«Сказання про перемогу князя Костянтина Острозького під Оршею»: структура та джерела

 

Розглядається одна з літературних пам’яток, присвячених битві під Оршею та перемозі князя Костянтина Острозького (1514 р.). Твір, про який ідеться, становить частину так званого Волинського короткого літопису, уперше надрукованого 1836 р. Попри доволі тривале перебування в науковому обігу, він і досі недостатньо досліджений, як і «Сказання... «, що міститься в його складі. Аналізуються літературні джерела останнього та світогляд анонімного автора. Робиться висновок, що текст твору не дає вказівок на суспільне середовище, в якому його було створено.

Ключові слова: Велике князівство Литовське, битва під Оршею, Острозький, Волинський короткий літопис, панегірик.

Битва під Оршею (нині – райцентр у Вітебській обл., Білорусь) являла собою один із ключових моментів литовсько-московської війни 1512-1522 рр., що в її основі була боротьба за повернення до складу Великого князівства Литовського Сіверщини, захопленої Іваном ІІІ у 1500-1503 рр. Переконлива перемога над московитами, здобута військами на чолі з гетьманом Костянтином Івановичем Острозьким 8 вересня 1514 р., суттєво не вплинула на перебіг воєнних дій   , проте принесла звитяжцеві лаври національного героя. Його, зокрема, виславляє «Сказання про перемогу князя Костянтина Острозького під Оршею», що складається з опису битви й панегірика гетьманові.

При цьому слід констатувати, що цей твір, попри акцентований М. Грушевським «визначний – при загальній бідності нашого матеріалу – літературний інтерес» , ще й досі не став предметом ґрунтовного наукового дослідження. А між тим йому належить особливе місце серед синхронних літературних пам’яток, які прославляють згадану подію. Ті, у переважній своїй більшості, з’явились у Кракові й були орієнтовані на смаки та політичні запити королівського двору, виступаючи як елемент масштабної пропаґандистської кампанії, організованої володарем Польщі й Литви Сиґізмундом I . Що ж до «Сказання... «, то це – пам’ятка православної книжності. Вона дійшла до нас у складі Супрасльської літописної збірки , котра нині зберігається у фондах Російського державного архіву давніх актів (Москва; ф. 181, оп. 1, ч. 1, №21/26). Це була складова давнішого конволюта, відомого за описом бібліотеки Супрасльського монастиря 1557 р. як «книга Царственник з летописц[ем]» .

Сама збірка також складається з двох частин. Перша – це список так званого літопису Авраамки. У ньому бракує хронографічного початку й він, як і Толстовський список цього літопису (Російська національна бібліотека, Санкт- Петербурґ, ОСРК, F. IV. 156), переривається на опису погрому Москви ханом Тохтамишем (1382 р.). Другий літопис відзначається значно складнішою структурою. При виданні Супрасльського збірника в 1836 р. його охрестили Київським скороченим (сама пам’ятка назви не має)  . Цікаво, що аналогічним найменуванням цієї пам’ятки оперував М. Карамзін, який ознайомився з нею задовго до опублікування Супрасльської збірки. Описуючи перебіг битви під Оршею, він зауважував у примітках до сюжету: «У мене є короткий Київський сучасний літописець, котрий дивним чином славить Острозького за цю перемогу» . Тож склалася думка, що саме М. Карамзін став автором цієї назви.

М. Грушевський акцентував її конвенційний характер: «Так назвав сю літописну збірку М. Карамзін, і під цією назвою вона зосталась і досі; хоч її київське походження дуже сумнівне, і тому ся назва часом береться в лапки, але за браком іншої короткої влучної назви, вона й досі вживається в літературі» . Тож історик цілком поділяв позицію тих дослідників, котрі ще на рубежі XIX- XX ст. констатували, що назва «Київський скорочений літопис» практично не відповідає змісту та не вказує на місце створення пам’ятки .

У компілятивній частині цього твору (яку М. Присьолков визначив як вибірку звісток із Новгородського п’ятого літопису 862-1461 рр. з трьома додатковими записами за 1453, 1483, 1491 рр.  ) простежується виразний інтерес до історії Смоленська. Цього ж міста стосуються й фінальний запис літопису про його взяття Василем ІІІ, зроблений по живих слідах події, і «Сказання... « про спровоковану цим битву під Оршею (хоча обидва факти помилково датовано 1515 р.). Решта ж наявних у літопису ориґінальних звісток, що охоплюють кінцеві десятиліття XV ст., торкається, головним чином, подій на Волині (хоч літописець не обійшов і значно масштабніші за історичним виміром явища). М. Грушевський, чуючи в них «голос волинця», навіть припускав, що йдеться про «записки, що походили з двору князів Острозьких» .

Не дивно, що згодом відомий дослідник літописання Великого князівства Литовського М. Улащик перейменував цей літопис на «Волинський короткий» . Він же видав його у складі корпусу білорусько-литовських літописів , що, у принципі, не видається коректним: походячи з теренів Литовської держави, зазначена пам’ятка типологічно та структурно не має з ними нічого спільного. Крім цього, убачаючи в літопису цілком ориґінальний твір, М. Улащик не зауважив, що перша його частина має не тільки компілятивній, а й вторинний характер, частково відтворюючи Толстовський список літопису Авраамки – на що свого часу вказував М. Присьолков .

Таким чином, запроваджена М. Улащиком назва також умовна та має безпосередній стосунок лише до комплексу записів за 1481-1500 рр., які й становлять самостійну пам’ятку літописання . До того ж вона не вповні витіснила попередню, «карамзінську». Навіть в академічних виданнях останніх років можна зустріти застарілий термін «Короткий Київський літопис» . Маємо й плутанину, спричинену перейменуванням пам’ятки. Так, в одній із праць,