Національна безпека

Безпека існує як об’єктивне явище. На суб’єктивному рівні воно визначається у поняттях та наукових категоріях.

Першим серед категорій безпеки України є, безперечно, поняття «національна безпека». Визначення наукового поняття національної безпеки у теоретичному плані є принциповим, бо воно має окреслити сутність цього явища, а також виділити його найбільш важливі елементи.

У західному варіанті національна безпека визначається у термінах існуючих або потенційних загроз і безпосередньо пов’язується як з суб’єктивними за своєю природою оцінками характеру та масштабу цих загроз нині, так і з прогнозами та орієнтованим на перспективу аналізом тенденцій змін загрозливих факторів зовнішнього та внутрішнього порядку в майбутньому.

За радянських часів поняття «національна безпека» не знайшло свого місця навіть у найбільших словниках, виданих у СРСР. Його немає у Великому енциклопедичному словнику 1991 р., переробленому і доопрацьованому Великому енциклопедичному словнику 1998 р., філософському енциклопедичному словнику 1983 р., військовому словнику 1983 р. Друге видання Великої Радянської Енциклопедії 1950 р. дає визначення поняттю «міжнародна безпека», яке фактично зводилося до протидії зовнішнім загрозам. Але вже у третьому (1970 р.) виданні ВРЕ – це визначення зникає, а залишається лише «безпека дорожнього руху» та «безпека праці у промисловості». І тільки починаючи з 1997 р., Великий енциклопедичний словник та юридична енциклопедія, видані в РФ, дають визначення поняттю «безпека», повторюючи слово в слово положення Закону РФ «Про безпеку» 1993 р.

Дореволюціний словник Д. Брокгауза та І. Ефрона (1892 р.) визначає безпеку таким чином: «Безопасность личная и имущественная является главнейшим залогом человеческого развития. Отсутствие Б. личности и собственности равносильно отсутствию всякой связи между человеческими усилиями и достижением цели, для которых они делаются. Это значит: неизвестность того, пожнет ли сеющий, достанутся ли продукты производящему, будет ли человек завтра пользоваться тем, что сберегает сегодня; это значит, что труд и бережливость не ведут к приобретению, а ведет к нему насилие.

Когда нет гарантий для неприкосновенности личности и собственности, все имущество, честь, свобода и самая жизнь слабого находится во власти сильного. Сохранить то, что произвел, может лишь тот, кто имеет больше силы защищать свое имущество, чем имеют силу другие, предпочитающие хищничество труду и полезной деятельности … Необходимость в личной и имущественной безопасности вызывает к жизни государство, в этой необходимости государство находит главнейшее разъяснение своего существования, она же указывает государству основную его цель и назначение. Для достижения этой цели государство облекается принудительной властью, на основании которой оно проводит границу между дозволенным и недозволенным …».

У словниках російської мови С. Ожегова та В. Даля безпека визначається як відсутність загрози, надійність, збереженість.

Вельми цікавою є етимологія українського слова «безпека». З російським «без-опасность» – усе зрозуміло. Етимологічно воно означає відсутність «опасностей», тобто «небезпек». Українське ж «безпека» веде походження від дохристиянських вірувань українського народу, згідно з якими у кожній хаті, – десь у запічку, – жило два домовики, духи-охоронці цієї хати – Цур і Пек. З ними пов’язані такі українські слова, як «відцуратись», «спекатись» тощо. «Безпека» у даному випадку означала відсутність таких загроз, коли вимагалося б втручання одного з цих добрих домовиків – Пека. До речі, у польській мові, тісно спорідненій з українською, збереглося подібне слово «пех». Коли поляки кажуть «мати пеха», то мають на увазі певні неприємності, загрози (ця ідея належить професору Ожевану М. А., якою він щедро поділився з автором).

Автори монографії «Військова безпека України і вплив на неї геополітичних факторів» вважають, що «національна безпека у загальному визначенні характеризує стан політичних інститутів, що забезпечують їхню ефективну діяльність по підтриманню оптимальних умов існування і розвитку особистості і суспільства». У цьому визначенні національна безпека розглядається виключно на рівні політичних інституцій. Тобто, кризовий стан політичних інститутів, за таким визначенням, може провокувати загрози в усіх складових безпеки – в економіці, екологічній, демографічній ситуаціях тощо. Безумовно, цей стан впливає на можливості суб’єктів безпеки реагувати на виклики і загрози, але безпека є ширшим явищем і науковою категорією, ніж стан політичних інститутів, що вивчають проблеми безпеки. У своїх перших роботах 1992 р., автор разом з О. Гончаренком та Е. Лісициним дали визначення національній безпеці як: «ступінь захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави», аргументуючи свою позицію тим, що визначення національної безпеки через категорію «стан» не відповідає реаліям, тому що, як правило, для кожної конкретної держави треба визначити верхній і нижній рівні захищеності, а постійні зміни того чи іншого чинника безпеки завжди впливають на рівень безпеки в цілому, робить цю категорію рухомою та мінливою. Тому застосування категорії «ступінь» більш відповідає суті поняття «національна безпека». До того ж існує суттєва відмінність між об’єктивним станом національної безпеки та її суб’єктивним тлумаченням тими чи іншими колами правлячих еліт, тими чи іншими соціальними та національними угрупованнями, що позначається на рівні національної безпеки. Такий підхід теж не дає повної відповіді на визначення сутності безпеки, але підкреслює динамічний характер самого явища, та необхідність його врахування на понятійному рівні.

Безпека – це не повна відсутність загроз, що існували, існують і існуватимуть протягом всієї історії людства. Безпека характеризує певну стабільність, можливість людей, суспільства,