Власність та управління

 

Вступ

1. Власність, привласнення і відчуження. Власність та управління

2. Монопольні етапи розвитку ринку

3. Види суспільного відтворення

4. Фінансово-монополістичний капітал. Шляхи зливання монополістичного банківського з монополістичним промисловим

Висновки

Список використаної літератури

 

 

Глибокі якісні зрушення, притаманні розвитку економіки, зумовлюють необхідність теоретичного осмислення сутності фундаментальних перетворень, аналізу форм і етапів реформування базисних економічних відносин. Сучасні реалії суспільного життя, для якого характерні тенденції гуманізації, соціалізації, інтелектуалізації, екологізації та глобалізації, породжують потребу в розвитку економічного знання, всебічному осягненні економічних процесів як невід’ємної складової людської життєдіяльності.

В даній контрольній роботі висвітлюються декілька основних категорій економічної теорії. Серед них, питання власності, її суті та місця в економічній системі. Також висвітлюються теоретичні основи ринкової економіки, а саме: основні етапи розвитку монополій та утворення фінансово – монополістичного капіталу, суспільне відтворення та його види.

Людське суспільство – категорія змінна, оскільки воно постійно знаходиться у стані розвитку. Звідси випливає, що етапи розвитку суспільства відрізняються й системами виробничих відносин, які, в свою чергу відрізняються відносинами власності. Власність – основна складова економічних відносин, на якій тримається решта складових частин економічної системи. Це виключно складне суспільне явище, оскільки характеризується багатогранним змістом, який виражає різноманітність взаємовідносин між людьми. Власність як економічне відношення формується ще на початку становлення людського суспільства. На привласненні різноманітних об’єктів власності ґрунтуються всі найважливіші форми примусу до праці. Так, наприклад, за античного засобу виробництва примус засновувався на праві власності на раба – безпосереднього виробника, при азіатському способі виробництва – на праві власності на землю, а в період феодалізму – на праві власності на землю і людину одночасно. Але всі вищенаведені методи примусу до праці мають позаекономічний характер, економічний же примус до праці ґрунтується на власності на капітал і на умови виробництва. Таким чином в розвиненій системі економічних відносин власність відображає найглибинніші зв’язки та взаємозалежності, тобто складає сутність економічного буття.

Однією із характерних рис ринкової економіки є монополізм. Конкуренція і монополізм – два начала ринкової економіки, які є протилежним за змістом і дією, їх інтенсивність і взаємодія в значній мірі визначають характер (модель) національного господарства, його ефективність і соціальну спрямованість. Тому з’ясування сутності та еволюції монополізму є необхідним для розуміння сучасних соціально – економічних процесів, актуальних економічних систем.

Монополізм, попри свою антиринкову спрямованість, став органічною складовою сучасних економічних систем. Можна стверджувати, що в них діють монополістичні тенденції, які неухильно ведуть до виникнення монопольних утворень. Останні разом із базовими виробничими відносинами формують монополістичну ринкову економічну систему.

Функціонування внутрішніх законів ринкової економіки і механізму економічного регулювання проявляється насамперед в суспільному відтворенні – його типах, характері, темпах і соціальних наслідках. На всіх етапах економічного розвитку об’єктивна необхідність відтворення зумовлюється процесом виробництва матеріальних благ – економічної основи життя суспільства.

Таким чином, перехід від індустріального до духовно-інформаційного суспільства, трансформація моделей економічного розвитку під впливом глобалізації економіки, інтелектуалізація та індивідуалізація праці, неухильна дематеріалізація виробництва та перетворення людського капіталу на домінанту економічного розвитку, безпрецедентні динамічні перехідні процеси породжують принципово нові проблеми, які не вкладаються у рамки традиційних уявлень економічної теорії і вимагають нових концептуальних рішень та методологічних підходів.

 

 

Власність є однією з найбільш фундаментальних і основоположних економічних категорій. Разом з тим – це одна з найскладніших категорій, бо має в собі багато ознак, форм прояву і систем функціонування. Людство протягом тисячоліть вивчає сутність власності, але і до цього часу проблема власності до кінця не вирішена. Причиною цього, вочевидь, є те, що власність є певним зліпком даної економічної системи суспільства. Як саме суспільство перебуває у певному русі, зазнає змін, існує в перехідних формах розвитку, так і власність змінює свої типи, форми і системи. Тому відносини безпосередніх власників умов виробництва з безпосередніми виробниками розкриває найбільш глибоку таємницю, приховану основу всього суспільного ладу.

Кожна історично визначена соціально-економічна епоха мала власність і свої погляди на неї. У найдавніші часи власність розглядалась як природне право володіння предметами природи чи продуктами праці. Це зрозуміло, бо людина, добуваючи предмети природи для свого існування, автоматично вступала у володіння ними, але тут ще не було економічно оформлених відносин власності. Вони з’являються пізніше, з виникненням економічного відособлення добування (виробництва) засобів існування та їх споживання. Тут починається привласнення як суспільно-економічні відносини. Розвиток людського суспільства і виникнення держави зумовили необхідність суспільного регулювання відносин привласнення. Найбільшого розквіту цей процес досяг у римську епоху і знайшов своє узагальнення в римському праві. У той самий час економічний зміст відносин привласнення лише зрідка емпірично, споглядацьки описувався в державних актах чи наукових трактатах філософів, політиків, поетів, тоді як економічне життя, практика господарювання вимагали конкретних управлінських заходів з боку держави. Тому й не дивно, що власність за тих часів розглядалась як право власності, виражалось у трьох атрибутах: праві володіння, розпорядження і користування. [3, С. 12]

Економічна думка пізніших епох категорію власності пов’язує вже безпосередньо з економічними відносинами, хоч це не завадило Прудону свого часу оголосити власність