Некардіальні ускладнення Дифтерії у дорослих

Найбільша кількість хворих зустрічалась в віці від 27 до 56 років – 45, що склало 57% від загальної кількості хворих цієї групи.

Токсигенні штами збудника виділялись у 67 (84, 8%) хворих, нетоксигенні – у 8 (10, 1%) та у 4 (5, 1%) хворих не вдалося одержати бактеріологічного підтвердження діагнозу.

Фактори, що спричиняють ураження нирок, можуть бути преренальними та ренальними.

Преренальні фактори супроводжують лише тяжкий перебіг дифтерії та представлені розвитком ІТШ в гострому періоді хвороби, а також, частіше, тяжким міокардитом. В обох випадках артеріальний тиск знижується до 70 мм рт. ст. і нижче внаслідок відносного та, частково, абсолютного дефіциту рідини (ІТШ) та зниження скоротливої здібності міокарду (міокардит). Це різко зменшує перфузію нирок, слідством чого є виникнення ГНН. Такий перебіг дифтерії ми спостерігали у 23 (1, 5%) хворих. Диференціальний діагноз цих двох станів має принципове значення, тому що терапевтичні заходи при ІТШ та міокардиті різні.

Розвиток ІТШ спостерігався у 7 (33, 3%) хворих та приходився на перші дні захворювання (не пізніше 5 доби) на тлі максимально вираженого загальноінтоксикаційного синдрому. В клінічному перебігу захворювання переважала судинна патологія і ДВЗ-синдром. В той же час ушкодження міокарду відповідало середнього степеня тяжкості. У всіх хворих спостерігалась тахікардія, у 1 (14, 3%) – аритмія, розширення лівої границі серця – у 3 (42, 8%). Серед лабораторних показників у всіх хворих спостерігалось зниження тромбоцитів до 150 тис  109/л та нижче, а коефіцієнт КФК/АсАт – менше 3, 0. Тривалість ГНН у цій групі склала 90, 5 днів. Внаслідок пізнього надходження хворих до стаціонару зафіксовано 2 летальних випадки.

Тяжкі форми дифтерійного міокардиту виникали в перші два тижні захворювання, загальноінтоксикаційний синдром вже мав тенденцію до зниження, в клінічному перебігу переважали симптоми міокардиту – розширення лівої границі серця спостерігалось у 9 (56, 3%), лівої і правої – у 7 (43, 7%), у 7 (43, 7%) хворих спостерігалась брадикардія, аритмія – у 11 (68, 8%) хворих. У 2 хворих спостерігався інфарктноподібний перебіг міокардиту. У хворих з тяжким міокардитом зниження кількості тромбоцитів спостерігалось у 3 (18, 8%) хворих та у всіх коефіцієнт КФК/АсАТ  3, 0. Летальність в цій групі встановила 100%. Середня тривалість ГНН склала 21, 2  1, 7 днів.

У хворих обох груп відношення азоту сечовини крові до креатиніну сироватки крові вище, чим 20: 1, що характерно для преренальної ГНН.

Ренальні фактори, що спричиняють ушкодження нирок, виникали у 53 (3, 7%) хворих. Клінічний перебіг нефрозо-нефритів в цій групі хворих характеризувався як незначним підвищенням сечовини та креатиніну в крові при наявності змін в сечі (протеїнурія, еритроцитурія, лейкоцитурія, циліндрурія), так і тяжким перебігом аж до розвитку ГНН, виникнення якої не можна було пояснити зниженням перфузії органу внаслідок збереження артеріального тиску вище 90 мм рт. ст.

Частота виникнення уражень нирок корелювала з тяжкістю перебігу дифтерії. Так, при середньотяжкому перебігу дифтерії НН зустрічались у 45 (5, 4%) хворих, а при тяжкому – у 34 (13, 0%). Чим раніше виникали ці ускладнення, тим тяжче вони перебігали.

Клінічні симптоми дифтерійних НН складались із загальноінтоксикаційного синдрому у вигляді слабкості, млявості, в ряді випадків – запамороченості та підвищення температури тіла та ін.

При тяжкому перебігу захворювання частіше виникали такі симптоми, як блідість шкіри, головний біль, виникнення болі при поколачуванні поперекової ділянки, а також зниження добового діурезу та анурія. Основні клінічні симптоми ураження нирок надані в табл. 2.

Характерною рисою дифтерійних НН є відсутність або слабка виразність такого симптому, як набряки. Так, незначна пастозність при огляді з’являється лише при середньотяжкому перебігу захворювання, а периферичні набряки відзначалися тільки на пізніх стадіях захворювання у 1 хворого.

Зменшення загальноінтоксикаційного синдрому та очищення ротоглотки від нальотів не спостерігається покращення самопочуття хворих. Навпаки, виявляється різка слабкість, можлива сонливість, зменшується кількість сечі. З’являється сухість шкіри, як прояв уремії, у деяких хворих – порушення свідомості, блювота. Можливий розвиток набряків. В лабораторних показниках зберігається висока відносна щільність сечі, характерні висока протеїнурія. Тривалість ГНН у цієї групи хворих склала 21  0, 2 дні. Летальність спостерігалась у 2 випадках.

При лікуванні хворих з преренальною ГНН внаслідок тяжкого міокардиту слід враховувати, що об’єм інфузійної терапії не повинен перевищувати 500-600 мл рідини на добу, без урахування втрат на перспірацію.

Таким чином, факторами ризику виникнення уражень з боку нирок при дифтерії є наявність супутньої патології у вигляді хронічної алкогольної інтоксикації, хронічного пієлонефриту, ревматизму, сечокам’яної хвороби та виникнення їх в перший тиждень від початку хвороби.

 

 

Частота уражень нервової системи при дифтерії займає друге місце після міокардитів, та зустрічалась, за нашими даними, у 143 (9, 3%) хворих, нирок – у 79 (5, 3%). У 19 (1, 2%) хворих спостерігались ураження нервової системи та нирок.

Дифтерійні ураження нервової системи перебігають переважно