Опорно-рухова система і її порушення

Скелет вільної верхньої кінцівки утворений плечовою кісткою, рухомо з'єднаною з лопаткою, передпліччям, що складається із променевої і ліктьової кісток, і кісток кисті. 

У віці від 6 до 8 місяців завдяки розвиткові м'язів тулуба і таза дитина починає сідати, вставати, стояти і опускатися, притримуючись руками за опору.

У зв'язку із вступом до школи рухова активність дітей скорочується вдвоє. За рахунок самостійної рухової активності учні І—III класів реалізують уже тільки 50% оптимальної кількості рухів. Істотного значення у цьому віці набувають організовані форми занять фізичними вправами.

Навіть у здорових, тих, що правильно розвиваються, школярів тільки так звана спонтанна рухова активність і уроки фізичної культури в школі не можуть забезпечити потрібний добовий обсяг рухів.

Урок фізичної культури компенсує в середньому 11% необхідної добової кількості рухів. Ранкова гімнастика вдома, гімнастика перед початком занять у школі, фізкультпауза під час уроків, рухливі ігри на перервах, прогулянки з рухливими іграми після уроків дають змогу дітям 7...11 років виявляти до 60% потрібного для них добового обсягу рухів.[6]

М'язова система, як і скелет, розвивається з середнього зародкового листка — мезодерми, точніше, з її задньої частини, хорди, що залягає з боків, і нервової трубки. До моменту народження формоутворення всіх м'язів в основному завершується, проте розвиток, пов'язаний з внутрішньою будовою, ще продовжується.

У перші роки життя дитини в будові м'язової тканини зберігаються деякі характерні риси зародкового періоду: багатоядерність м'язових волокон і багатство їх саркоплазмою, достаток з`єднанотканинних кліток, тонких колагенових, еластичних і аргирофільних волокон. На багатьох м'язових волокнах є ще примітивні рухові нервові закінчення.

У міру росту дитини і формування рухових навиків перетвориться і внутрішня будова м'язів. Скоротливий апарат м'язових волокон стає розвиненішим. Удосконалюється форма рухових нервових закінчень. В м’язових тканинних збільшується кількість колагенових і еластичних волокон, в м'язових пучках — кількість поперечно полосатих волокон, які розташовуються щільніше. У самих м'язових волокнах зростає кількість міофібрил і відповідно цьому зменшується зміст саркоплазми.

До 7—8 років м'язові волокна набувають основних структурних властивостей, характерних для дорослих. Відбувається також вдосконалення судинного русла м'язів: з'являються нові капіляри, густішою стає судинна мережа. У стінках судин з'являється багато еластичних елементів.

До 12—14 років будова скелетного м'яза як органу і його структурні елементи наближаються до того ступеня розвитку, який спостерігається у дорослих людей. У цей період наростає м'язова сила і поліпшуються пружні властивості м'язів; продовжує збільшуватися кількість м'язових волокон і площа перерізу (так, до 12 років вона збільшується в три і більше разів в порівнянні з таким у новонародженого).

В період статевого дозрівання, коли відбувається посилений ріст тіла, довжина м'язів збільшується більше, ніж їх поперечний переріз, що обумовлює уповільнення приросту сили м'язів. 

У віці 25—35 років м'язові волокна мають найбільший поперечний переріз. У цьому віці в порівнянні з грудним віком в сгибателях пальців і кисті він збільшується в 5 разів, в двоголовому м'язі плеча — в 5—8 разів, а в трапецієвидному м'язі — в 4 рази. Значного розвитку досягає мережа внутрішньо м’язових судин, а також соединительнотканный каркас, включаючий ендомізії, перимізії, фасції і сухожилля.

У дорослих форма і розміри скелетних м'язів відносно стійкі. Навіть у людей літнього віку інволютивні зміни зазвичай невеликі. Вони полягають лише в деякому зменшенні поперечника м'язових волокон, наростанні колагенових і еластичних волокон в м'язі, розвитку жирової клітковини. У старечому віці інволютивні зміни посилюються.[4]

З віком еластичні властивості міжхребетних дисків зменшуються, відновлення їх форми у разі їх зміни стає важким. Тому прийнято вважати, що попередити сутулуватість, пов'язану з деформацією міжхребетних хрящів, легше, ніж її виправити. Вигини хребетного стовпа, обернені наперед і назад, намічаються ще у плоду, але остаточно формуються після народження, під час росту організму в результаті впливу різних, головним чином зовнішніх, чинників онтогенезу. Особливо велику роль ці чинники грають в розвитку бічних вигинів. Є дослідження, що свідчать про те, що бічні вигини зазвичай утворюються у дитини в перші шкільні роки у зв'язку з ассиметричным підтриманням тіла, ассиметричным напруженням м'язів при тривалому нерухомому сидінні.

До моментів, що впливають на розвиток всіх вигинів хребетного стовпа, у тому числі і бічних, відносяться: тонус м'язів і асиметрія їх розвитку, дія сили тяжіння, а також вплив звичного тримання тіла. Ступінь вираженості поперекового лордозу тісно пов'язаний з положенням тазу і нижніх кінцівок. Якщо людина сидить і ноги його зігнуті, то поперековий лордоз згладжений; якщо ж він стоїть, то разом з напругою клубово-поперекових м'язів, що йдуть від поперекової частини хребетного стовпа і від клубових кісток до стегнових кісток, і клубово-стегнових зв'язок нахил тазу збільшується, одночасно збільшується і поперековий лордоз. До цього приєднується також вплив тонусу довгих м'язів, що йдуть ззаду уздовж хребетного стовпа і сприяючих його утриманню у вертикальному положенні (м'яз, що випрямляє тулуб).

Вигини хребетного стовпа збільшують його ресорні властивості. Під дією зовнішніх впливів вигини можуть декілька змінюватися протягом одного і того ж дня. У зв'язку з цим висота всього хребетного стовпа, так само як і ріст людини, не є величиною постійною. Добові коливання зросту зазвичай спостерігаються в межах 1 см, але нерідко