Опорно-рухова система і її порушення

 

Рух, переміщення в просторі – одна з найважливіших функцій живих істот, у тому числі і людини. Функцію руху у людини виконує опорно-руховий апарат, який об’єднує кістки, їх з'єднання і скелетні м'язи. 

Опорно-руховий апарат поділяється на пасивну і активну частини. До пасивної частини відносять кістки і їх з'єднання, від яких залежить характер рухів частин тіла, але самі вони виконувати рух не можуть. Активну частину складають скелетні м'язи, які мають здатність до скорочення і приводять в рух кістки скелета.

Специфіка апарату опори і руху людини пов'язана з вертикальним положенням його тіла, прямоходінням і трудовою діяльністю. Пристосування до вертикального положення тіла є в будові всіх відділів скелета: хребта, черепа і кінцівок. Чим ближче до крижів, тим масивніше хребці, що викликано великим навантаженням на них. Вигини хребта створюють найбільш сприятливі умови для підтримки вертикального положення тіла, а також для виконання ресорних, пружинячих функцій при ходьбі і бігу.

Хребет – це головна вісь тіла. Він має 33-34 хребці. Між собою хребці з’єднуються хрящами та зв’язками, які, з одного боку, запобігають їх зсуванню відносно один одного, а з другого – забезпечують певну гнучкість хребта.

Хребет людини має чотири невеликих вигини, які сприяють збереженню рівноваги, пружинять та пом’якшують поштовхи. Він захищає спинний мозок, складає частину стінок грудної, черевної, тазової порожнин і приймає участь в русі тулуба і голови.

Сила м’язів і міцність кісток взаємопов’язані. Під час занять фізичними вправами та працею кістки стають товстішими і відповідно розвинуті м’язи мають достатню опору. Міцнішим і стійкішим до навантажень стає весь скелет. Розвиваються працездатність, витривалість, сила, спритність, швидкість. Малорухомий спосіб життя шкодить здоров’ю – з’являється дряблість та слабкість м’язів.

Звичне положення тіла називається поставою. Правильна постава робить фігуру людини гарною, забезпечує нормальну діяльність внутрішніх органів. 

Якщо людина не робить фізичні вправи, м’язи спини та живота в неї стають млявими і виникають викривлення хребта. У спині з’являється ниючий біль, особливо під час сидіння; одне плече стає нижчим за інше; одна з лопаток випинається більше, ніж друга, спотворюється постава.

Порушення постави частіше виникають у підлітковому віці, коли іде формування опорно-рухової системи. 

Щоб уникнути порушень постави необхідно систематично займатися фізичними вправами, правильно сидіти за робочим столом, не піднімати великі вантажі, при перенесенні вантажів треба рівномірно навантажувати обидві руки, шкідливо в підлітковому віці захоплюватися одним видом спорту із силовими навантаженнями.

Викривлення хребта - це ще не хвороба, але за нею може наступити і справжнє тяжке захворювання. Тому потрібно контролювати і коригувати свою поставу.

 

 

 

Кісткова система складається з кісток, які, будучи сполученими між собою, утворюють скелет — тверду опору людського тіла .

Завдяки суглобам кістки можуть переміщатися один щодо одного. Рух кісток відбувається в результаті скорочення м'язів, які до них прикріпляються. В цьому відношенні скелет є пасивною частиною рухового апарату, що виконує механічну функцію. Скелет побудований з щільних тканин і захищає внутрішні органи і мозок, утворюючи для них природні кісткові вмістища.[4]

 

Хребетний стовп є осьовим скелетом тулуба і виконує роль твердої опори тіла. Він захищає спинний мозок, що знаходиться усередині хребетного каналу, і бере участь в рухах тулуба і голови. Хребетний стовп складається з окремих кісткових сегментів — хребців, які послідовно з'єднуються один з одним. Розрізняють 7 шийних, 12 грудних, 5 поперекових, 5 крижових і 4-5 куприкових хребців. Крижові і куприкові хребці, зростаючись між собою, утворюють окремі кістки: крижі і куприк.

Хребець має спереду масивне тіло, а ззаду дугу з відростками, що відходять від неї. Тіло хребця на зовнішній поверхні має щільну кісткову речовину, усередині ж містить губчасту речовину, напрям пластинок якої йде вертикально і горизонтально. Своїми нижньою і верхньою поверхнями тіла хребці, що вище- і нижче пролягають , з'єднуються за допомогою міжхребетних дисків.

Передня поверхня тіла хребця, так само як і бічні, має увігнуту форму, задня поверхня обернена у бік хребетного отвору, який розташовується між тілом хребця і його дугою.

Хребетні отвори, налягаючи одне на одне, в сукупності утворюють хребетний канал, в якому знаходиться спинний мозок. Оскільки дуга хребця у місці прикріплення до його тіла має знизу і зверху вирізки, то кожні дві вирізки що вище- і нижче хребців пролягає утворюють міжхребетний отвір, через який проходять спинномозкові нерви і кровоносні судини.

У різних відділах хребетного стовпа хребці мають різні розміри, форму і величину відростків, що обумовлене особливостями руху тулуба і силами здавлення, що діють на хребці.

Шийні хребці , починаючи з другого, мають порівняно невелике тіло, великий хребетний отвір, розщеплений на кінці остистий відросток (за винятком сьомого хребця) і отвори на поперечних відростках; верхня поверхня шийних хребців увігнута в поперечному напрямі, а нижня — в переднезадньому. Поперечні відростки шийних хребців утворилися в результаті зрощення зачатків шийних ребер з власне поперечними відростками. 

Грудні хребці з’єднуються з ребрами, тому вони мають на бічній поверхні свого тіла,