувалися – здебільшого йшлося лише про обороноздатність держави, її військову силу. Відтак, складові проблеми розглядалися у вигляді економічного, соціально-політичного та власне військового потенціалів. Проте ця, на перший погляд, струнка концепція, виявилася недієздатною. Не підтвердилися на практиці її основні тези: про війну як крайню форму класових конфліктів, про історичну неминучість перемоги соціалізму, про боротьбу двох світових систем тощо.
Головним у гарантуванні безпеки країни було визначено силові структури та розвиток військово-промислового комплексу. Зрештою колишній СРСР перетворився на надмілітаризоване суспільство, що утримувало величезну армію й мусило витрачати колосальні кошти на розвиток військового виробництва. Проте спроби звести безпеку до захисту від зовнішньої загрози й абсолютизація її військової складової не змогли вберегти СРСР від розпаду, який став наслідком не зовнішньої агресії, а глибоких внутрішніх суперечностей.
Після розпаду Організації Варшавського договору та подальшої дезінтеграції СРСР реальні умови розбудови нових незалежних держав спонукали політиків і вчених до наукового та політичного осмислення суті змін, що відбуваються, й привели до практичних кроків, спрямованих на перегляд існуючих і пошук нових теорій безпеки, які б відповідали реаліям сьогодення та залишилися б ефективними у майбутньому.
За десять років незалежності Україна зробила значний крок у напрямі формування власного погляду на проблему національної безпеки. Була прийнята Конституція України, 16 січня 1997 р. Верховна Рада України ухвалила «Концепцію (Основи державної політики) національної безпеки України» та закон «Про Раду національної безпеки і оборони України» (5 березня 1998 р.).
Виступи Президента та прем’єр-міністра України, секретаря Ради національної безпеки і оборони України, міністра закордонних справ, міністра оборони, інших посадових осіб визначили конкретні політичні підходи держави до проблем національної безпеки. Перші кроки у цьому напрямі були зроблені українськими вченими у 1992 році. Тоді вийшла колективна стаття Директора Національного інституту стратегічних досліджень, доктора економічних наук Пирожкова С. І. і доктора юридичних наук Селіванова В. М. «Національна безпека України: сучасне розуміння» Вона була надрукована у Віснику АН України №9 за 1992 р. У той же час автором, спільно з О. Гончаренком та Е. Лісициним, у червні-серпні 1992 року в газеті «Народна армія», а потім у журналі «Військо України» були надруковані матеріали, в яких порушувалися концептуальні питання теорії національної безпеки. Теоретичні напрацювання дали змогу видати у 1993 р. в Інституті світової економіки і міжнародних відносин колективну монографію «Національна безпека України: історія і сучасність». У подальшому, протягом 1992-2001 рр., економічні, політичні, воєнні, екологічні, соціальні аспекти теорії національної безпеки розглядалися вченими інституту в серії наступних робіт і, по суті, започаткували цей напрям наукових досліджень в Україні.
Теоретичні питання національної безпеки грунтовно досліджувалися фахівцями Національного інституту стратегічних досліджень та Національного інституту українсько-російських відносин. За 1993-1999 рр. вчені цих наукових структурних підрозділів Ради національної безпеки і оборони України опублікували ряд статей, збірників та монографій з різних відзначити дві роботи, що мають принципове значення. У 1997 р. Інститут стратегічних досліджень видав наукову доповідь під загальною назвою «Національна безпека України, 1994-1996 рр. «, а в 1999 р. вийшла спільна праця
Фото Капча