Щастя в етичній концепції “Конкордизму” Володимира Винниченка

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

 

ГУСАК Надія Іванівна

 

УДК 17. 03 (477)

 

 

Спеціальність 09. 00. 07 – етика

 

 

Київ – 1999

 

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському університеті імені Тараса Шевченка на кафедрі етики, естетики і культурології філософського факультету. 

Науковий керівник – доктор філософських наук, професор Левицька Олександра Іванівна; Київський інститут туризму, економіки і права, професор кафедри філософії і соціальних дисциплін.

Офіційні опоненти – доктор філософських наук, професор Малахов Віктор Аронович; Інститут філософії НАН України імені Г. Сковороди, провідний науковий співробітник - кандидат філософських наук, доцент Краснова Неля Митрофанівна; Київський Національний педагогічний універсистет імені М. Драгоманова, доцент кафедри філософії.

Провідна установа – Центр гуманітарної освіти НАН України

Захист відбудеться “20” травня 1999 р. о 15. 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26. 001. 28 при Київському університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 252001, м. Київ, вул. Володимирська, 60. 

 

 

Актуальність теми дослідження. Наприкінці ХХ століття з усією гостротою і складністю постає проблема зникнення і розмиття багатьох моральних цінностей і категорій. На зламі віків свідомість ніби втрачає здібність протиставляти і розрізняти те, що раніше існувало на різних полюсах. Безпорадність морального безвихіддя сучасної ситуації, на яку частіше вказують сучасні культурологи й етики, полягає у тривкому парадоксальному сплетінні абсолютно несумісних феноменів як свідомості, так і моральності: з одного боку, девальвація духовних цінностей, недовіра до вікових гуманістичних критеріїв буття, легкість і спокусливість процесів ідеологізації та моралізування і, водночас, з іншого – настійне тяжіння до нових моральних начал, напруженість балансування на межі космосу і хаосу морального життя. У такі переломні моменти значно підвищується інтерес до проблем “внутрішньої” людини – сенсу існування, її гармонії і щастя. 

Найбільш гостро проблема ентропії етичних начал актуалізувала себе в літературі, отже, закономірно виникає необхідність у зверненні до літературного процесу ХХ століття саме в аспекті виявлення і осмислення у творчості різних художників системи моральних цінностей і антропологічних проблем. У цьому відношенні одним з найцікавіших періодів в історії української культури є початок століття. Відомий як “доба українського відродження”, він представляє неабиякий інтерес для багатьох галузей вітчизняної науки. 

В етико-культурологічному контексті цей період позначений моральним катарсисом, новою моральною перипетією, що обумовила трагедію особистості і трагедію вчинку. Саме відтворенням і продовженням тих процесів, що відбувалися в Україні у 20-их роках, позначився етап розвитку українського суспільства, який розпочався з набуттям незалежності. Можливо через це згадана доба привернула до себе увагу публіцистів, істориків, філософів, мистецтвознавців, які одностайно відзначали, що та особлива духовна атмосфера і надзвичайний інтерес до людської особистості сформували на початку століття певне духовно-моральнісне явище, яке помітно впливало і продовжує впливати на різні сфери національного буття. На наш погляд, настав час вивчення цього шару культури, освоєння його філософсько-етичних цінностей. 

Однією з яскравих і талановитих постатей української культури ХХ століття, що з особливою повнотою відбила характер доби, її морально-естетичні пошуки, найбільш гостро відчула суть трагедії – народження нового морального катарсису – і порушила питання про природу та філософію щастя, була постать Володимира Винниченка, який поєднав у собі притаманну своєму поколінню віру у досягнення соціальної гармонії з пошуком причин недосконалості сучасного життя. Це привело письменника до формування власної концепції ціннісного виміру людини і будування щасливого буття на засадах гармонійної взаємодії особистості і суспільства, глибинної внутрішньої кореляції морального існування людини з активно впливаючими на неї підсвідомими бажаннями і началами буття. 

Постать В. Винниченка як відомого драматурга і суперечливого політика у різні часи викликала інтерес дослідників, однак його філософсько-етичні погляди і шукання лишалися, здебільшого, поза увагою: їх глибинна суть, на наш погляд, й дотепер є недостатньо висвітленою. Проблема власне моральних цінностей і щастя, зокрема, не була спеціальним предметом вивчення. 

Ступінь наукової розробленості проблеми. Найбільш парадоксальним є те, що, не зважаючи на багатогранну популярність Винниченка на початку століття, в першу чергу як “мораліста”, письменника і громадського діяча, на значну кількість публікацій стосовно цієї особистості, він так і залишається не до кінця зрозумілою і вивченою постаттю. 

Роботи про Винниченка носили, переважно, історико-літературний та суспільно-політичний характер, хоча і в даному випадку не можна у повній мірі говорити про об’єктивність і професійність досліджень 20-х років через існуючу вже тоді “політизацію” літературно-мистецьких явищ і процесів. Літературна критика намагалася з’ясувати передусім місце письменника на “класовій карті”. У всякому разі саме з цих причин “Сонячна Машина” Винниченка стала об’єктом літературної дискусії 1925 – 1928 рр. З політичною орієнтацією пов’язувалися і творчий метод письменника, і його морально-етичні шукання. 

Щодо останніх, їх, здебільшого, пояснювали “ідеологічними блуканнями” (Г. Овчаров) і “пореволюційним упадництвом”, властивим письменникам буржуазно-революційної інтеліґенції (А. Річицький). Власне філософсько-етичних досліджень не існувало, хоча проблеми моральної філософії у творчості Винниченка, як відомо, цікавили його сучасників, серед яких К. Арабажин, А. Ґорчаков, М. Горький, С. Єфремов, М.