Некардіальні ускладнення Дифтерії у дорослих

Легкий перебіг ДП спостерігався у 4 (10, 9%), середньотяжкий – у 17 (45, 9%) та тяжкий – у 16 (43, 2%) хворих. Серед супутньої патології -частіше зустрічається хронічний алкоголізм – 22 (26, 5%), цукровий діабет – 2 (16, 7%) та системні захворювання сполучної тканини – 5 (11, 3%).

При пізніх ДП у підгрупі 1 переважали чоловіки – 9 (18, 3%), у порівнянні з жінками – 7 (7, 4%). У підгрупі 2 переважали жінки – 15 (15, 9%) над чоловіками – 6 (12, 3%). Деяка перевага жінок у хворих з пізніми ДП, можливо, пояснюється схильністю їх до аутоімунних реакцій (за даними літератури), котрі, на думку деяких сучасних дослідників, лежать в основі уражень нервової системи в цей термін захворювання.

Середня тривалість основних клінічних симптомів у хворих обох підгруп надана на рис. 2.

Примітка. ЗРМП – зниження рефлексу з м’якого піднебіння; ПДЧ – порушення дистальної чутливості; ЗСР – зниження сухожилкових рефлексів.

Таким чином, тривалість основних клінічних симптомів у хворих з пізніми ДП була на 4, 1  0, 9 дні довшою, чим при ранніх ДП.

На відміну від ранніх ДП не відзначено закономірності між термінами їх виникнення та тяжкістю перебігу. Також не завжди відмічається прямий зв’язок між розповсюдженістю місцевого запального процесу в гострому періоді дифтерії та частотою виникнення пізніх ДП. Так, тяжкий перебіг зустрічався при локалізованій дифтерії ротоглотки у 3 (50%) хворих, а при розповсюдженій та комбінованій – у 2 (33, 3%) та 1 (16, 6%) хворих відповідно. Середньотяжкий перебіг зустрічався при розповсюдженій та комбінованій дифтерії у половині хворих.

Ранній та пізній періоди уражень нервової системи при дифтерії мають певні відмінності, які надані в табл. 1.

Серед лабораторних показників у хворих підгрупи 2 з ранніми ДП вірогідно підвищувалась кількість лейкоцитів (Мм = 26, 91, 2) та ШОЕ (Мм = 21, 21, 0) (p < 0, 05), а при пізніх – ШОЕ (Мм = 31, 21, 0) та -глобуліни (Мм 26, 42, 1) (p < 0, 05).

У 12 хворих ми спостерігали ДП, які виникали в ранній та пізній терміни захворювання. Проміжок часу між закінченням ранніх та початком пізніх поліневритів склав від 12 до 27 днів. У 7 (58, 3%) хворих спостерігалось повторне ураження стовбурних структур мозку, у 3 (25%) хворих відзначався повторний розвиток комбінованих полінейропатій. У 2 (16, 7%) хворих, що мали ізольоване ураження стовбурних структур мозку в ранній період захворювання ДП повторилися в пізній термін у вигляді у вигляді комбінованих поліневритів.

Таким чином, факторами ризику виникнення ускладнень з боку нервової системи при дифтерії є наявність супутньої патології у вигляді хронічної алкогольної інтоксикації, цукрового діабету, а також, при ранніх ДП, розвиток їх в перші 10 днів від початку захворювання (при ранніх ДП) та тяжкий перебіг самої дифтерії.

Деякі особливості ведення хворих з ДП. Всі хворі з ранніми ДП починали лікуватися ще в інфекційному стаціонарі, а хворі з пізніми ДП – в інфекційному, кардіологічному (при домінуванні симптомів міокардиту) та неврологічному. Введення ПДС знадобилось всім хворим вже при поступленні до стаціонару, з них 17 (11, 9%) вона була введена у перші два дні захворювання, 102 (71, 3%) – в строки від 3-х до 5-ти днів та 24 (16, 8%) – пізніше 6-го дня захворювання.

Для комплексного лікування хворих з ДП використовувались, відповідно до рекомендацій невропатологів, кортикостероїди, вітаміни В1 та В6, антихолінестеразні засоби, анаболічні стероїди, реополіглюкін, пірацетам.

Об’єм та тривалість терапії перш за все залежили від тяжкості перебігу полінейропатій. При легкому перебігу обмежувались призначенням нестероїдних протизапальних засобів і прозеріна. При середньотяжкому перебігу додавали вітаміни групи В (В1 та В6), пірацетам; при тяжкому – кортикостероїди. В період відновлення функцій периферичної нервової системи призначався ретаболіл.

Серед методів екстракорпоральної детоксикації застосовувався плазмаферез, який призначався 4 (4, 2%) хворим з ранніми ДП та 6 (16, 2%) – з пізніми. Основним протипоказанням до його проведення був тяжкий міокардит. У всіх хворих з ранніми ДП відзначалось стійке поліпшення самопочуття та поступовий регрес неврологічної симптоматики при застосуванні цього методу лікування. У хворих з пізніми ДП спостерігалось лише тимчасове поліпшення самопочуття та неврологічної симптоматики, але вже в найближчі декілька днів відбувалось погіршення клінічних проявів полінейропатій.

Ефективність глюкокортикостероїдної терапії в ранній та пізній терміни ДП також була різною. Ці препарати призначались 25 (26, 6%) хворим з ранніми ДП, позитивний ефект визначено у 23 (92, 0%) хворих, та 7 (18, 9%) – з пізніми ДП, позитивний ефект визначено лише у 2 (28, 6%) хворих.

Таким чином, терміни виникнення ДП, особливості їх перебігу, ефективність різних методів лікування може свідчити про наявність різних механізмів ураження нервових волокон при ранніх та пізніх ДП.

Дифтерійні нефрозо-нефрити. Дифтерійні ураження нирок (група В) зустрічались у 79 (5, 1%) хворих. Ці ускладнення спостерігались лише в ранній термін – в перші 3 тижня від початку захворювання.

Найчастіше у хворих з дифтерійними